Попри клімат, війну та коронавірус, можливо, все насправді йде… на краще? Переклад The Guardian

Серед вибірки з 37 країн, згідно з дослідженням British Medical Journal, лише шість країн не зазнали скорочення тривалості життя населення. Не кажучи вже про наслідки затяжної пандемії, які вразили близько двох мільйонів людей лише у Великобританії.

Для глобальної медицини це, безумовно, крок назад. Однак слід зазначити, що Пінкер ніколи не стверджував, ніби ми спостерігатимемо безперервний прогрес без жодного спаду. У своїх аргументах він більше переймається тим, як ми долатимемо проблеми, та пошуком потенційних рішень. Чи справились ми із загрозою краще, ніж могли б справитись у минулому?

Щодо первинної реакції уряду Великобританії на кризу досі немає чіткої оцінки. Втім, швидкісна розробка вакцин від коронавірусу – це, безсумнівно, тріумф наукового прогресу. За результатами нещодавнього дослідження Центру глобального аналізу інфекційних захворювань, що фінансується Імперським коледжем у Лондоні, програма вакцинації в перший рік урятувала щонайменше 14 млн осіб (а потенційно 19,8 млн).

В минулому такий результат був би просто неможливим; на розробку попередніх вакцин пішло щонайменше п’ять років, і на початку пандемії чимало науковців вважали, що лише наївний може з оптимізмом очікувати швидкого створення нової вакцини з нуля. Отже, маємо невеличкий привід для оптимізму щодо нашої здатності швидко долати майбутні проблеми зі здоров’ям.

Добробут та щастя

Одним із основних аргументів у «Просвітництві сьогодні» є те, що люди сьогодні мають набагато більше статків, ніж у попередні десятиліття. І що це призвело до підвищення задоволеності життям, бо зараз ми маємо більше комфорту й вільного часу та кращу освіту. Пінкер відкидає ідею, нібито нерівність прямо спричиняє занепокоєння. На його думку, справжнє значення має лише абсолютний добробут кожного. Це означає, що нам не слід надто хвилюватися, якщо більша частина зростання ВВП непропорційно розподіляється серед найбагатших ешелонів суспільства.

Проте підтвердження такої кореляції не настільки чіткі, як стверджує Пінкер. Нещодавнє дослідження досвідченого економіста Річарда Істерліна показало, що економічне зростання Китаю та Індії в останні роки майже ніяк не вплинуло на загальний рівень щастя населення.

Більш розширене дослідження провела Малгоржата Мікуцька з Католицького університету у бельгійському місті Левен. Вона проаналізувала рівень задоволеності життям у 46 країнах за період з 1981 до 2012 рр. Дослідження виявило, що зростання ВВП приносить більше щастя, якщо воно супроводжується скороченням нерівності та збільшенням соціального капіталу.

У наступні кілька місяців та років нічого подібного нам не світить. Офіс національної статистики щойно повідомив, що ВВП Великобританії зменшився у другому кварталі 2022 року. Це свідчить про те, що країна на грані рецесії, причому, середня зарплата цього року відстає від інфляції на 8%, а це найбільше падіння реальних зарплат за останні 100 років. А у Міжнародному валютному фонді взагалі вважають, що криза прожиткового мінімуму ще більше посилить нерівність, бо найбільше вдарить по кишенях саме найбідніших громадян.

Також варто пам’ятати, що до початку цього року рівень реальних зарплат так і не піднявся після фінансової кризи 2008 року – натяк, що це більше ніж тимчасове погіршення рівня нашого життя.

Одне з найсуперечливіших тверджень Пінкера стосується нашої схильності вбивати один одного. Вперше він зазначив, що прояви насильства серед людей сягнули найнижчого рівня, у своїй книзі «Кращі ангели нашої природи» (2011), а потім повторив цю ідею сім років потому в «Просвітництві сьогодні».

Більшість аргументів Пінкера стосується способів ведення війни. Проаналізувавши дані про кількість конфліктів, їхню тривалість, пропорційну частину загиблих та рівень інвестицій в озброєння, Пінкер відмічає тенденцію до зменшення агресії з кожним новим століттям. Зрозуміло, що є винятки – наприклад, величезна кількість загиблих у двох світових війнах; такого висновку можна дійти лише якщо поглянути на середні показники з усього світу за тривалі періоди.

