UA RU
logo
12 Aug 2022

Серена Вільямс прощається з тенісом на власних умовах: її розповідь. Переклад Vogue

Vogue опублікував відверту розповідь світової тенісистки Серени Вільямс. MC.today публікує переклад статті.


Цим ранком я та моя донька Олімпія, якій цього місяця буде п’ять років, їхали отримувати її новий паспорт для подорожі Європою. Вона гралась з моїм телефоном, де був відкритий її улюблений інтерактивний застосунок. Механічний голос запитав її: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» Вона не знала, що я прислухаюсь. Я почула, як вона шепоче в телефон: «Я хочу бути старшою сестрою».

Олімпія часто це каже, навіть коли знає, що я її чую. Інколи, перед тим, як заснути, вона просить Бога подарувати їй молодшу сестричку (хлопчика вона не хоче!). Я – наймолодша серед п’ятьох сестер, і вони – мої героїні. Я зрозуміла, що це той момент, коли я маю уважно прислухатися до доньки.

Я ніколи не хотіла вибирати між тенісом і сім’єю. Якби я була чоловіком, мені б не довелось це писати. Я б грала та перемагала, а моя дружина виношувала б нашу дитину. Цілком можливо, я б стала кимось на кшталт Тома Бреді.

Не зрозумійте мене неправильно: жінкою бути класно, я насолоджувалася кожною секундою, коли була вагітна Олімпією. Я одна з тих, хто дратує всіх своїм захопленням вагітністю. Як була на другому місяці, я виграла Відкритий чемпіонат Австралії 2017. Лише коли мені довелось звернутись до лікарні, я перестала працювати. Але цього місяця мені виповнюється 41, і я маю чимось пожертвувати.

Курс
Full Stack розробка
Навчайтесь за вільним графіком, щоб стати універсальним фахівцем зі знанням Back-end та Front-end. Заробляйте $1300 на місяць
РЕЄСТРУЙТЕСЯ!

Я змушена визнати, що маю перестати грати в теніс. Ця тема – табу. Як тільки про це заходить мова, я починаю плакати. Думаю, єдина людина, з якою я можу це проговорити – мій психотерапевт.

Ніколи не любила слова «пенсія», звучить несучасно, як на мене. Я розглядаю це як своєрідний «перехід». Можливо, найкраще для опису підійде «еволюція». Тож я тут, щоб розказати про свою еволюцію, про те, що я залишаю теніс, щоб займатися іншими важливими для мене справами. Я не надто афішувала це, але декілька років тому я заснувала Serena Ventures, фірму венчурного капіталу. А незабаром після в мене з’явилась сім’я, яку я тепер хочу збільшити.

Але мені дуже не хотілося зізнаватися собі чи комусь іншому, що я маю облишити теніс. Ми майже не говорили про це з моїм чоловіком Алексисом, це була неначе табуйована тема. Я не могла обговорювати це навіть з батьками. Здавалось, якщо не озвучувати моє рішення, то все буде як раніше. Єдина людина, з якою я змогла бути відвертою, це мій психотерапевт. Я знаю, що багато людей з нетерпінням чекають виходу на пенсію. Мені теж хотілось би так почуватись.

Ешлі Барті була номером один у світі, коли вона залишила спорт у березні, і я вірю, що вона справді готова рухатися далі. Каролін Возняцкі, одна з моїх найкращих подруг, відчула полегшення, коли вийшла на пенсію 2020 року.

Віддаю належне цим людям, але буду відверта: не почуваюся щасливою. Зазвичай так не говорять, але мені дуже болить. Це найважче рішення в моєму житті. Я не хочу завершувати кар’єру, але водночас я готова до наступного етапу. Не знаю, чи зможу переглядати цей номер журналу, знаючи, що це кінець історії, яка почалася в Комптоні, Каліфорнія, коли одна маленька чорна дівчинка просто захотіла грати в теніс. Цей спорт дав мені так багато: я люблю вигравати, я люблю битви. Я люблю розважати глядачів. Я згадую найщасливіші моменти: очікування в коридорі у Мельбурні, вихід на арену Рода Лейвера в навушниках, як я намагаюсь сконцентруватись на грі і водночас відчуваю енергію натовпу. Нічні матчі на стадіоні Артура Еша у Флашинг-Медоус (парк у Нью-Йорку).

Теніс був усім для мене. Батько розповідав, що вперше я взялася за ракетку у три роки. Думаю, це трапилось раніше. Збереглося фото, де Вінус везе мене у візочку тенісним кортом. Тоді мені не було і 18 місяців. Вінус завжди була стоїком та леді, а от я ніколи не вміла стримувати емоції. У дитячому садочку нас вчили писати алфавіт, і в мене виходило неідеально. Я дуже злилась, плакала всю ніч. Витирала і виводила «А» знову і знову. Тоді мама дозволила мені не спати, хоч сестри вже були у ліжках. Я була такою завжди. Я хочу бути великою, ідеальною. Я знаю, що досягти ідеалу неможливо, але я завжди прагнула наблизитися до нього.

