«Раніше працювало близько 250 тис. робітників, зараз ми втратили 20%». З якими проблемами стикаються виробники будматеріалів

З перших днів повномасштабної війни виробники будматеріалів, стикаються з важкими випробуваннями. Потужності одних – в зоні активних бойових дій, інші – під окупацією. Україна втратила багато виробництв: завод «Азовсталь» у Маріуполі, газобетонне виробництво «Ковальська» у Новій Каховці. Під час обстрілів були знищені заводи KNAUF у Соледарі та Siniat у Бахмуті, які спеціалізувалися на виробництві гіпсокартону та сухих будівельних сумішей. 

Попит на продукцію виробників будматеріалів впав і завантаженість підприємств знизилася до 30%. Водночас ціни зростають, а проблема нестачі робочої сили росте. Зараз виробники будматеріалів працюють на межі виживання. Інвестиції практично зникли, значна частина кар’єрів з видобутку первинної сировини через окупацію або воєнні дії стали недоступними. У нинішніх умовах розширюватися і масштабуватися вдається одиницям. Головне завдання більшості компаній – зберегти хоча б наявні виробничі потужності.

Президент Всеукраїнської спілки виробників будівельних матеріалів Костянтин Салій розповів редакції MC.today про труднощі, які долає галузь, чому під час відбудови Україна може стикнутися з серйозним дефіцитом й здорожчанням будматеріалів та як, на думку виробників, держава могла б підтримати й сприяти стабілізації становища українських підприємств.

Складнощі в релокації великих підприємств

Постійні ракетні обстріли змусили бізнеси шукати безпечніші місця для роботи. Релокація підприємств в інші регіони України стала звичним явищем під час повномасштабної війни – понад 200 компаній будівельної галузі уже змінили розташування. Проте, скільки з них перенесли виробництво за кордон відстежити складно, адже багато підприємств залишаються зареєстрованими в Україні, продовжують сплачувати податки в державний бюджет, щоб мати можливість скористатися пільгами. 

Однак релокація – це не просто переїзд, як комусь здається. Це цілий комплекс складних завдань: пошук приміщення, спеціалістів в команду, запуск виробництва на новому місці. Без істотної шкоди для бізнесу релокуватись можуть лише малі та середні підприємства. І навіть їм не завжди вдається швидко відновити роботу. 

Для великих виробництв релокація виявляється взагалі непосильною задачею. Уявіть потужний завод з кількома тисячами працівників, величезними приміщеннями, кар’єрами, численними печами та виробничими лініями – такі речі не завантажиш у фургон й не перевезеш за декілька сотень кілометрів.

Головна проблема будівельної галузі

Нестача робочої сили – це проблема номер один для виробників, і з кожним днем вона ускладнюється. Раніше у будівельній галузі працювало близько 250 тис. робітників, але зараз ми втратили близько 20% персоналу. Чимало чоловіків були мобілізовані до лав ЗСУ, інші після візитів представників ТЦК з повістками виїхали в більш спокійні регіони, так би мовити, «перечекати». Жінок теж поменшало – багато емігрувало за кордон або на Захід України. 

Молодь також не поспішає долучатися до виробничої галузі, адже вона не може їм гарантувати захист від мобілізації – підприємства мають певні ліміти на бронювання і сам процес займає багато часу. Доки компанію не внесуть до переліку стратегічно важливих, розраховувати на бронювання немає сенсу. А поки ці питання вирішуються, будь-якого працівника можуть мобілізувати. Тож молоді люди не хочуть ризикувати. 

Невеликим порятунком для підприємств є пенсіонери, які раніше працювали на заводі, і добре розуміють виробничі процеси. Їх запрошують повернутися, але ж це тимчасове рішення, адже вони не зможуть працювати ще 10-15 років. Щодо людей з інвалідністю, їх на виробництвах обмаль, оскільки для їхньої роботи потрібні модернізовані, автоматизовані лінії, які зменшують фізичне навантаження. Але, на жаль, небагато заводів ними обладнані. 