Пінкер стверджує, що різні сили – такі як зростаюча важливість міжнародної торгівлі, підйом демократії та дії установ на кшталт ООН – зменшили бажання воювати у більшості очільників країн. Таким чином ми опинилися на етапі, який деякі історики називають «довгим миром».

Втім, чимало інших науковців мають сумніви щодо цих висновків. Наприклад, Аарон Клосе з Університету Колорадо у Боулдері в своєму аналізі дійшов висновку, що «довгий мир» може виявитися лише статистичною випадковістю. Будь-які ймовірнісні події можуть накопичуватися й групуватися у певні періоди та повністю зникати в інші.

Спробуємо аналогію. Скільки разів можна підкинути монетку, щоб на ній весь час випадала решка, попри ймовірність 50 на 50, що може випасти орел? Можна подумати, що монетка упереджена, але чим більше ви її кидатимете, тим більше врівноважуватиметься частота випадіння тієї чи іншої сторони. Згідно з дослідженням Клосе, «довгий мир» може бути аналогічно скороминущим.

Без сумніву, вторгнення росії в Україну та зростаюча напруга навколо Тайваню змусили всіх все частіше припускати ймовірність розпалення світової війни. Можемо сподіватися, що дипломатія відверне катастрофу, однак навіть оптимістична історична аналітика майже невтішна, коли наші долі залежать від мінливих рішень диктаторів на кшталт путіна.

Екологія

За умов цьогорічної рекордної спеки та загрози лісових пожеж, що поширюються територією Великобританії, схоже, що ми вже спостерігаємо ранню стадію кліматичної катастрофи. Якщо ми негайно не вживемо рішучих заходів, ситуація ставатиме дедалі гіршою.

Пінкер, звісно ж, не заперечує наявність змін клімату, які він називає «колосальною проблемою», однак він критикує так званий «екопесимізм» та домінування, як він вважає, панічних настроїв серед екоактивістів. У «Просвітництві сьогодні» він описує чимало успішних кейсів у сфері захисту довкілля, наприклад, скорочення забруднень водоймищ, припинення кислотних дощів та нещодавнє сповільнення вирубки лісів. Він вказує на дані, які також свідчать про поступовий вихід на плато рівня викидів CO2 у багатьох країнах. В якості порятунку від катастрофи він зазначає вуглецевий податок у поєднанні з переходом на ядерну енергію та технології вловлювання вуглецю, серед яких – перехоплення CO2 з електростанцій до викиду в атмосферу та перенаправлення у підземні сховища.

Зміни клімату становлять велетенську проблему, однак вважати її загрозою, що призведе до неминучої загибелі усього людства та цивілізації – згубна практика. Це не те, що каже наука; це руйнує емоційно; а ще відбиває бажання діяти (навіщо перейматися, якщо ми приречені?).

Безумовно, «екопесимістів» така позиція не вразила. Такі технології, як уловлювання вуглецю, дійсно виглядають обнадійливо, але їхня ефективність ще не доведена. Ми також потребуємо міцної політичної волі, яка так і не проявилася за роки, що минули від публікації книги Пінкера. У доповіді ООН від 2021 року зазначено, що більшість країн «навіть не наблизилися до рівня амбіцій, необхідних для обмеження зростання температури на 1,5°С та виконання цілей, встановлених Паризькою угодою». Хоча є шанс, що прагнення злізти з російської нафтогазової «голки» може прискорити перехід на відновлювані джерела енергії.

Оптимізм Пінкера спирається на те, що ми – та наші уряди – діятимемо раціонально, відповідно до принципів розумності, науки й гуманізму, притаманних Просвітництву. Безумовно, наші об’єднані наукові кадри потенційно можуть вирішити проблему кліматичної кризи, але наразі у нас замало віри у своєчасність рішучих заходів з боку політиків.

Джерело: матеріал Девіда Робсона – автора книги «Ефект очікування: як ваш світогляд може трансформувати ваше життя»