Квінтесенція мого буття – це очікувати від себе найкращого і доводити, що люди помиляються. Скільки матчів я виграла, тому що розізлилася на щось, або через тих, хто не рахувався зі мною! Я зробила кар’єру, перетворюючи злість і негатив на щось хороше. Моя сестра Вінус колись сказала, що ті, хто запевняють, що ти не здатна щось зробити, роблять так, бо самі на це не здатні. Але ж я робила. І ви можете теж.

Серене Фільямс фото

Серена Вільямс. Фото журналу Vogue

Якщо ви дивилися «Король Річард», то знаєте, що в дитинстві я була не дуже вправна у грі в теніс. Я дуже сумувала, що не отримала такі самі можливості, як були у Вінус. Але це було на краще: я працювала наполегливіше, несамовито змагалась за перемоги. Я їздила на турніри з Вінус як спарінг-партнерка і грала, якщо був відкритий слот. Я супроводжувала її світом і спостерігала за нею. Коли вона програвала, я розуміла чому і переконувалася, що я не програю в цей спосіб. Причина того, що я так швидко піднялася в рейтингах – я навчалася на помилках Вінус, а не на своїх. Я ніби програвала її матчі також. Зростаючи, я пробувала копіювати Піта Сампраса. Я захоплювалася Монікою Селеш, я вивчала Моніку Селеш. Я дивилася, слухала, потім – атакувала. Але якби я не була в тіні Вінус, я б ніколи не стала тою, ким є я. Якщо хтось говорив, що я лише молодша сестра – я просто вибухала.

Я почала грати з метою виграти Відкритий чемпіонат США. І потім просто продовжувала вигравати. Я пам’ятаю, як перевершила показники Мартіни Хінгіс у Великому шлемі. Потім Селеш. Потім я перевершила Біллі Джин Кінг, яку дуже поважаю, бо вона просувала гендерну рівність в усіх видах спорту. Потім було підкорення таких вершин, як Кріс Еверт – Мартіна Навратілова. Є люди, які вважають, що я не найкраща, тому що не перевершила рекорд Маргарет Корт, яка є володаркою 24 титулів турнірів Великого шлема. Ці її досягнення припадають на час до «відкритої ери». Це період, який розпочався 1968 року, відколи найпрестижніші тенісні турніри Великого шлема почали допускати тенісних професіоналів і втратили любительський статус. Я б збрехала, сказавши, що не хочу такого рекорду. Якщо я вийду у фінал Великого шлема, тоді й думатиму. На мій погляд, у мене повинно було бути понад 30 турнірів Великого шлема. У мене були шанси після народження дитини. Я пережила кесарів розтин, другу емболію легеневої артерії та вийшла до фіналу турніру Великого шлема. Грала під час годування груддю і післяпологової депресії. Але не досягла мети. Мала б, могла б. Але не знайшла шляху, який би дав мені цю можливість. Але я перемагала 23 рази, і це непогано. І зараз, якщо я маю вибирати між поповненням списку здобутків у тенісі та розвитком моєї сім’ї, я виберу останнє.

Раніше я ніколи не думала про дітей. Іноді я взагалі думала, а чи варто народжувати в цьому світі, де стільки проблем. Ніколи не почувала себе впевнено з немовлятами й дітьми та думала, що якщо колись і народжу дитину, нею будуть цілодобово опікуватись няні. Зараз я маю вдосталь підтримки, але дуже багато часу проводжу з донькою. Чоловік навіть говорить, що занадто. За всі п’ять років Олімпія лише один раз була без мене добу. Минулого року я відновлювалася після травми підколінного сухожилля, але забирала її зі школи чотири чи п’ять разів на тиждень. Кожен раз раділа її усмішці, коли вона виходила і бачила мене. Я хочу навчити свою доньку зав’язувати шнурки, читати, хочу розказати, звідки з’являються діти та про Бога. Так, як мене вчила моя мати. Олімпія росте і постійно змінюється. Останнім часом вона захопилася кулінарними шоу з випічки. Тепер ми печемо з Play-Doh (спеціальний пластилін для ліплення), і це дуже весело. Вона любить гру «Підлога – це лава», у якій у жодному разі не можна торкатися підлоги. Мені подобається облаштовувати свій тренажерний зал для ігор, розставляти мої тренажери як смугу перешкод. Усе, що подобається їй – подобається і мені.

