Чому «я зайнятий» – це нове «я в порядку», і що в цьому поганого

Часто зустріч зі знайомими означає майже автоматичний обмін питанням: «Як справи?», за яким слідує не менш передбачуване: «У мене все гаразд». Що ж, часи змінилися. Тепер ви часто можете почути, або й самі з гордістю заявити: «Я був дуже, дуже зайнятий!».

Але чи завжди це означає, що ви були продуктивні? Ба більше: чи завжди це означає, що ви повноцінно проживали кожен момент свого життя, а не брали участь у перегонах, в яких ціль постійно віддаляється, аж допоки не зникне? На Medium вийшла колонка про те, як наше «зайнятий» стало новим «добре», сучасним почесним знаком на Олімпіаді життя. Редакція MC.today публікує переказ.

Задля збереження авторського стилю і кращого сприйняття деталей історії ми публікуємо її від першої особи – так, як в оригінальному тексті.

Існує тонка грань між тим, коли у вас справді безліч справ та тим, коли ви прикриваєтесь зайнятістю, як щитом.

Вона захищає нас від визнання того, що, можливо, ми не настільки продуктивно зайняті, як нам хотілося б думати.

Що приводить нас до питання: ми зайняті по-справжньому, чи просто зайняті тим, що… «зайняті»? Уявіть: ви щойно повернулися з роботи, сідаєте в улюблене затишне крісло з гарячим чаєм. Какофонія дня залишилася позаду. Ви заглибилися у думки, аж раптом виринає настирливе питання: «Що я, власне, встиг сьогодні зробити?».

Ті три години, які ви витратили на глибоке вивчення електронної пошти, звісно, не були марними. А відео з котиками були для «когнітивної релаксації». І не забуваймо про 45 хвилин, які пішли на дебати, що обрати на вечерю: спагеті чи смажену картоплю. Критично важливі рішення!

У кожного з нас бувають дні, коли ми відволікаємося. Коли списки справ, які потрібно зробити, сміються над нашими сподіваннями досягти прогресу, а мозок насичений не досягненнями, а гудінням нескінченних завдань. Але проблема ще глибша: у сучасному світі наша цінність, здається, пов’язана з нашою зайнятістю.

Між продуктивністю і зайнятістю є величезна різниця

Ви коли-небудь були на одній з тих тусовок, де всі по черзі діляться своїми останніми пригодами та починаннями? Ви майже відчуваєте, як повітря згущується від передчуття, а кожна пауза є мовчазним запрошенням оголосити ваше вражаюче досягнення: «О, я щойно відпрацював 14-годинний робочий день».

Я чітко пам’ятаю, як на таких зустрічах я розповідав власні історії про марафонські робочі дні. Не тому, що у мене був пристрасний роман з моїм робочим столом або я знаходив глибоку радість у нескінченних зустрічах. Зовсім ні. Вся справа була у прагненні здаватися важливим. Спіймати поглядом маленький вогник захоплення (чи жалю?) в очах моїх друзів.

Найцікавіше, що ці додаткові години перепрацювання не призводили до монументальних проривів. Це були просто… години.

Іноді продуктивні, іноді зайняті рутинною роботою, але завжди, завжди виснажливою.

Ось, що я зрозумів: існує величезна різниця між тим, щоб бути зайнятим і бути продуктивним. Це усвідомлення розбудило мене. Чи переслідував я справжні амбіції, чи лише ілюзію того, що я завжди «в русі».Можливо, настав час зробити переоцінку: ми тут заради справи, яка викликає у нас захоплення, чи лише заради чужих оплесків?

Американські гірки усвідомлень

Чи бували у вас моменти, коли спалахує метафорична лампочка, висвітлюючи життєву істину, яку ви не помічали? А моменти, коли хочеться сховатися під ковдрою, сподіваючись, що ніхто не помітить вашого промаху, бували? Так, я теж катався на цих американських гірках.

Я згадую давню історію за яку мені дуже прикро: це був день народження мого найкращого друга, я обвів цю дату червоним кольором у календарі, встановив три нагадування і… пропустив його. Чому? Стара відмовка: «я був завалений справами».

Коли я уважно подивився на той день, то зрозумів, що не стільки потонув у роботі, скільки дозволив затягнути себе у вихор уявної терміновості.

Списки завдань стали моїм тунельним зором, блокуючи те, що справді мало значення.

Той випадок став поворотним моментом – мене осяяло: найкращі моменти життя знаходяться не в хаосі нескінченних справ, а в красі цілеспрямованого буття.

Тож тепер я виокремлюю дні «нічогонероблення». Це день «ментального спа», де моє єдине завдання – перезарядитися і просто бути. Ніякої шаленої багатозадачності, ніякої нав’язливої перевірки електронної пошти. Це як безтурботний спокій йоги, тільки без кренделів.

Перемотування часу: моменти, які я б прожив по-іншому

За кожним «я надто зайнятий» часто стоїть нерозказана історія, мовчазна боротьба з часом, пріоритетами та самооцінкою. У той час як світ бачить наші найяскравіші моменти, є й такі, про які ми воліли б забути.

Пізні ночі, пропущені дзвінки та незаплановані заходи були саундтреком моєї метушливої подорожі. Я стискав подушку, стримуючи сльози, коли згадував всі ті моменти, які я проміняв на «продуктивність».

Визнати, що вигорання – це не почесна відзнака, а крик про рівновагу, дуже важко.

Правда в тому, що я був тим хом’яком у колесі, який думав, що рухається вперед, а потім зрозумів, що бігає по колу. Але саме в ці вразливі моменти я найбільше дізнався про себе, свої пріоритети та те, яким життям я насправді хочу жити.

Розірвати цикл зайнятості

Невпинна гонитва за зайнятістю – це бігова доріжка, яка зупиняється лише тоді, коли ми вирішуємо з неї зійти. Щоб розірвати це коло, потрібно прийняти свідоме рішення переосмислити поняття успіху.

Замість того, щоб вимірювати свою цінність довжиною списків справ, ми повинні вимірювати її глибиною наших зв’язків з людьми, моментами чистої радості та випадками, коли ми справді живемо тут і зараз.

Ідея полягає не в тому, щоб демонізувати зайнятість чи справжні зобов’язання. Йдеться про те, щоб відрізнити справжнє від поверхневого, суттєве від тривіального, зрозуміти, що інколи менше – це більше. Відступивши на крок назад від вихору зайнятості, ми можемо оцінити ситуацію: ми біжимо до своєї мрії, чи просто тупцюємо на місці?

Перевідкриття сили паузи

Віднайдення тиші може здатися революційним у світі, що одержимий метушнею. Можливо, в цьому і є сенс. Сповільнюючись, ми даруємо собі можливість поміркувати та відновитися. Ми скидаємо тягар суспільних очікувань і приймаємо красу нашої унікальної подорожі.

Тож наступного разу, коли хтось запитає вас, як ви провели час, подумайте про те, щоб відповісти щось інше, ніж «був зайнятий».

Поділіться нещодавньою радістю, новознайденим хобі чи навіть насолодою від хвилини спокою. Тому що на великому гобелені життя ці нитки автентичного досвіду сплітаються в найкрасивіші візерунки.

Пам’ятаймо, що життя – це не перегони до фінішу, а подорож, якою треба насолоджуватися. Тож святкуймо паузи, перерви та вдихи між ними. Зрештою, хіба не в них ми по-справжньому знаходимо себе?