«Коли власники житла чули, що ми з України, припиняли розмову». Про життя на Канарах під час війни

Альона Лебедєва

Редакторка довгих текстів

Анна Балюк з донькою

Два дні до повномасштабної війни. Анна Балюк, контент-маркетинг-менеджерка HYS Enterprise, разом з чоловіком і донькою летять з Одеси до Туреччини. Планують повернутися за пару тижнів, але залишаються за кордоном вже майже рік.

Влітку Анна з сім’єю переїхала до Іспанії, на Тенерифе. Редакції MC.today вона розповіла про життя на острові, де все відкладають на завтра. І пояснила, чому там дуже добре жити, якщо не хворіти.

«Де ти мріяв жити у дитинстві? На Тенерифе!»

Ранок 24 лютого був жахливим. Напередодні війни в компанії створили emergency teamкоманда аварійного реагування, яка відповідає за допомогу в релокації. Вони організували для співробітників евакуаційні автобуси на захід України, допомагали з пошуком житла. Про початок війни я дізналася якраз завдяки скоординованим діям компанії: щойно відкрила скайп на початку робочого дня, побачила в чаті безліч повідомлень від emergency team.

Ми вирішили залишитись у турецькій Аланії, де винаймали двокімнатну квартиру. Вона коштувала $500 на місяць. У цю суму входив доступ до спа, дитячих басейнів та ігрової кімнати. Поруч були магазини з якісною та недорогою їжею – завжди фрукти, морепродукти. Плюс комфортний клімат.

Але в Туреччині українцям дозволено легально знаходитись тільки 90 днів на пів року. Можна оформити ВНП, але це платно і жодного «поблажливого» ставлення до українців немає. У травні в нас завершувалися 90 днів, і ми почали думати, що робити далі. Навесні туди приїхало дуже багато росіян, й це підштовхнуло нас до переїзду в іншу країну.

Знайомий австрієць допоміг знайти житло у Відні. Але в Австрії нам не сподобалося. Можливо, через район, де ми жили. Це був квартал, де мешкають переважно араби, індуси, палестинці, сирійські біженці. Ми з чоловіком говоримо німецькою, але там нам ні з ким було спілкуватись. Та й менталітети дуже різні.

За два місяці ми замислилися про повернення до Туреччини. Але за літо ціни на житло там виросли вдвічі – однокімнатна квартира вже коштувала $900. Ідей, куди рухатись далі, у нас не було.

Я спитала в чоловіка: «Де ти мріяв жити у дитинстві?». Він сказав: «На Тенерифе!» Втрачати нам було нічого й ми взяли квитки на острів.

Покроково: як ми робили документи для життя в Іспанії

Острів Тенерифе належить Іспанії. Його площа трохи більша за 2 тис. кв. км, а населення близько 900 тис. людей. 1 січня виповнилось пів року, як ми тут.

Острів Тенерифе

Поки ми оформили тільки картку NIE (Número de Identificación de Extranjero) – це ідентифікаційний код іноземця. З ним ви можете легально жити в Іспанії рік, відкривати рахунки в банку та навіть купувати нерухомість.

Українцям NIE видають за спрощеною процедурою: коли ви звертаєтесь за тимчасовим захистом, автоматично отримуєте і NIE – це фактично один папірець. Відбувається це так:

• Після приїзду ми зайшли на сайт поліції, щоб взяти «сіту» – час, коли треба прийти у відділ. У нашому містечку такі документи не роблять, тож зустріч нам призначили у столиці Тенерифе – Санта-Крусі.
• З документів із собою потрібні тільки закордонні паспорти та свідоцтво про народження дитини.
• Далі ми заповнили анкету – допомогла українська перекладачка, вони є у більшості відділків.
• Нас сфотографували, взяли відбитки пальців і хвилин за 15 видали NIE з тимчасовим захистом.

Після отримання NIE треба прописатися. Це потрібно для оформлення безплатної медичної страховки. Вона покриває профільних спеціалістів, але потрібно отримати направлення в сімейного лікаря. Приватна страховка коштує 75 євро на місяць і покриває також стоматолога. Аналізи, МРТ та інші дослідження можна безплатно зробити за страховкою лише після пів року щомісячної сплати.

