«Мені писали збоченці та жалюгідні люди. Я “витягувала” у іноземців гроші на сайті знайомств»

У редакцію MC.today написала Марія Гончарова, яка кілька років тому мала екзотичний досвід роботи: у київському «шлюбному агентстві». Марія в платному онлайн-чаті спілкувалася з чоловіками, переважно з іноземцями, під виглядом інших дівчат. Її завданням було «витягнути» у співрозмовників більше грошей. Як працює індустрія «онлайн-знайомств», вона розповіла у колонці для нас.

Друзі, ми у редакції mc.today мріємо публікувати ваші історії. З вами трапилося щось дивне та незвичайне на роботі, у поїздці, прямо на вулиці? Розкажіть нам про це, відправивши листа на news@mc.today.

Як я влаштувалася перекладачем у «шлюбну агенцію»

В останні роки в Україні стало помітно більше «шлюбних агенцій». Я звернула на це увагу, коли почала шукати роботу, і тоді здивувалася рівнем захмарних зарплат. Перекладачеві обіцяли від $800 до $1000, тоді як на аналогічних позиціях у Києві середній рівень заробітної плати був наполовину меншим.

Звучало привабливо, і мені захотілося подивитися, як це працює. На додаток до хорошої зарплати у кандидатів не питали про досвід роботи, працювати можна було з дому та з вільним графіком. Я надіслала резюме до кількох агенцій, але на першу співбесіду мене покликали лише за місяць.

Офіс компанії розташовувався в центрі Києва. Співбесідою це назвати було складно. Мені відразу сказали, що конкретно я робитиму, як формуватиметься зарплата, і дали почитати основні правила роботи. Звісно, ​​жодних контрактів.

Мені пообіцяли, що якщо я багато працюватиму, то грошей наприкінці місяця теж буде багато. Я погодилася, хоча мене збентежило зауваження про те, що грошей у мене буде рівно стільки, скільки зароблю сама.

Мене посадили читати правила сайту, на якому я працюватиму. Виявилося, що я, «перекладач», спілкуватимуся з чоловіками на сайті «знайомств», видаючи себе за дівчину, анкету якої мені дали.

Прочитавши правила системи, я трохи здивувалася. Анкети дівчат були не дуже інформативними, і мені сказали, що можу писати те, що вважаю за потрібне. У правилах був пункт, що на сайті не допускається жодних розмов сексуального характеру, слова «секс» та naughty табу, але за фактом ніхто цього правила не дотримувався. За кілька днів роботи мені м’яко натякнули, що варто «яскравіше» спілкуватися із співрозмовниками.

Чоловіки платили за кожне повідомлення дівчині

Кожне повідомлення на сайті для чоловіка платне та коштує 5 центів (або 1 кредит). Якщо дівчина прикріплювала до письма фото чи відео та чоловік його відкривав, то він платив 50 центів за фото та $2,5 за відео .

Усі «дівчата» були онлайн 24/7. На початку зміни я сідала і перечитувала, з ким і про що вона переписувалася до мене. Деякі перекладачі надсилали короткий опис бесід у Telegram, щоб зміннику не доводилося перечитувати всі чати, але рідко. Більше того, часто рівень англійської дівчини змінювався залежно від часу доби. Деякі чоловіки це помічали, але їм було якось байдуже.

Головним завданням перекладачок було зачепити якнайбільше чоловіків для розмови, зробити їх постійними клієнтами та мотивувати дивитися всі фото та відео, які їм надсилають. Таким чином, хороший «перекладач» міг легко заробити агентству $800 за день. Мені, щоправда, не дуже щастило, я заробляла за розмову в середньому лише $10-15.

Після того як з чоловіком почалася розмова, все було відносно просто: потрібно було підтримувати спілкування, тиснути на те, щоб вони частіше писали та купували подарунки. До речі, подарунки діставалися не агентству, а дівчатам, анкетою яких ми прикривалися для листування. Тим треба було фотографуватися із подарунками, а нам – надсилати ці фото співрозмовнику.

