Почати з нуля заради проєкту мрії та стати партнерами Wargaming. Історія Максима Дембіка з Frag Lab

Максим Дембік — співзасновник студії Frag Lab . Його команда займається розробкою гри нового покоління для Wargam­ing , творця знаменитого “танкового” симулятора World of Tanks.

У партнерському проекті з MINI Максим розповів MC Today, як ризикнув і повів команду з 80 осіб у невідомість, а в результаті зумів домовитися про співпрацю з гігантом галузі.

Історія Максима продовжує спільний проект MINI та MC Today до 60-річчя автобренду. Він присвячений українським підприємцям – власникам MINI, які досягли успіху завдяки вірі у свої сили, як і Джон Купер, творець легендарної моделі Mini Coop­er S.

Як я переконав Crytek взяти мене на роботу

Змалку мріяв створювати ігри. Пригадую, як писав якісь морські бої на калькуляторі МК-51. Років о десятій я серйозно захопився програмуванням, у школі навіть допомагав вчителю вести інформатику, але програмістом так і не став.

Я побачив свій шанс, коли 2005 року в Україну зайшла німецька компанія з розробки ігор Cry­tek. Вона була невелика, але дуже яскраво виглядала на ринку. Усі орієнтувалися на якість графіки та дизайну в їхній грі Far Cry (гра в жанрі «стрілялки» від першої особи, за чотири місяці після випуску продали 730 тис. копій гри. – Прим. ред.). 

І хоча Cry­tek шукали тільки художників, я їм все одно написав: «Хлопці, художники художниками, але хто ними управлятиме?» Мені зателефонували і запропонували побачитись.

На зустріч до Києва прилетіли засновники компанії, усі троє братів Єрлі. І знаєте, це був як дотик до легенди! До того ж мені вдалося переконати німців, що я їм потрібен.

Мене найняли менеджером проектів. Першого робочого дня я думав, що зараз прийде якась команда, і ми почнемо креслити графіки. Але за фактом виявилося, що треба створювати студію, наймати художників та керувати ними.

Cry­tek відкривав повноцінну філію у Києві. Мені з моїм партнером Ігорем довелося запускати бізнес та взяти на себе весь менеджмент.

Хлопці із Cry­tek привезли валізи із залізом. Ми зареєстрували компанію, поклали на рахунок $15 тис., які передали німці, та почали працювати. Тоді, 2005-го, нас було шестеро, а перший офіс нагадував підпільну квартиру.

Ми стали першою закордонною студією Cry­tek. Вже після нас відкрилися філії у Будапешті, Софії, Сеулі.

Як ми робили Warface

Ми в Cry­tek Kyiv розробляли гру War­face, один із найпопулярніших «шутерів» (жанр комп’ютерних ігор, «стрілялка». – Прим. ред.) у СНД. Не все йшло гладко. Наприклад, кілька разів затримували зарплати на три місяці. Причому такі ж проблеми були і в німецькому офісі. Але поки я працював у Cry­tek Kyiv, мені вдавалося вирішити питання з грошима та утримати більшість людей.

Більше зіпсували нерви проблеми із довірою до нас головного офісу. Німці довго боялися, що ми зробимо щось не так і приставляли до нас своїх людей, яких ми називали зовнішнім спостереженням. У 2014 році за одне літо через такі призначення пішли п’ять топ-менеджерів, ми близько року відновлювалися і шукали людей.

А одного разу один із спостерігачів, не порадившись із командою, пообіцяв інвестору за короткий час додати нові «фішки» у гру. Їх не було у проекті, та й у такі терміни зробити їх силами нашої команди було неможливо.

Довелося «воювати» відкрито. Доводили братам Йєрлі та інвестору, що такі люди шкодять проекту. У результаті наше “зовнішнє спостереження” пішло в іншу компанію. Там ця людина завалила проект із бюджетом понад $50 млн.

Незважаючи на всі труднощі, ми завершили роботу над грою War­face, яку можна назвати номером один у своїй ніші, як мінімум, у СНД. Зараз у War­face зареєстровано понад 30 млн людей. А в 2013 році ми потрапили до Книги рекордів Гіннеса за кількістю гравців, які одночасно перебувають на одному сервері. Їх було 145 тис.

Як я пішов з Crytek

Понад 12 років київський офіс Cry­tek займався лише War­face. У нас сформувалася сильна команда, яка втомилася роками працювати над тим самим. Ми попросили Cry­tek дати нам можливість робити новий проект, у компанії не вистачало грошей на це.

Коли ми зрозуміли, що шансів немає, то вирішили ризикнути. Два роки тому ми з частиною команди відокремилися, щоби заснувати свою студію і з нуля розробити ідею для нової гри. За нами пішли 80 людей.