Коли чули, що ми з України, припиняли розмову

Усюди бананові плантації

Квартиру в містечку Пуерта-де-Сантьяго, де ми зараз живемо, я знайшла через Instagram – побачила рекламу у блогерки. Дізналась у неї контакти рієлтора – це була жінка з України. Власники квартири – іспанці, які живуть на материку.

Ми уклали з ними договір про оренду – за ним ціна на квартиру фіксована, у нас це 700 євро на місяць. Платимо помісячно, але багато власників вимагають відразу оплату на рік уперед.

Іспанці дуже серйозно ставляться до договорів оренди, адже у країні розповсюджена проблема «окупасів». Це люди, які в прямому сенсі слова окупують ваше житло – перестають платити за квартиру, але продовжують там жити.

Законодавство в Іспанії повністю на боці орендарів – власник житла не має права виставити людей за двері. Незалежно від строку договору орендар має право жити у квартирі до п’яти років, аж поки сам не розірве контракт.

Коли ми шукали житло, декілька разів з нами відразу припиняли розмову, як дізнавались, що ми українці. В уявленні іспанців, якщо ви переселенці з маленькою дитиною, то стовідсотково «окупаси». Через проблему «окупасів» місцеві перестраховуються і вимагають банківську виписку з регулярним надходженням грошей.

Щодо цін – зараз вони виросли. Однокімнатна на півдні острова коштує від 1,5 тис. євро. На півночі можна знайти за й за 600 євро, але там холодніше. За світло й воду ми платимо від 60 до 120 євро на місяць залежно від того, скільки використали.

На їжу, якщо не харчуватися в ресторанах, вистачить 500–600 євро. Філе курки, лосось, королівські креветки коштують тут по 10 євро за кілограм.

Жити на Тенерифе добре, якщо не хворіти

Нещодавно в місцевій поліклініці я побачила плакат, де величезними літерами написали: «Ми не розмовляємо англійською, німецькою та російською».

До цього англійської мені було достатньо, але в державних поліклініках принципово спілкуються тільки іспанською. Послуги перекладача коштують шалених грошей, але, якщо взяти фахівця з України, це буде близько 20 євро за годину. Для українців є безплатні гарячі лінії з перекладачами, але в поліклініці не дозволяють такими користуватися.

До лікаря можна взяти «сіту» (час, коли треба приїхати), але на місці може виявитися, що треба почекати в живій черзі. До профільних спеціалістів можна чекати «сіту» й по пів року.

У приватних поліклініках розмовляють англійською, але ціни там високі. Огляд дитини та аналіз крові коштує близько 200 євро.

Коли зовсім погано, звертаються до «ургенції» – це відділення невідкладної допомоги. Але вони є не в кожному місті на Тенерифе.

Дістатись туди потрібно самостійно – сама «ургенція» рідко приїжджає, тільки в найгірших випадках. Тож багато хто каже: «Жити на Тенерифе добре, якщо не хворіти».

В іспанців «завтра» – це стан душі

На Тенерифе комфортніше жити, маючи автомобіль. Його можна орендувати за 600 євро на місяць. Цікаво, що пальне тут дешевше, ніж на материку.

Що стосується соцдопомоги – ми її не оформлювали, адже маємо постійний дохід. Допомога надається щомісяця: 400 євро на одного дорослого і 50 – на дитину. Але якщо це повна сім’я з дитиною, то 750 євро на всіх.

Ще одна умова для отримання допомоги: треба стати на біржу праці та з часом погодитися на якусь роботу. Здебільшого пропонують сферу послуг: вакансії прибиральників, офіціантів. Для перших знання мови не вимагають, а другі повинні знати англійську, німецьку чи іспанську.

Іспанці на Тенерифе дуже розкуті. У них немає комплексів – жінки на пляжі засмагають топлес у будь-якому віці. Тут ніхто не «париться» щодо зовнішнього вигляду. А ще вони дуже безтурботні.

Їх життєву філософію називають «маньяна» – з іспанської це перекладається «завтра». Люди тут нікуди не поспішають і живуть у своє задоволення.

Але в цього є й інший бік. Тут багато закладів і магазинів, де працюють самі власники. І якщо ви бачите вивіску з розкладом, це не означає, що він дійсний. Власник може піти додому, коли йому заманеться – дарма, що є графік. Українцям це може здатись не безтурботністю, а необов’язковістю.