Чотири причини невдалих інвестицій у стартапи. Досвід засновника Pet Technologies

Вкласти певну суму грошей у перспективний проєкт, споглядати його розвиток, не занурюючись в операційні процеси, та час від часу забирати свої дивіденди – дуже приваблива перспектива. Саме вона підштовхує підприємця інвестувати у стартапи.

Ідей не бракує – варто лишень заявити про готовність стати фінансовим партнером, як вишикується черга із охочих «продати» тобі бізнес-план майбутнього «єдинорога». Втім, бува, не проходить і року, як єдиноріг перетворюється на кволу кобилу – яку і тягти важко, і пристрелити шкода, бо у неї вже проінвестовано до біса грошей.

Приблизно так можна описати мій досвід фінансування стартапів. Спробувати себе у ролі інвестора я вирішив кілька років тому, коли вийшов із операційного управління моєї машинобудівної компанії Pet Technologies. Всі проєкти, в які я інвестував, пов’язані з промисловим виробництвом, а це дуже складний і довготривалий процес. Можливо, саме тому їх спіткала така доля.

З одного проєкту я вийшов. Другий ми пригальмували, тому що досить швидко змінилися ринкові умови, і товар, який ми виробляли, став незатребуваний на наших основних ринках. Третій проєкт обходився мені задорого – довелося залучити стороннього партнера, продати долю. Зараз він тримається на плаву, але до процвітання нам точно ще далеко.

Що пішло не так? Аналізуючи свій досвід та схожі історії підприємців із мого оточення, я нарахував чотири причини.

1. Відсутність інвестиційних традицій

Управління активами, інвестування та активне підприємництво – це принципово різні процеси. На мій погляд, в Україні ще не сформувалася інвестиційна культура. Часто підприємці, у яких зібралася певна сума грошей для фінансової участі в нових бізнесах, ступають на цей шлях без глибокого розуміння процесу та пов’язаних із ним ризиків.

До прикладу, в Швейцарії дітей трохи не з пуп’янка вчать управляти сімейним капіталом. Коли приходить час, вони беруться до справи зі  знанням всіх нюансів інвестиційного процесу.

Будуючи свої бізнеси у 1990-ті (як я), ми отримали геть інший досвід і установку: гроші повинні працювати, і бажано одразу; зараз вскочимо, а далі розберемося тощо. 25 років тому я починав лише з двома болгарками та одним слюсарем. Але з того часу багато що змінилося.

Коли з подібним досвідом ми заходимо в роль пасивного фінансового партнера, це виглядає як бажання перестрибнути із п’ятого класу школи на третій курс університету. Із книг та семінарів бізнес-шкіл ми знаємо, що з десяти молодих проєктів п’ять, шість або навіть дев’ять не стануть успішними.

Ті ж, що стали, потребуватимуть додаткового фінансування та часу на розкачку. Але чи готові до цього на практиці? Особливо, враховуючи, що додатково виймати з кишені треба свої гроші, а вони дорогі. Альтернативи ж немає – у цьому друга причина.

2. Нерозвинена культура фінансування

Слід визнати, що ми, як підприємницька нація, доволі бідні в порівнянні з розвиненими економіками. Готовність інвестувати власні кошти у нас є, але кошти обмежені, а вигідно взяти більш дешеві, по суті, немає де. В Україні для фінансування існує лише два шляхи. Перший — взяти короткостроковий кредит під високі відсотки, надавши майно в заставу, якого у вас може не бути у стартапі. Другий — продати частку в бізнесі, але наш ринок для таких угод ще занадто молодий і нестабільний. Мало хто бажає інвестувати в проєкти з високим ризиком без твердої застави. В країнах з розвиненою культурою стартапів існують фонди та інститути, які готові інвестувати в проєкти, беручи на себе ризики втрат.

3. Брак досвіду у молодих підприємців

В стартапи ми, підприємці, інвестуємо не для того, щоб знову зануритися в операційний процес і повторити шлях, який вже проходили двадцять-тридцять років тому. Пасивний інвестор на те і пасивний, щоб цього не робити. Ми відкриті до ідей, які завдяки нашим грошам можуть бути реалізовані. Але не завдяки нашому часу, енергії та глибокому втручанню.

Втім, на практиці часто виходить інакше. Молодим авторам ідей елементарно бракує досвіду та витримки. Вони горять своєю ідеєю на старті, продаючи її фінансовому партнеру, але дуже швидко здуваються, зіткнувшись з першими труднощами та непередбачуваними подіями. І тоді інвесторові, який вже вклав чимало грошей у проєкт, доводиться втручатися і рятувати ситуацію, хоч це і не входило у плани.

Здавалося б, варто дати можливість молодому таланту самостійно набити гулі та отримати безцінний підприємницький досвід. Але на певному етапі розумієш, що для тебе задорого фінансувати у такий спосіб чиєсь навчання.

Ідея – це дуже добре. Втім, якою б унікальною і перспективною вона не була, ідея без реалізації нічого не вартує.

4. Несприятливі зовнішні обставини

Навіть за умови, що три попередні причини неактуальні, перспективний стартап може з тріском провалитися через несприятливі зовнішні обставини. І якщо на перші три фактори ви можете вплинути (краще підготуватися до ролі інвестора, запастися торбою грошей для додаткових фінансових вливань і заздалегідь бути готовим активно включитися в операційні процеси), то перед чорними лебедями ви безсилі. Неправильно обраний час або непередбачені фактори, такі як пандемія чи війна, можуть перетворити вчорашні актуальні ідеї на сьогоднішні невдачі.

Хоч я і не став успішним інвестором в стартапи, цей досвід приніс мені велику користь. Я подолав переконання, що яйця обов’язково мають лежати в різних кошиках. І зрозумів, що для мене ефективніше розвивати те, що вже побудовано та працює. Я подивився на свою компанію очима інвестора, і побачив в рамках добре відомого мені бізнесу кілька дуже перспективних напрямків. Це, по суті, ті ж стартапи, але на моєму полі.

Рішення, яке я прийняв на цьому етапі: не відволікатися та не розпорошувати гроші, енергію, увагу. Але наголошу – саме на цьому етапі. Роль інвестора – наступний логічний щабель розвитку для бізнесмена. Якщо підприємець не застрягає на місці, зростає, розширює свої горизонти, рано чи пізно він перейде на наступний рівень. Важливо правильно підготуватися до цього з урахуванням попереднього досвіду.