Як ми стали партнерами Wargaming

Спочатку потрібно було швидко підготувати робочі місця. З офісом нам пощастило. Ми взяли в суборенду приміщення у Wargam­ing, одного з найбільших у світі розробників ігор ( на початку 2016 року Bloomberg оцінило вартість Wargam­ing у $1,5 млрд – Прим. ред. ). Ми були з ними у відмінних стосунках, і вони у нас повірили. Перехід команди до нашої нової студії Frag Lab зайняв 2–3 тижні.

З обладнанням було складніше. Гроші потрібно було заводити з‑за кордону, а наша компанія ще не була зареєстрована.

Тоді я зателефонував одному з постачальників, якого знав ще з часів Cry­tek, і сказав: «Сергій, дуже потрібне залізо на $200 тис., але грошей у мене немає. І компанії немає. Але все буде, обіцяю».

Через 3 дні ми вже розвантажували техніку, а за кілька тижнів ми за неї розрахувалися. Тоді я зрозумів значення поняття “ділова репутація”.

Так ми почали працювати над своєю грою у жанрі «шутер». Це стрілялка, як і War­face. Самі такий проект ми не потягнули б. Натомість розуміли, що наш «шутер» зможе доповнити портфоліо гіганта Wargam­ing із його танками, кораблями та літаками. Це саме те, чого вони зараз не мають. Коли ми прийшли до Wargam­ing із пропозицією про партнерство, ще й готовою командою, вони зацікавилися та стали нашими видавцями.

Нині гра на передфінальній стадії. Такий масштабний проект займає близько трьох років, ми працюємо над ним трохи більше двох. Але я гадаю, ми всіх здивуємо. У нашій команді понад 130 людей, і ми збираємося зростати ще.

Про любов до MINI

З моєю першою машиною MINI була історія, як із Cry­tek свого часу. Побачили її з дружиною і одразу запали. Гарна, потужна, але коштувала непідйомних для нас грошей – близько 32 тис. євро. Я не заспокоювався, і через пару місяців все ж таки взяв MINI у кредит.

Я отримав те, що начебто не міг собі дозволити, і це дало мені поштовх. Начебто я досяг певного рівня, і після цього можу розраховувати на щось більше.

2005 року я створив перший в Україні клуб власників MINI. На першу зустріч приїхало лише три автомобілі, але спільнота поступово зростала. 2007 року ми разом вирушили на фестиваль до Голландії. У цій поїздці було дев’ять автомобілів. Потім ми їздили на гоночні фестивалі Sil­ver­stone у Великій Британії та Paul Ricard у Франції. Туди від нас поїхало вже 20 екіпажів.

Мій МІНІ побував на всіх трьох змаганнях. Найбільше запам’яталося, як три рази їздив у ролі пасажира на справжньому гоночному MINI, де за кермом знаходилися професійні пілоти. Було і страшно, і дивно від того, які дива творить цей автомобіль на треку.

У 2013 році клуб довелося закрити, оскільки на його розвиток просто не вистачало часу. На початку цього року мою справу продовжили інші хлопці. Я їх із задоволенням підтримую.

Той самий MINI John Coop­er Works 2004 все ще зі мною. Зараз це не основна моя машина, а просто улюблене авто вихідного дня.

Ще я маю Mini Coop­er 1965 року, ми з другом знайшли його під Полтавою. Повністю прогнилий, у підлозі – наскрізна дірка, але він все ж таки доїхав до Києва своїм ходом. Ми його підремонтували, поїздили на ньому кілька років, але потім потрібен був уже капітальний ремонт. На цьому етапі все зависло, але я мрію їм знову зайнятися.

Знайомство з MINI John Cooper Works

Я загнав на MINI John Coop­er Works п’ять днів. Цей автомобіль близький мені за духом. Я не люблю великі машини, але при цьому у мене високі вимоги до потужності та керованості. MINI John Coop­er Works відповідає всім моїм запитам.

Так як я досить довго брав участь у аматорських автоперегонах, то знаю, що MINI на треках може тягатися з дуже великими та потужними машинами.

Найбільше в новій моделі мені сподобалося поєднання агресії та комфорту. Вона серйозно еволюціонувала в порівнянні зі старим MINI John Coop­er Works. Новим MINI простіше управляти, але при цьому він не втратив свого бійцівського характеру.

Він виявив його ще 1964-го, коли брав участь у гонці в Монте-Карло. Тоді мало хто вірив, що така маленька машина щось здатна, але MINI фінішував першим.

Мені знайомі почуття, які відчув конструктор першого MINI John Coop­er Works. Багато хто сумнівався, що я і моя команда можемо досягти чогось. Але ми все ж таки довели, що можемо робити успішний проект.

Коли за мною пішли 80 людей, щоб почати все з нуля, я знайшов якусь особливу внутрішню силу і більше не сумніваюся, що все вийде.

Фотографії Григорія Веприка та Романа Маткова, The Gate Agency