Одним із способів залучити чоловіка було писати йому самостійно через сервіс розсилок на сайті. Наприклад, ось фраза від мого супервайзера, яка принесла мені кілька нових знайомств: “Soft and gentle touch, hard kiss and passionate night every night – is that would make any man happy and successful?”

Загалом можна було спілкуватися на будь-які теми, подібні двозначні питання я застосовувала як «важку артилерію», коли чоловік замовкав і переставав мені відповідати.

За підсумками місяця перекладачі отримували 40% від суми, що вони накопичили в кредитах, внутрішній валюті сайту, за попередній. Один кредит – 5 центів. Дівчата, чиї фото та анкету ми використовували, отримували ще 10%.

За перший місяць, протягом якого я працювала багато і часто понаднормово, я заробила лише 5 тис. грн. Мабуть, не дуже зрозуміла систему, за якою варто чіпляти чоловіків. За півтора місяці, поки я там працювала, я сумарно отримала 6500 грн., але чула, що працівники нічних змін отримували по 15-17 тис. грн.

Що цікаво, я будь-якої миті бачила, скільки кредитів заробила на даний момент. В мені це підтримувало азарт заробити більше і працювати більше, ніж вимагало начальство. Деколи я виходила після зміни на вулицю і все одно перевіряла сайт, щоб відповісти на нові повідомлення.

Більшість з тих, хто добре заробляв, працювали довше 8 годин. Одного разу я прийшла на роботу о 10:00 і там усе ще сидів хлопець після нічної зміни, який мав закінчити роботу о 7:00.

Він не виглядав як втомлена, виснажена людина, яка просиділа за комп’ютером усю ніч. Він друкував, друкував і не хотів іти. А все через те, що вночі він заробив пристойну суму, а діалог з тим «дебілом, який витратив за ніч 1700 кредитів», продовжувався.

Мої співрозмовники-чоловіки – невдахи, вдівці та збоченці

Часто мені здавалося, що я перебуваю в якомусь сюрреалістичному світі, де чоловіки старше 45 не розуміють, що відбувається, і витрачають купу грошей на те, щоб поспілкуватися з гарною жінкою.

Також мені було незрозуміло, чому чоловіки вірили у те, що їм говорили. Може їм хотілося вірити? Так, на сайті були «гаманці» – чоловіки, яких кожен «перекладач» хотів отримати. Вони витрачали колосальні гроші (і, як правило, не на одну дівчину, а на кількох одразу) нескінченними листуваннями, листами та подарунками.

Мені з подарунків одного разу дістався букет троянд та рожеве шампанське.Пам’ятаю випадок, коли співрозмовник сплатив подарунок після того, як я передала розмову іншій людині. Я тоді була дуже зла, бо за подарунки ми, перекладачі, отримували чимало балів. Одному хлопцеві-колегі якось подарували обручку. Але здебільшого це були букети та кульки.

До особистих зустрічей майже ніколи не доходило. Мені багато разів доводилося спілкуватися з чоловіками, які приїхали до Києва, щоб побачити свою кохану (швидше за все, їх було кілька), але кожна з них раптом занедужала, лягала до лікарні або їхала на похорон до бабусі. Чоловіки вірили, хоча потім дуже злилися, що ні з ким так і не побачились.

Як правило, старшим жінкам писали старі. Думаю, вони робили це з надією зустрітись та завести реальні стосунки. Люди у віці часто писали, що саме шукали таку жінку, старшу, бо молоді на сайті несерйозні та надто розпусні. Жінки 40+ інтригували тим, що не виставляли фото у купальниках. Елемент загадки та зрілості надавав діалогу вагомості, а намірам – серйозності.

Щодо молодих дівчат, у них завжди була купа шанувальників. Як правило, це були чоловіки після 50 – або нещасні вдівці, або особи, що зробили кар’єру.

