Не приховуйте, що впливає на вашу продуктивність. Як організовувати роботу в стресових умовах

Нещодавно на конференції почула класну думку від Катерини Наконечної, засновниці бігового клубу Armour me: «Стан стресу можна порівняти зі стоянням на одній нозі з закритими очима». Як стати на обидві ноги і працювати ефективно? Я хочу поділитися методиками, які застосовую сама.

Колеги мають право знати, що впливає на мою продуктивність

Я розробниця продуктової компанії Poster. Живу і працюю віддалено у Кам’янському, виховую двох синів. Чоловік несе службу в Нацгвардії від початку повномасштабного вторгнення.

У квітні цього року він отримав важке поранення на передовій і втратив зір. Коли перший шок минув, його життю нічого не загрожувало, прийшло розуміння, що попереду багато днів у реанімаціях, госпіталях, на реабілітаціях у різних містах далеко від дому.

Я опинилась у ситуації, коли потрібно одночасно бути біля чоловіка в Києві, приділяти час вдома дітям, встигати працювати і турбуватись про себе.

Перше, що зробила, чесно розказала своїй команді про біду в моїй родині. Попросила кілька тижнів для того, щоб прийти до тями, зрозуміти, у якому режимі зможу бути продуктивною. Я була присутньою на всіх командних мітах, але не ходила на міжкомандні збори. Чесність – це не про поблажливість. Це про довіру. Люди, з якими я працюю, мають право знати, що впливає на мій стан і на мою продуктивність.

Працювала у лікарняній палаті

Я поговорила з керівництвом, дізналась про можливість брати додаткові вихідні чи неоплачувану відпустку.

Зрештою, можливість працювати у палаті на сусідньому ліжку вирішила багато питань.

Але знання, що ніхто не буде засуджувати мою відсутність і у мене є право взяти стільки вихідних, скільки потрібно, додало впевненості, що я впораюсь.

Мені пощастило – наступні кілька місяців я працювала над задачами, дотичними до найсильнішої моєї експертизи. Тож я могла виконувати їх якісно із закритими очима.

Звички, які допомогли впорядкувати роботу в стресових умовах

Допомагало розділення однієї великої задачі на максимальну кількість маленьких. Таким чином я могла швидко їх закривати, відчувати, що корисна для команди та компанії, виправдовую надану довіру.

Важливою була комунікація протягом дня. Якщо я не могла відповісти на робочі питання одразу, знаходила хвилину написати, що зараз зайнята, коли саме звільнюсь. Попереджала, коли буду не на зв’язку, максимально часто актуалізовувала статус своїх задач. Залишала їх у такому стані, щоб у випадку форс-мажору, хтось із команди міг підхопити та продовжити роботу над нею. Важливо не бути фактором, що блокує роботу інших людей.

Пізніше завела звичку – будь-яке маленьке завдання заносити у Google-календар, навіть, якщо просто в певний час потрібно написати повідомлення колезі. Так вдалося позбутися тривоги забути щось важливе.

Час від часу все ж таки сильно відчувала втому. Тому брала вихідний просто відпочити, змінити оточення, провести час із чоловіком і дітьми.

Краще пропустити один день і повернутися з новими силами, ніж почувати себе на межі вигорання.

У липні на загальних зборах компанії Head of product подякував за вчасний реліз проєкту, відмітив мою роботу, як класний приклад балансу між швидкістю та якістю.

Я впоралась. Стала на дві ноги. Виросла як професіонал під час найбільшого стресу у своєму житті.

Ніхто не може забрати професійні навички, які ми вже маємо. Зазвичай біля нас люди, які максимально близькі по духу. Можна попросити дозволу тимчасово спертися на них, перевести подих, реорганізувати робочі процеси. Все вдасться, головне – віра у власні сили.