Чому уявляти майбутнє за півтора року великої війни стало легше

Щоб уявити майбутнє, треба бачити минуле. У квітні 2022 року закордонні партнери пропонували запланувати якісь спільні дії за місяць. Це сприймалося як щось нескінченно далеке, віддалене в мороку майбутнього.

Unrecognizable thoughtful woman walking among flowers in the countryside. Melancholy concept

Ми говорили про майбутнє, але як про абстракцію, робили це як обов’язок, як вправу Мюнхгаузена, який витягує себе з болота за волосся.

У вересні 2023 майбутнє здається значно намацальнішим, а плани менш-більш реалістичними. Однак це коротке майбутнє, досяжне в досить короткій перспективі.

Чому так? Чому уявляти майбутнє за півтора року великої війни легше і чому це майбутнє таке близьке?

Можливо, це тому, що ми вже прожили ці 19 місяців трагедії. Прожили, отже відчули на рівні своїх індивідуальних, і спільного колективного тіла саму цю тяглість. Пройшли цей шлях і знаємо, що він був можливим. Це 19-місячне проживання дало нам тяглість існування після розриву, після того, як відкрилася інфернальна прірва руйнування, яка, здавалося, усмокче в себе, знищить саме життя. Однак життя не зникло. Воно тривало всі ці місяці.

Це тривання, можливо, окреслило горизонт існування. І якщо можна уявити це 19-місячне минуле, якщо воно в нас є, то, може, можна уявити й таке ж тривання надалі? Таке ж крихке тривання упродовж наступних 19 місяців. Це коротке минуле, здається, визначило горизонт майбутнього.

Уявляю це як такий собі баланс: мінус, що горизонт майбутнього такий короткий, але плюс, що цей горизонт взагалі є.

Я думала про все це під час завершальної панелі Конгресу Культури. І ось тут зі мною трапилося осяяння: ти бачиш стільки майбутнього, скільки можеш осягнути минулого. І не будь-якого минулого, а такого, в якому можеш розгледіти себе. Своє тіло і свідомість, свою сім’ю, свою дружбу, професію, своє суспільство, державу, культуру.

Ось тому ця банальна фраза: «Щоб уявити майбутнє, треба бачити минуле» цілком точна, буквальна.

Погляд у минуле, точніше, можливість кинути цей погляд і впізнати себе десь позаду, робить можливою саму здатність побачити себе ж у майбутньому.

Чим довше ми триваємо, тим більше в нас спроможності бачити якомога далі.

Джерело: Facebook Olesya Ostrovska