Світла та темна сторони еміграції: мої спостереження за українцями за кордоном

Кілька днів тому я приїхав на конференцію до Сан-Дієго. Спостерігаю цікаві зміни у підходах та взагалі місці українців у світі. Мої міркування – у цій колонці.

Павел Обод

Павло Обод

Декілька прикладів про досвід українських підприємців за кордоном

Два мої близькі знайомі підприємці опинилися через війну в США і тепер активно виходять на місцеві ринки.

Вони наймають місцевих працівників, консультантів, знайомляться із місцевими підприємцями. Поки що в них мало що виходить, але вони докладають усіх сил. Такі зусилля є особливо важливими для тих, хто втратив український ринок. 

Це той досвід, який я вже переймаю сьогодні, а завтра це будуть успішні кейси.

У Берліні ми з Aleksandra Yamshchikova створили бізнес-спільноту на майже 300 осіб, у якій допомагаємо українським підприємцям адаптуватися. Якщо підприємці після нашої Перемоги повернуться до України, в них залишиться досвід взаємодії з місцевим бізнесом – а це нові зв’язки.

Інша моя знайома, побачивши, як працюють деякі німецькі садочки, ніяк не дочекається повернення додому, щоб швидше впровадити досвід в українських садках. 

Що принесе новий досвід

Павло Обод

Уявіть, тепер у кожного з нас не тільки з’являються друзі та знайомі у різних місцях світу (а це нові можливості). Але й у наших знайомих у кожному куточку з’являється новий досвід та можливості. 

Оскільки зв’язки, які ми напрацювали в Україні, зберігаються – це все спільно посилює нас. По суті, Україна та її народ отримує свою агентурну мережу в усіх розвинених країнах світу.

Можливо, це саме той лимонад, який ми робимо із гіркого лимону війни.

Українці вже не будуть ніколи колишніми, не лише в плані травм та ненависті. Ми стаємо злішими і наполегливішими.

Про вірмен жартують, що їх у Вірменії лише 3 млн, а поза Вірменією їх ще 8 млн, тому Вірменія – «це офіс». Схожа історія з Ізраїлем. Можливо, невдовзі так жартуватимуть і про Україну. Головне, не розчинитися в чужих країнах та націях, а зберігати зв’язок із батьківщиною.

А тепер про темний бік еміграції

Нещодавно я гуляв великим парком у Берліні і звернув увагу, як у цьому дійсно багатокультурному місті все ж таки спостерігається серйозна сегментація.

За окремими групами влаштовували собі пікніки люди зовсім різних угруповань: в’єтнамці, африканці, сирійці, турки, німці. Тобто свої зі своїми.

Думаю, що доля «тусувати» зі своїми, а не з місцевими чекає більшість українців за кордоном.

Причому, якщо вдома серед безлічі місцевих ви вибиратимете для спілкування найближчих за духом людей, то в новій країні швидше за все спілкуватиметеся з «ким доведеться», оскільки вибір значно менший.

Можливо, ситуація буде трохи кращою у США, Канаді – країнах емігрантів. Але у більшості європейських країн для українців інтеграція буде ускладнена. І на це банальні причини.

Ми заводимо безліч знайомих ще зі школи, університету, місць роботи та гуртків. Коли переїзд відбувається після 30 років, ці зв’язки складніше напрацьовувати.

Павло Обод із сім’єю

Наприклад, у моєї доньки незабаром День народження. Ми кличемо в гості кілька російськомовних дівчаток з її садочка. Так, ми можемо покликати німецькомовних подруг, але з ними прийдуть їхні батьки. А мої родичі та батьки інших дівчаток не особливо розмовляють німецькою.

Інший приклад: я вже писав, що нашим чоловікам складніше знаходити пару за кордоном – чужі «самці» як би не в пошані.

У бізнесі та кар’єрному плані за інших рівних умовах місцеві будуть віддавати перевагу своїм. Так, чув, що у компаніях у німців більше шансів отримати просування, ніж у емігрантів.

Особливо таке «обнулення» діє складно психологічно на чоловіків. У спілкуванні з іншими емігрантами знаю, що це часто стає причиною сварок та розлучень у сім’ях.

Або візьмемо на моєму прикладі: у Харкові я – місцевий та місцями відомий підприємець, а у Берліні – просто хлопець зі Східної Європи. І це неприємно усвідомлювати.

Більшість українських дітей, які вивчаться вже за кордоном, на мій погляд теж мають соціальні шанси гірші, ніж у німців. Тому що батьки-емігранти дають гірший трамплін у новій країні.

Це все – не вирок, а трохи не очевидні труднощі, з якими багато хто з нас зіткнемося на чужині.

Источник: Facebook Павла Обода