Ніколи не забуду головного свого «гаманця» – психіатра, професора в галузі кримінальної психіатрії, який так і не зрозумів, чому рівень англійської мови його співрозмовниці різко змінювався залежно від часу. Саме він і надіслав мені букет із шампанським, попередньо залишивши в чаті $25-30 за розмови. Були ще водії автобусів, далекобійники та навіть ковбої. Мені писав власник величезної ферми із телятами!

Усіх їх об’єднувало те, що це були жалюгідні люди, готові повірити у недосяжну мрію. Я не вірила в те, що вони писали тільки мені, і в те, що вони люблять саме мене. Адже я сама брехала про такі самі речі, але всі залишалися задоволені.

Найбільше “постійникам” подобалися розмови про духовний зв’язок. Коли мова заходила про те, що наші душі схожі, вони танули, писали листи, вірші і міркували, що ж буде між нами в майбутньому. Багато хто писав, що через мене вони почали вірити в кохання та вірити жінкам.

Один із таких, Джон, 53 роки, одружений, неймовірно жалюгідний чоловік. Він приїжджав до Києва та поїхав ні з чим. До цього він писав про те, що ніколи не був із іншою жінкою, окрім дружини, і що давно вже з нею не спить, бо вона алкоголічка. Таких, хто не має сексу зовсім, було багато. Незрозуміло чому.

Зустрічалися й афганці. І тут мої моральні настанови починали погойдуватися: було складно. Начебто спочатку віриш, що життя у них було важке і доводилося їм нелегко. Але потім починаєш сумніватися, що все було саме так, як вони кажуть.

Ні, що вони воювали, сумнівів немає. А ось у тому, що і як вони там робили – є. Декілька чоловіків говорили мені, як рятували маленьку дівчинку від шрапнелі, як виносили з палаючих будинків своїх друзів. Один пережив 73 операції на ногах.

Якийсь час я вірила їм, потім переставала, коли згадувала, що я не та, за кого себе видаю. І тоді я починала сумніватися в реальності драми та трагічності всього, що сталося. Ніхто з військових мені не казав, що сидів у казармі на війні, всі були у боях.

Моїми улюбленцями були збоченці, а також любителі надсилати свої статеві органи. У мене навіть залишилася пара фотографій, не змогла втриматись, щоб не показати друзям.

Після місяця роботи мене вже неймовірно забавляло, коли я бачила фото члена на екрані, а після кількох секунд незмінно йшло одне і те ж питання: “Do you like what you see?” Я завжди відповідала жартом або запитувала, скільки сантиметрів у ньому – це працювало завжди. У такий спосіб можна було розтягнути розмову.

Моїм улюбленим «клієнтом» був Альберт, працівник казино, 66 років – аматор ступнів. Він писав мені щовечора по одному листу, і я писала йому у відповідь, що чекаю на нього знову. Писав він, звичайно, про секс, у найдрібніших подробицях.

Мені так до кінця залишилося неясно, чому людям похилого віку у своїх фантазіях подобалося ублажувати жінку орально. Усі обіцяли одне й те саме, головне – приїдь.

Етичний бік питання, або чому таке можливе лише у нас

Як я вже згадувала, за кілька тижнів роботи жалості до співрозмовників уже не залишається. Ти знаєш, що вони переписуються з багатьма дівчатами, що всім їм освідчуються, але все-таки моя совість сиділа наді мною весь час роботи. Як таке можливо? Як люди вірять? Чому вони платять за спілкування величезні суми?

Я впевнена, що подібні речі, дізнайся про них у США, наприклад, викликали б величезний резонанс та скандал. Сама концепція звучить шалено. Цілковита експлуатація почуттів. Кохання, душевна близькість – все продається. У повій і тих все чесніше. Тут все зовсім блюзнірсько. Адже чоловіки платять за спілкування з дівчатами, натомість їм відповідають якісь студенти.

Існування подібних сайтів та агентств вражає уяву. Гра з людськими почуттями, психологічні наслідки тривалої експлуатації, які нікого не цікавлять, обіцянки зустрічі та любові за велику винагороду – все це звучить аморально, проте залишається безкарним.

Популярність таких агентств лише відображає байдужість до психологічного та емоційного насильства у суспільстві.