Натомість все більше жінок на виробництвах почали опановувати професії, які раніше вважалися винятково чоловічими. Вони керують верстатами, налаштовують обладнання, займаються контролем якості та організовують логістику на складах. Однак не всі спеціалізації під силу жінкам, особливо коли йдеться про важку фізичну працю. 

В умовах, гострого дефіциту кадрів, замінити частину людської праці на машини стає єдиним виходом для багатьох виробників. У країнах Заходу роботизація та автоматизація вже давно стали звичним явищем, а в Україні це поки що лише мрії на майбутнє.

Але є підприємства, керівники яких прагнуть змін. Наприклад, компанія ДБК-4 Київ ще перед війною придбала сучасну німецьку лінію для виробництва панельних елементів. Завдяки цьому в цеху замість 60 осіб тепер працює всього 5 робітників – люди виконують роль контролерів.

Проте автоматизації потребують навіть деякі будівельні процеси, адже в Україні бракує не тільки робітників на заводах, але й будівельників. Запровадження роботизованих технологій допоможе заповнити цю прогалину і підтримати економіку.

Чому важливо повернути пільгове оподаткування

Окрім дефіциту робочої сили, виробники будівельних матеріалів стикаються з безліччю інших проблем, які значно ускладнюють їхню діяльність. Серед основних – ракетні обстріли та дефіцит електроенергії. Потужні генератори не завжди рятують, оскільки багатьох процесів – випалювання цегли чи керамічної плитки – потребують стабільної подачі електрики. І навіть короткі перебої можуть призвести до браку продукції. 

Ми в спілці давно сподівалися, що держава створить фонд підтримки не лише для тих, у кого внаслідок війни втрачені або пошкоджені будинки, а й для тих, хто виготовляє матеріали для їхньої відбудови. Цю ідею я просуваю вже понад два з половиною роки на радіо та телебаченні, і нарешті вона почала обговорюватися в уряді. Тепер чекаємо на реальні дії в цьому напрямку.

Ще одна проблема – відсутність доступного фінансування. Раніше будівельники користувалися товарним кредитом, що дозволяло купувати матеріали й платити за них за декілька місяців. Сьогодні ж розрахунок відбувається винятково «живими» грошима, через що бізнес став більш жорстким та ризикованим. 

Окрім цього державна програма «Доступні кредити 5-7-9%» корисна лише для малого бізнесу, тоді як великі виробники можуть лише отримати кредит від комерційних банків під заставу майна та з відсотками від 25-28% річних.

Здавалося б, що держзамовлення на будівництво бомбосховищ, фортифікаційних споруд та інших захисних об’єктів, мали б пожвавити попит на цемент та металеву арматуру. Але насправді ці проєкти становлять лише близько 5% від загального обсягу ринку будівельних матеріалів. 

Ситуацію ускладнює те, що держава не завжди вчасно розраховується з виробниками і їм доводиться чекати на оплату по декілька місяців. А це створює ризик для їхньої фінансової стійкості, особливо в умовах війни, коли кожна копійка важлива. Введення пільгового оподаткування, як це було на початку повномасштабної війни, наприклад, 2% податку для бізнесу, стало б суттєвим полегшенням для виробників і зробило б будівельні матеріали доступнішими. 

Будівельний бум може призвести до дефіциту матеріалів

Коли почнеться відбудова, ми побачимо значний наплив замовників з коштами на відновлення інфраструктури. Потреба в будівельних матеріалах виросте в рази. Кожне підприємство нашої галузі має збільшити потужності на 200-300%. Але не всі встигають адаптувати їх до нових умов. До того ж через проблеми з логістикою може затримуватися постачання сировини.

