Токсичний оптимізм: чому примусове позитивне мислення шкодить

Нас з дитинства привчають вірити, що оптимізм – це ключ до успіху, здоров’я і гармонії, а песимізм – це пряма дорога до невдач та депресії. Напевно, кожен з нас хоч раз у житті стикався з порадами на кшталт «не переймайся, все буде добре», «посміхнися – і світ посміхнеться тобі у відповідь», «ти сам коваль свого щастя».

Ілюстрація токсичного позитиву – це культура «зберігати обличчя» і «не виносити сміття з хати», характерна для багатьох сімей та організацій / Фото: Depositphotos

Популярна психологія рясніє закликами «мислити позитивно», «відпускати негатив» і «притягувати любов і достаток силою думки». Здається, що проблема лише в нашому настрої: варто повірити в себе, налаштуватися на правильну хвилю – і все в житті складеться якнайкраще. Але чи справді це так? Чи може нескінченний позитив бути не ліками, а отрутою – особливо коли ми стикаємося з по-справжньому складними ситуаціями та почуттями?

Уявіть собі людину, яка щойно втратила когось із близьких. Вона переживає цілком природні для такої ситуації емоції: сум, порожнечу, злість, страх, почуття провини. Їй потрібен час, щоб оплакати втрату, звикнути до думки, що коханої людини більше немає поруч. Але замість підтримки і розуміння вона чує від оточуючих: «Тримайся, все буде добре», «Не плач, твоя рідна людина не хотіла б, щоб ти сумувала», «Думай про хороше».

Ці фрази, хоч і сказані з добрими намірами, насправді не допомагають, а шкодять. Вони змушують людину почуватися винною за свої цілком нормальні переживання. Вона починає соромитися свого горя, пригнічує його в собі, замість того щоб пережити і відпустити. Вона може навіть повірити, що з нею щось не так, що вона недостатньо «духовна» чи «сильна», раз не може взяти себе в руки і «налаштуватися на позитив». А між тим, її душевний біль нікуди не зникає, а заганяється всередину, продовжує точити і виснажувати.

Або згадаймо ще одну типову ситуацію: дівчина страждає від нападів тривоги. Це дуже неприємні відчуття: серцебиття, утруднене дихання, запаморочення, страх втратити контроль або навіть збожеволіти. Дівчина звертається до друзів, сподіваючись на розуміння і пораду, а чує у відповідь: «Та це все в твоїй голові! Подумай про щось приємне, більше гуляй на свіжому повітрі, познайомся з кимось – і все мине». На жаль, все не так просто.

Тривожний розлад – це не примха і не ознака слабкості, а серйозна проблема, яка потребує професійної допомоги. Намагаючись «взяти себе в руки» і «налаштуватися на позитив», дівчина лише ще більше занурюється в самокартання і сором. Вона починає уникати ситуацій, які можуть викликати тривогу, ізолюється від людей, звикає жити в постійному страху, замість того щоб отримати необхідне лікування.

Ще одна ілюстрація токсичного позитиву – це культура «зберігати обличчя» і «не виносити сміття з хати», характерна для багатьох сімей та організацій. Наприклад, в офісі панує атмосфера запеклої конкуренції, інтриг і прихованої агресії. Співробітники відчувають хронічний стрес, незадоволення, страх втратити роботу. Але замість того, щоб відкрито обговорити ці проблеми і шукати рішення, керівництво закликає всіх «думати про хороше» і «цінувати можливість працювати в такій чудовій компанії». На корпоративних святах всі дружньо посміхаються, розповідають про свої успіхи і злети, але насправді кожен почувається самотнім, виснаженим, деморалізованим.

Токсичний оптимізм змушує людей приховувати своє справжнє самопочуття, уникати чесності і близькості – а без цього неможливі ні справжня довіра, ні ефективна співпраця.

А тепер поговорімо про ще один міф, тісно пов’язаний з культом позитиву, – про так зване «притягнення» бажаних подій і людей силою думки. Прихильники цієї ідеї стверджують, що «Всесвіт» чи «вища свідомість» виконують всі наші прохання, варто лише дуже захотіти і повірити. На цій теорії побудовано безліч сумнівних психологічних тренінгів і книжок, які обіцяють навчити нас керувати реальністю за допомогою афірмацій, візуалізацій і «вібрацій».

Людям радять не помічати неприємні факти, пов’язані з їхніми цілями, і фокусуватися лише на омріяному результаті. Наприклад, якщо ви мрієте про власний бізнес, не думайте про ризики, конкуренцію, брак досвіду – просто уявляйте, як ви вже керуєте успішною компанією, «відчувайте» багатство і задоволення. Якщо ви шукаєте кохання, не зважайте на свої страхи, сумніви, самотність – візуалізуйте «ідеального партнера», який скоро постукає у ваші двері.

Звучить заманливо, правда ж? Але цей підхід, хоч і здається багатьом прогресивним і натхненним, насправді оснований на запереченні, втечі від реальності. Так, безумовно, для досягнення цілей важливі оптимізм і віра в себе. Але не менш важливі тверезий розрахунок, готовність сприймати не лише «хороше», а й «погане», вміння долати перешкоди. Бізнес, побудований на рожевих мріях, без продуманої стратегії і важкої праці, швидше за все прогорить. Стосунки, засновані на ілюзіях і небажанні бачити партнера справжнім, приречені на провал. Якщо ми весь час тікаємо у фантазії, боїмося чесно подивитися правді у вічі, то ризикуємо проґавити реальні можливості, проігнорувати справжні загрози і втратити зв’язок із власними почуттями та потребами.

Отже, позитивне мислення – це, звісно, краще, ніж песимізм чи зневіра. Але і з ним треба бути обережним, щоб не скотитися в токсичне самообманювання і відкидання реальності. Адже насправді наш психологічний добробут і успіх залежать не від того, наскільки ми «притягуємо» удачу своїми думками, а від того, наскільки чесно і сміливо ми готові приймати життя в усій його повноті – з радощами і печалями, злетами і падіннями.

Справжня душевна стійкість – це не здатність постійно випромінювати радість і оптимізм, а готовність відкрито зустрічати свій досвід, якими б неприємними чи страшними не здавалися нам інколи наші почуття.

Психотерапевт Світлана Ройз пропонує такі орієнтири для «детоксикації» від надмірного позитиву: «Перестаньте ганятися за ілюзією щастя 24/7. Дозвольте собі час від часу сумувати, гніватися, боятися – і при цьому знайте, що ви хороша і гідна людина. Не намагайтеся уникнути болючої правди, щоб сховатися у солодких фантазіях, – натомість спробуйте прийняти реальність такою, як вона є, без прикрас. Довіртеся собі: ви зможете впоратися з тим, що відчуваєте і з чим стикаєтеся в житті. Якщо вам погано – не соромтеся просити про допомогу, не тікайте від близькості і підтримки. І головне: пам’ятайте, що ні “правильні” думки, ні візуалізації не гарантують вам безхмарного життя. Іноді буває важко, страшно, боляче – і в цьому немає вашої провини. Ви маєте право на всю гаму переживань, а не лише на глянцевий позитив».

Можливо, якщо ми перестанемо нав’язувати собі та іншим «обов’язкове щастя» і токсичний оптимізм, то станемо трохи чутливішими і людянішими. Навчимося краще розуміти себе та інших, співпереживати без повчань, підтримувати без засудження. І тоді, парадоксально, зможемо знайти глибший душевний спокій і справжню віру в краще – але вже не як штучну данину моді на позитив, а як тиху, зрілу, вистраждану мудрість прийняття життя у всіх його фарбах.