Теніс мені подобався, але я відчувала, що дещо втрачаю. Коли я бачила, як інші діти граються, я не могла приєднатись, бо мене чекав корт. Я лише сподівалась, що це окупиться пізніше. Батьки тиснули на мене, а зараз багато хто навпаки вважає, що діти мають робити те, що їм хочеться. Але такий підхід не зробив би з мене ту, ким я стала. Я не протестувала тоді, працювала та дотримувалась правил. І так само я буду підштовхувати Олімпію – туди, куди їй цікаво. Водночас я не хочу бути занадто суворою: усе ще намагаюсь зрозуміти, як знайти золоту середину.

Зараз я починаю більше уваги приділяти Serena Ventures. Завжди нагадувала собі губку: лягаю спати, вичавлюючи себе так, щоб наступного дня увібрати як можна більше нової інформації. Щоранку я із захопленням заходжу в Zoom і починаю переглядати презентації компаній, у які ми збираємося інвестувати.

Ми невелика фірма із шістьох людей, розпорошених між Флоридою, де я живу більшість часу, Техасом і Каліфорнією. Я почала інвестувати дев’ять років тому і просто закохалася в ранню стадію pre-seed, коли ви інвестуєте лише в ідею, чи seed, коли ідея вже перетворилася на продукт. Один з найперших чеків я виписала на MasterClass. Це один з 16 «єдинорогів» (компаній, що оцінюються в понад $1 млрд), які профінансувала Serena Ventures.

А ще можна згадати такі компанії, як Tonal, Impossible Foods, Noom та Esusu. Цього року ми залучили $111 млн зовнішнього фінансування від банків, приватних осіб і сімейних офісів. 78% компаній у нашому портфоліо засновані жінками або не білими людьми, такими, як ми. З іншого боку, мій чоловік – білий, тому для мене важливо залишатися інклюзивною для всіх. Раніше Serena Ventures був виключно жіночим бізнесом, але віднедавна в нас є перший працівник чоловічої статі.

Декілька років тому я була на конференції, організованій JPMorgan Chase, де я слухала розмову між Джеймі Дімон та Карін Сейдмен-Бейкер, СЕО охоронної компанії Clear. Карін пояснила, що жінки отримують менш як 2% з усього венчурного капіталу. Я думала, вона помилилась, звернулася до неї після виступу, але вона підтвердила свої слова. Тоді я зрозуміла, що маю почати виписувати великі чеки для жінок. Я дуже вдячна жінкам, схожим на Карін, на Шеріл Сендберг та інших, які були моїми наставницями. Важливо, коли є ті, хто вірить у тебе і підштовхує тебе мислити ширше та робити більше.

Минулого року я намагалася завагітніти знову. Ми з Алексисом нещодавно дізнались від мого доктора, що я можу завагітніти, коли буду готова. Але я точно не хочу бути вагітною спортсменкою. Я буду або максимально віддавати час тенісу, або його взагалі не буде в моєму житті.

Цієї весни я вперше за сім місяців хотіла повернутися на корт. Я попросила консультацію у свого друга Тайгера Вудса. Я сказала, що не знаю, що робити: здається, пора закінчувати кар’єру у спорті. Але, може, і ні. Він відповів: «Дай собі пару тижнів. Ти не маєш нічого вирішувати. Просто ходи кожен день на корт протягом двох тижнів, викладайся на повну, і подивишся, як буде». Я сказала: «Думаю, я можу так зробити». І не зробила. Але місяць потому я спробувала. Я почувалася чудово, дістаючи знову ракетку. Міркувала, чи грати на Вімблдоні, а потім на Відкритому чемпіонаті США. Як я вже казала, уся ця історія з «еволюцією» далася мені непросто.

Мені подобається думати, що, завдяки мені жінки-спортсменки можуть бути собою на корті. Можуть грати агресивно і викидати в повітря стиснуту в кулак руку на знак перемоги. Можуть бути сильними й одночасно прекрасними. Можуть носити що хочуть, говорити що хочуть, надерти комусь зад і пишатися цим усім.

Я зробила багато помилок у своїй кар’єрі. Ми вчимося на помилках, і я приймаю це. Я не досконала і витримала багато критики. Хотілося б думати, що в мене були важкі часи, щоб наступному поколінню було легше. Я сподіваюся, що асоціюватимуся не лише з тенісом, як, наприклад, Біллі Джин. Я б хотіла, щоб було якось так: Серена – це оце і також те, а ще вона була чудовою тенісисткою і виграла ті турніри.

На жаль, я не була готова виграти Вімблдон цього року. І я не знаю, чи буду готова виграти в Нью-Йорку. Але я збираюся спробувати, хоч і не очікую якогось церемоніального, фінального моменту на корті.

Найгірше, що я вмію – це прощатись. Але, будь ласка, знайте, що я дуже вдячна, більше, ніж зможу коли-небудь описати словами. Завдяки вам я отримала стільки перемог і трофеїв. Мені буде не вистачати цієї версії себе, дівчини, яка грала в теніс. Мені буде не вистачати вас.

По теме:

Новости

Спецпроекты

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: