«Коли робота збігається з покликанням». Анастасія Островська розповіла, чим драйвить робота в комунікаціях, про запуск бізнесу та Фундацію жіночого лідерства

Як це – працювати у сфері, де кожне слово має вагу, і формувати середовище, у якому зростають люди, ідеї та країна? В умовах інформаційної перевантаженості кар’єра в комунікаціях здається справжнім викликом, але якщо захотіти, то можна стати ким завгодно, вважає Анастасія Островська. Вона розповіла про свій професійний шлях від роботи в комунікаціях до Most Inspiring Woman in Cyber 2025, про заснування агенції Ostrovska Consulting і Фундації жіночого лідерства та стратегічних ініціатив (WLSIF), власну формулу успіху і багато іншого.

«Коли робота збігається з внутрішнім покликанням, вона перестає бути просто професією і стає частиною життя», – Анастасія Островська. Колаж: МС: Money & Career

Анастасія Островська – співзасновниця Фундації жіночого лідерства та стратегічних ініціатив, засновниця Ostrovska Consulting, лекторка в CDTO Campus.

«Можна стати ким завгодно, якщо справді цього хочеш»

Хоч за освітою я аудитор, з шкільних років мене приваблювала комунікація: писати тексти, знаходити історії, розуміти людей. Моя історія – це приклад того, що можна стати ким завгодно, якщо справді цього хочеш. Паралельно зі здобуттям диплома я самостійно вивчала PR і маркетинг, брала участь у реальних проєктах і поступово формувала свій професійний шлях. Починала з журналістики, а згодом – через досвід у пресслужбах і комунікаціях – я дійшла до стратегічного рівня.

У стратегічні комунікації я прийшла свідомо. З початком війни стало очевидно, що слова можуть бути не менш потужною зброєю, ніж технології.

Комунікації перестали бути лише про імідж – зараз вони про стійкість, довіру та здатність країни говорити із зовнішнім світом мовою сили та правди.

Саме тому я обрала працювати там, де кожен меседж має значення і може посилювати нашу боротьбу та майбутнє.

«Коли робота збігається з внутрішнім покликанням, вона стає частиною життя»

Комунікації – це сфера для тих, хто не боїться бути у вирі подій та на зв’язку 24/7, брати відповідальність і постійно мислити ширше. Це про стратегічне бачення, гнучкість і людяність.

Ключові навички, які підтримували моє зростання, – це швидке навчання, стратегічне мислення, допитливість і вміння будувати довіру. Технічні вміння в комунікаціях формуються з досвідом, а от здатність слухати, аналізувати й бачити ширший контекст – це те, що дійсно робить професіонала. Я часто кажу, що мене навчили як успіхи, так і помилки – свої й інших.

Тим, хто лише починає, раджу не зупинятись у навчанні, ставити питання і не боятись тестувати нові інструменти. Бо в цій сфері знання швидко старіють. Наприклад, сьогодні штучний інтелект змінює саму природу комунікацій, тому важливо не боятись експериментувати з новими інструментами, але пам’ятати, що технології не замінять людяності. AI може підсилити аналітику, автоматизацію, навіть креатив, але тільки людина додає сенси, емоцію та відповідальність.

Сьогодні я займаюся тим, що справді люблю, і, напевно, саме тому мені подобається працювати.

Коли робота збігається з внутрішнім покликанням, вона перестає бути просто професією і стає частиною життя.

Водночас у стратегічних комунікаціях є кілька викликів, які постійно тримають у тонусі.

• Перший – інформаційна перевантаженість. У світі, де всі говорять одночасно, головне бути почутим і залишатися чесним.

• Другий – збереження фокуса. Важливо не розпорошуватися на дрібниці й тримати стратегічну лінію навіть тоді, коли все навколо змінюється.

• Третій – людський фактор. У комунікаціях усе тримається на людях: довірі, емпатії, взаєморозумінні. Це не можна автоматизувати.

І ще один важливий виклик – постійна доступність. Комунікації не вимикаються о 18:00, і іноді найважливіші рішення ухвалюються пізно ввечері або у вихідні. Баланс між роботою і відновленням – це те, що я теж вчуся тримати під контролем.

«Мені важливо бути причетною до глобальних змін»

Більшу частину своєї кар’єри я працювала у державному секторі – це був дуже цінний, але й виснажливий досвід. У певний момент я відчула, що вигоріла і потребую паузи. Коли пішла з Міністерства цифрової трансформації, буквально за кілька днів отримала дуже багато пропозицій співпраці – від бізнесу, громадських організацій і стартапів. Люди зверталися до мене не «закрити вакансію», а тому що їм потрібні були саме мої знання, досвід і підхід до комунікацій.

Але тоді я ще не була готова одразу відкривати власну справу – хотілося зрозуміти, де саме можу бути найбільш корисною і в якому напрямі ростити свою експертизу.

Повномасштабна війна дуже швидко дала відповідь на це питання. Я хотіла бути максимально корисною державі в цей важкий період і очолила комунікації в Національному координаційному центрі кібербезпеки при РНБО України. Це був час великої відповідальності й дуже цінного досвіду.

Згодом я зрозуміла: у мене є і внутрішня готовність, і чітке бачення, де моя робота приносить найбільший сенс і вплив.

Тому консалтинг став природним наступним кроком – можливістю масштабувати свій внесок у розвиток України.

Сфера кібербезпеки стала тим місцем, де я справді знайшла себе. У НКЦК я побачила: комунікації тут – це не про піар, а про довіру, стійкість і безпеку держави. Я стала частиною кіберком’юніті й зрозуміла, що саме тут можу приносити реальну користь.

Мені важливо бути причетною до глобальних змін. І саме в цій сфері я зрозуміла, що комунікації можуть бути інструментом впливу – не тільки всередині країни, а й у міжнародному контексті. Тут я можу застосовувати свої навички не лише у створенні стратегічних меседжів, а й у побудові партнерств, ініціюванні проєктів, формуванні екосистеми довіри між державою, бізнесом і міжнародними партнерами.

Щодо міжнародної співпраці, то зараз ми живемо у такий час, коли кожен із нас має визначити свій внесок у перемогу: бути у війську або для війська. Тож я почала активно працювати на міжнародному рівні – долучатися до програм за кордоном, виступати на конференціях, налагоджувати співпрацю з фахівцями з різних країн.

Для мене міжнародний напрям – це про довіру та суб’єктність України. Щоб світ бачив нас не лише як країну, що бореться зі злом, а як партнера, який створює технологічні рішення, ділиться досвідом і підсилює спільну безпеку. І сьогодні кожна розмова, кожен виступ – це можливість посилити голос України у світі.

«Власна справа – це про відповідальність і свободу»

Агенція Ostrovska Consulting з’явилась з попиту – він виник раніше за сміливість, і це було найкращим сигналом, що я рухаюся правильно.

Найважчим було просто почати. Набратись сміливості й вийти з парадигми «працюю на одного керівника і отримую стабільну зарплату». Власна справа – це не про стабільність, це про відповідальність і свободу.

Спочатку це лякає. Але з часом розумієш: ця свобода безцінна.

Я сама керую своїм часом, не потребую дозволу, щоб діяти, і головне – можу обирати, з ким працювати. Для мене це принципово: співпрацювати тільки з людьми, які поділяють ті ж цінності. Це не просто робота, це партнерство.

Консалтинг дав мені відчуття, що я можу масштабувати свій досвід, допомагати іншим і при цьому залишатися незалежною. І, напевно, саме в цій незалежності – моя сила.

«Фундація – це не про активізм, а про сталі зміни»

Після кількох років роботи в державному секторі я побачила: для справжніх змін потрібні не лише стратегії й технології, а люди, які готові брати відповідальність – особливо жінки. Так з’явилась ідея створення Фундації жіночого лідерства та стратегічних ініціатив.

Лідерство, довіра, підтримка – це те, чого часто не вистачає навіть найсильнішим проєктам.

Фундація жіночого лідерства та стратегічних ініціатив (WLSIF) виникла як спроба створити простір, де жінки з різних сфер можуть об’єднуватися навколо спільних цінностей – безпеки, освіти, інновацій і розвитку. Ми працюємо не лише з професіоналками у сфері кібербезпеки чи технологій, а й з тими, хто лише починає свій шлях і потребують підтримки.

Наші напрями – це те, чим живе сучасна Україна: національна безпека, цифрова трансформація, кібербезпека, стратегічні комунікації, освіта та інновації. Ми хочемо допомагати жінками бути не лише частиною цих процесів, а формувати їх.

Для мене Фундація – це не про активізм, а про сталі зміни. Про покоління лідерок, які діють із цінностями, мислять стратегічно, беруть відповідальність і підтримують одна одну. 

Я на власному досвіді зрозуміла, наскільки непросто молодій дівчині будувати кар’єру, особливо у сфері, яку традиційно вважають «чоловічою». Ти постійно мусиш доводити свою компетентність, боротися з упередженнями й водночас залишатися собою. Саме тому мені хочеться допомагати іншим жінкам – ділитися досвідом, підтримувати, створювати для них можливості, яких мені самій колись бракувало.

«Це потребує багато енергії. Але кожен напрям дає свій ресурс»

Зараз я поєдную одразу кілька ролей. Це консалтинг, керування агенцією, розвиток Фундації і викладання в CDTO Campus. Для мене ці напрями не конкурують між собою – вони логічно підсилюють один одного.

Консалтинг, Фундація й викладання – це різні формати роботи, але з однією метою: розвивати спроможність людей, команд і державних інституцій.

Я працюю на себе ще порівняно недовго – близько восьми місяців, але цей період був дуже динамічним. Мої клієнти здебільшого з приватного сектору, проте співпраця з державою лише посилилася. Найкращим показником для мене є те, що клієнти повертаються і рекомендують мене іншим.

У WLSIF ми сфокусувалися на освіті, розвитку спільноти та можливостях для жінок у сфері безпеки та технологій. Одним із ключових напрямів став SheCyber Hub – спільнота для студенток і молодих фахівчинь у кібербезпеці. Разом з партнерами ми також провели дослідження участі жінок у цій сфері й на основі його результатів сфокусували нашу роботу на трьох речах: освіта, розвиток ком’юніті та створення можливостей для професійного зростання.

Викладання в CDTO Campus дало можливість передавати досвід державним управлінцям і підсилювати спроможність держави зсередини.

Так, це потребує багато енергії. Але кожен напрям дає свій ресурс: консалтинг – результати й стабільність, Фундація – людей і зміни, викладання – глибоке відчуття сенсу.

У підсумку це не про кількість ролей, а про єдине бажання: бути корисною й робити внесок у розвиток України.

Були моменти, які сьогодні я змінила б. Зокрема – намагання змінювати токсичні середовища та людей. Я витрачала багато енергії на боротьбу там, де потрібно було просто вчасно сказати «ні» і піти далі. Це призводило до вигорання й відчуття, що втрачаєш себе замість розвиватися.

З часом я навчилася формувати власні кордони й усвідомлювати, з ким мені по дорозі. Тепер я ретельно обираю команди й проєкти, ставлю на перше місце цінності та взаємоповагу. Це зробило мене менш категоричною, але значно більш структурованою у своїх принципах.

Можливо, я шкодую лише про те, що не навчилася відпускати раніше. Бо інколи, щоб рухатися вперед, потрібно перестати триматися за те, що забирає сили й не дає рости.

«Коли робота збігається з внутрішнім покликанням, вона перестає бути просто професією і стає частиною життя», – Анастасія Островська. Колаж: МС: Money & Career

Лідерство – це не про контроль

В якій сфері ви не працювали б, як лідер ви маєте шукати підходи до людей, яких ведете за собою. У консалтингу поки що все просто: є я і моя експертиза. У цьому форматі я можу швидко ухвалювати рішення, брати відповідальність і бачити результат. Поки така модель працює, я не хочу її штучно ускладнювати. Але водночас розумію, що з часом доведеться перебудовуватися – масштаб потребує команди, делегування, системності.

Громадський сектор – інший світ. Тут люди працюють не за гроші, а заради ідеї. Вони віддають енергію добровільно, з любові до справи, і це вимагає іншого підходу: замість KPI – сенси, замість жорстких вимог – повага і вдячність. Мотивувати команду мрійників значно складніше, але й результат має значно глибший вплив.

Для мене сучасне лідерство – це не про контроль.

Це про довіру, відповідальність і людяність.

Про вміння бути поруч у складні моменти, тримати єдиний вектор і будувати середовище, де кожен відчуває свою важливість для спільної справи.

«Моє базове правило дуже просте: ставитися до людей по-людськи»

Я завжди починаю з довіри. Не контролюю кожен крок, а створюю простір для ініціативи й відповідальності. Люди зростають тоді, коли вони можуть проявляти себе, а не виконувати вказівки за чек-листом. Водночас я не дуже активно делегую завдання – якщо я можу зробити щось сама, я часто роблю. І хоча розумію, що це не завжди правильно, поки що відпускати процеси мені складніше, ніж написати стратегію на 50 сторінок. Але я працюю над цим.

Для мене важливо, щоб у команді було відчуття спільності – коли кожен розуміє свою роль, навіщо він тут і яку цінність створює. Це підсилює внутрішню мотивацію значно більше, ніж будь-які зовнішні стимули.

Моє базове правило дуже просте: ставитися до людей по-людськи. Слухати. Дякувати. Підтримувати. Колись мені самій цього дуже бракувало і тепер я свідомо створюю середовище, в якому люди відчувають повагу й можуть зростати.

Я ще не керую великою командою, але вже точно знаю: межі дуже важливі. Моя головна помилка колись була в тому, що я змішувала дружбу з робочими стосунками. Дружити – це круто, адже це в першу чергу про довіру. Але в робочих моментах має бути професійність і чіткість. Якщо цього немає, з’являються образи, невисловлені очікування і плутанина в ролях.

Тому зараз я намагаюсь будувати стосунки так, щоб можна було і посміятися за кавою, і спокійно обговорити складні робочі питання.

Найціннішою навичкою для мене стала здатність об’єднувати людей навколо спільної мети. Будувати довіру, знаходити спільну мову з різними людьми й створювати партнерства – це те, що відкриває двері навіть там, де здається, що шлях закритий. Простота й людяність у комунікації часто працюють краще, ніж формальність чи дистанція.

Одразу додам, що в побудові команд та налагодженні комунікації варто бути готовими відмовитись від того, що може завадити на цьому шляху. Особисто я відкинула категоричність та іпмульсивність в ухваленні рішень. Раніше я реагувала надто емоційно й хотіла вирішувати все одразу. Зараз дозволяю собі паузу: спокійно проаналізувати ситуацію й подивитися ширше. Бо інколи найкраща реакція  – це не швидка, а обдумана.

І в житті, і в роботі, і в бізнесі я керуюсь кількома основними правилами:

• Чесність. Навіть коли це незручно. Відвертість завжди повертається довірою і в роботі, і у стосунках.
• Повага до людей. Я мала досвід токсичних керівників і точно знаю, якою не хочу бути. Для мене важливо створювати середовище, де люди можуть говорити відкрито, не боятись помилок і отримувати підтримку.
• Відповідальність. Якщо я щось пообіцяла – я це зроблю. Це просте правило формує репутацію сильніше, ніж будь-які слова.
• Не зраджувати себе. Це, мабуть, найголовніше. Бо якщо втрачаєш внутрішню опору – усі інші правила перестають працювати.

«Успіх – це не про нулі у гонорарах і не про титули»

Моя формула успіху з роками сильно змінилася. Раніше я вимірювала її через досягнення – кількість проєктів, посади, нулі в гонорарах, публічне визнання. Мені здавалося, що списки на кшталт Forbes 30 under 30 – це і є головний маркер «я досягла».

Зараз розумію: успіх – це не про нулі у гонорарах і не про титули. Коли робиш те, у що віриш, і відчуваєш, що твоя робота має сенс. Коли можеш відмовитись від проєкту, який не збігається з твоїми цінностями, і залишатись спокійною.

Успіх для мене тепер – це не результат гонитви, а стан внутрішньої рівноваги.

Звісно, лідерство приносить і wow-моменти. Одним з таких для мене стало, безумовно, отримання міжнародної нагороди Most Inspiring Woman in Cyber 2025. Це було важливе визнання не лише моєї роботи, а й напрямку, яким я йду. Я завжди просто робила те, у що вірила – без очікувань нагород. І коли твою працю відзначають на міжнародному рівні, це надзвичайно надихає продовжувати.

Ще один такий момент – Kyiv International Cyber Resilience Forum (KICRF). Два роки поспіль (2024–2025) я формувала його контентну частину. Бути однією з ідеологинь форуму й пройти шлях від першої концепції до найбільшої події з кібербезпеки у Східній Європі – це особливе відчуття гордості.

Мене надихають жінки, які щодня роблять свій внесок у стійкість України – особливо військові, які служать, керують підрозділами, рятують, навчають, підтримують. І роблять це спокійно, без гучних слів, але з колосальною відданістю. Це для мене про справжнє жіноче лідерство і глибоку любов до країни.

Також я черпаю натхнення у відомих жінок, які розвивають сферу кібербезпеки та просувають ідеї жіночого лідерства у світі. Їхній приклад показує: можна досягати вершин, залишаючись чесною з собою й не відступаючи від власних цінностей.

Бонус: у що інвестує Анастасія Островська

Якщо відверто, я не фанат фінансових стратегій чи таблиць у Excel. Мій підхід до грошей доволі простий: тратити з розумом, але не жити лише розрахунками. Я спокійно ставлюсь до витрат, якщо вони дають розвиток або емоції – навчання, подорожі, благодійність.

З часом зрозуміла, що найкраща інвестиція – це не речі, а люди, знання й досвід. А ще хороший сон і нерви, бо вони часто дорожчі за будь-які активи.

А якщо говорити про помилки – іноді треба було не вкладати, а просто відкласти.