Тому під час будівельного буму може виникнути дефіцит багатьох товарів. Наприклад, у 2021 році в Україні виробили 10-11 млн тонн цементу, а торік лише 4,5 млн тонн. І хоч є можливість збільшити виробництво до 13 млн тонн, цього все одно буде недостатньо для швидких темпів відбудови.

Звісно, що іноземні виробники захочуть зайти на ринок, щоб заповнити нестачу продукції, але основним ресурсом відбудови повинні стати саме українські будівельні матеріали. 

Сьогодні ми вже стикаємося з нестачею віконного скла. Єдиний Лисичанський завод «Пролетарій», який виробляв термополіроване скло для склопакетів, зупинився ще у 2015 році й тепер матеріал для металопластикових вікон імпортується.

Дефіцит торкнеться цементу, бетону, профілю ПВХ, покрівельних матеріалів, арматури, сухих сумішей та теплоізоляційних матеріалів. І це ще не все: бракує хімічних речовин, необхідних для виробництва оздоблювальних матеріалів. Навіть ті будівельні матеріали, що раніше були непопулярними, матимуть попит. Будуть лише «непопулярні» високі ціни через ускладнення логістики, зростання вартості на сировину, паливо та енергоресурси.

Ще один удар по бізнесу – підвищення тарифів на вантажні перевезення від Укрзалізниці. Через це рішення виростуть ціни на усі будматеріали, необхідні для відновлення країни, а про знижки просто доведеться забути. Деякі підприємці вже шукають альтернативи й намагаються організувати власну логістику.

Відбудова може стати «золотою» за вартістю і кожен українець відчує це на своєму гаманці. Тому важливо створити для бізнесу такі умови, щоб він міг розвиватися в Україні, створювати нові робочі місця і залишав гроші в нашій економіці. 

• Читайте також: Зменшився попит і змінилися побажання українців: «Інтергал-Буд», Avalon, РІЕЛ і не тільки розповіли про ситуацію на ринку нерухомості

Війна й експорт: українські виробники на закордонному ринку

Під час повномасштабної війни, як це не дивно, Україна змогла наростити експорт віконних систем. За два з половиною роки наші виробники відправили на європейський ринок на понад 30 млн євро продукції й зарекомендували себе як надійного постачальника. Українські віконні системи не поступаються в якості польським, а часто навіть кращі та дешевші. Тому Німеччина, Франція та Велика Британія почали купувати цю українську продукцію. 

На жаль, експорт керамічної плитки трохи скоротився, оскільки декілька заводів постраждали від обстрілів або були зруйновані. Це сумно, адже українська плитка мала значний попит і почала витісняти іспанських, португальських та італійських виробників на ринках ЄС.

Наприклад, Харківський плитковий завод зміг зайняти 4% британського ринку, що стало справжнім проривом для нашої продукції. Проте, якщо Укрзалізниця підвищить тарифи на вантажні перевезення, це може стати серйозною перешкодою для подальшого експорту.

Я вірю, що після перемоги в Україну прийдуть системні інвестори з усього світу, а не тільки ті, хто діяв через корупційні схеми, як це було раніше. Сподіваюсь на тісну співпрацю з країнами, які входять до групи формату «Рамштайн»: США, Канадою, Японією, Кореєю та іншими партнерами, які підтримували нас у найважчі моменти. Маю надію, що вони будуть інвестувати, розвивати бізнес і вільно торгувати на українському ринку, а їхній внесок буде гідно оцінений. Партнерські відносини з закордонними виробниками забезпечать здорову конкуренцію та допоможуть уникнути дефіциту будівельних матеріалів.

Крім того, ми в спілці очікуємо, що світові виробники звернуть увагу на потенціал України, адже в нас є ресурси та корисні копалини, яких бракує багатьом країнам Європи. Це може дати поштовх до розвитку виробництва.

• Читайте також: «Вже стикалися з “прильотами”»: чи страхують забудовники об’єкти від військових ризиків і як адаптували будівництво до реалій війни