Ви приймаєте той факт, що війна не закінчиться за ваше життя? Тест на адаптивність від Романа Прокоф’єва, Jooble

Нещодавно для співробітників ми проводили навчання «Техніки стабілізації під час війни». Багато разів там звучав термін «адаптивність». Хто більш адаптивний, той швидше повертається у ресурсний стан, може продуктивно працювати і наповнено жити.

Роман Прокоф'єв

Та як же виміряти цю «адаптивність», якщо ми кажемо що хтось менш, а хтось більш адаптивний? Коли ви дочитаєте до середини цього тексту, мабуть, перший раз у житті ви зможете швидко виміряти свій рівень адаптивності. Для цього потрібно задати собі всього одне питання. А в кінці я спробую хоч трохи підняти рівень вашої адаптивності – якщо дочитаєте до кінця. Бо скоро вам стане боляче і ви захочете кинути читання.

Роман Прокоф’єв

Чотири кризи за 15 років

Як виміряти адаптивність, я почав думати ще кілька років тому. Цей термін мені став цікавий у контексті організацій. Вся сучасна бізнес-література повторює мантру «виживають компанії, які швидко вміють адаптуватися». Мене дивувало: якщо всі це розуміють, то чому ж деякі компанії не адаптуються? Та й як же виміряти цю швидкість адаптації?

Наша компанія Jooble пережила чотири великих кризи. За 15 років існування ми не тільки вижили, а й продовжуємо розвиватися. Тому я був, що називається, у першому ряду в питаннях адаптації.

Я знайшов для себе визначення, що таке швидкість адаптації. Це час, який треба на усвідомлення, що різка зміна, яка призвела до кризи – це назавжди і вороття назад немає. Поясню на прикладі війни.

Коли почалася війна, ми реактивно у перші дні запровадили «політику воєнного часу»: мораторій на звільнення і перегляд зарплат, заморозка бюджетів навчання, інвестиції у великі проєкти. У внутрішніх документах зв‘явився допис «ось ця політика до кінця війни не працює».

Нам знадобилося два місяці, щоб усвідомити головне: війна – це тепер наша реальність. На початку травня ми сказали наступне: «Жодне рішення чи політика не може апелювати до війни. Працюємо в таких умовах, що війна може тривати нескінченно».

Ми адаптувалися, прийняли той факт, що зміна невідворотна. Це звільнило багато енергії, яку до цього ми витрачали на бажання повернути все як було.

Тест на ваш рівень адаптивності

А тепер питання, яке я обіцяв, щоб виміряти ваш рівень адаптивності.

Чи можете ви прийняти той факт, що війна може не закінчитися за ваше життя?

Це насправді легке питання. Ще до нього є декілька:

• чи відкладаєте ви святкування Дня народження на «після війни»?
• чи кинули ви роботу, щоб волонтерити 100% часу, бо зараз тільки це важливо для перемоги?
• чи вважаєте ви, що всі чоловіки мають піти навчатися воювати?

Якщо відповідаєте «так», то уявіть собі, куди такі стратегії заведуть, якщо війна буде тривати наступні 30 років. Подумайте над цим.

Хто виживе в нових умовах

Можливо, ви не згодні зі мною, бо чули що всі війни закінчуються. Так, колись закінчуються. Я міг би зараз пірнути у історію людства і, як талановитий фокусник, діставати один за одним приклади воїн, які продовжувалися більше одного покоління. Тобто до нас були люди, які народжувалися і вмирали за війни з одним і тим же ворогом. Та це не потрібно, бо є сучасний приклад.

Ізраїль. Країна яка виникла у 1948 році. І одразу знайшлись ті, хто сказав, що така країна немає права існувати. Правда, знайомий наратив? З самого початку заснування і до сьогодення, Ізраїль перебуває у стані війни – з невеликими відпочинками на перемир’я. Коли ваш ворог хоче, щоб ви вмерли, а ви хочете жити, простору для переговорів не існує.

Роман Прокоф’єв

росія не хоче, щоб Україна існувала як держава. Вона не хоче забрати Крим чи Донбас. Вона хоче, щоб ми зникли як нація. Вона не хоче забрати наші ресурси, вона хоча нас знищити. Ми виженемо цих покидьків за межі наших кордонів, та чи закінчить це війну? Чи втратять вони бажання закидати наші міста ракетами?

Десь тут ви хочете голосно кричати: «Навіщо ти нас лякаєш нескінченною війною?». Щоб перемогти. Бо ми переможемо тільки, коли зможемо прийняти те, що війна назавжди. Коли ми будемо планувати наш вклад у армію, роботу, життя, так, щоб робити це наступні 10, 20, 50 років. Стільки, скільки знадобиться, щоб подолати нашого ворога.

Природа – наш головний вчитель. Вона мільйони років демонструє, що виживає той, хто найшвидше вчиться жити в нових умовах. Бо той хто чекає, що льодовиковий період от-от закінчиться, ніколи не побачить його кінця.