«Співвідношення ціни та насолоди тут просто вау». Історія українця, який зараз живе в Таїланді

Новий, 2022 рік IT-фахівець Дмитро Хмарський святкував у Карпатах, а після цього полетів з друзями на Пхукет. Планував перезимувати в Таїланді та 17 лютого повернутися до Києва. Але напередодні вильоту захворів на ковід – прийшлося сидіти на карантині в готелі і міняти квитки на 5 березня. Друзі ж повернулися до України буквально за декілька днів до війни. 

Дмитро Хмарський – проджект-менеджер IT-проєктів у компанії IOA Labs. Це агенція з розробки з експертизою у сфері блокчейну, DeFi і Web3. Ось уже дев’ять місяців Дмитро живе на маленькому острові Ко Пханган. Редакції MC.today він розповів, скільки коштує життя в Таїланді, чи багато там зараз українців і чому усмішка тайця не завжди означає, що він радий вас бачити.

«Чую вибухи» – від колег з різних кутків України

У Таїланду з Україною різниця в часі плюс п’ять годин. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я тільки прокинувся – на острові була 10-а ранку. Я до останнього не вірив, що війна взагалі можлива в наші дні на європейському просторі.

Пам’ятаю, зайшов у робочій чат, а там сиплються повідомлення від колег з різних кінців України: «Чую вибухи».

Уся моя сім’я була в Києві. Я одразу став писати родичам і друзям – дізнаватись, як вони. Батьки спочатку не хотіли виїжджати, але мій старший брат їх умовив. Мама поїхала на дачу – вона і зараз там живе, а тато згодом пішов на фронт.

Наприкінці лютого робота в компанії зупинилась. У робочих чатах ми тільки обговорювали новини та думали, що робити далі. У нас невелика компанія, врешті-решт вона не витримала простою.

Через кризу я звільнився звідти наприкінці серпня і перейшов до IOA Labs. Це розробник повного циклу, який створює проєкти на основі блокчейну та Web3 і випускає освітні статті про крипту. 

Основна частина нашого топменеджменту знаходиться в Америці, частина розробників залишилася в Києві, хтось у Європі. Але більшість уже в Таїланді: колеги переїхали сюди з Європи, тут життя приємніше. Співвідношення ціни та насолоди тут просто вау. П’ятеро моїх колег вже на Ко Пхангані – я жартую, що з товаришем-колегою переманив їх сюди. Ще двоє на Пхукеті.

Головне – не забирати роботу в тайців

У Таїланді вам особо нічим не допоможуть, навіть якщо ви біжите від війни. Хіба що українцям тут дали можливість постійно продовжувати легальне перебування.

Кожного місяця я приходжу в міграційний центр, ставлю штамп у туристичну візу, плачу за це 1,9 тис. батів1823 грн та отримую право законно знаходитись у Таїланді наступний місяць. Скільки ще буде діяти така система, зараз не відомо.

Її запровадили наприкінці серпня – до цього я жив за ковід-візою. Отримати її було теж нескладно: у міграційному центрі заповнював три-чотири документи і платив збір 1,9 тис. батів. За ковід-візою штамп я ставив раз на два місяці.

Таке оформлення не дає права на роботу в Таїланді, тільки на проживання. Тобто ця віза зручна для тих, у кого дистанційна робота. Якщо ви хочете працювати тут – у закладах або на будівництві – знадобиться Work Permit (дозвіл на роботу). За нелегальну працю в Таїланді вас можуть заарештувати.

Моя знайома під час війни влаштувалась в один з тайських ресторанів. Вона отримує трохи більше від 1 тис. батів за зміну, що приблизно дорівнює 1 тис. грн. Зазвичай іноземці тут отримують більшу зарплатню, ніж місцеві.

Зараз я продовжую платити податки в Україні. У Таїланді не виникає питань з подвійним податковим резидентством, як, скажімо, у Польщі. Якщо ви витрачаєте гроші у них у країні – не важливо, де заробляєте їх – то все буде добре.

Головне – не забирати роботу в тайців. Більшість місцевих працюють на будівництві чи у сфері розваг. Вони не люблять, коли заклади наймають багато європейців.

У Таїланді велика кількість людей, які живуть тут роками, але не знають тайської мови. Вона доволі складна, і без неї легко обходитись. Достатньо знати англійську.

Чим менше туристів, тим вищі ціни

Острів Ко Пханган, на якому я живу, невеликий, але під час ковіду його населення збільшилось майже в 10 разів. Зараз тут 150 тис. людей. На початку війни я жив у готелі. Потім порахував, що, по-перше, це дорого, по-друге, там неможливо приготувати їжу. Тому вирішив орендувати будинок.

У порівнянні з Європою орендувати житло в Таїланді дуже просто. У великих містах власники можуть попросити оформити контракт на пів року або на рік. Але на маленьких островах такого немає.

Коли я заїжджав у будинок, ми з власником домовлялись про два місяці оренди. Але я живу вже п’ятий, і він не проти. Я плачу за оренду $250 на місяць, плюс $40 – за електроенергію. Мені пощастило: зараз уже нереально знайти такі ціни. За час війни сюди почало приїжджати багато людей, а після мобілізації в росії цей потік ще збільшився. Зараз оренда у два-три рази дорожча.

Ціна залежить і від розташування. Наприклад, Ко Пханган вважають одним з найкомфортніших островів у Таїланді. Він маленький, тут класна атмосфера, немає аеропорту і «пакетних» туристів. Через це ціни вищі, ніж на Пхукеті або на сусідньому острові Самуї.

Це стосується й загалом цін на життя. Якщо ви налаштовані ні в чому собі не відмовляти в Таїланді, то комфортною сумою на місяць тут буде $1,5 тис. Цього вистачить на продукти, місцеві ресторани середнього класу і навіть на невеликі мандрівки країною.

Але Таїланд такий, що тут можна добре жити й на $300–500. Їжа тут дешева – на невеликому острові можна знайти велику страву із м’ясом за 50 грн. І це буде суперсмачно і краще, ніж на туристичному Пхукеті. Там часто женуться за кількістю відвідувачів, а не за якістю.

Якщо говорити про медичну допомогу, вона тут дорога, але професійна. Працівники в лікарнях гарно володіють англійською. Тільки на маленькому Ко Пханган близько семи госпіталів – приватні та державні.

На мою думку, медична сфера в Таїланді на високому рівні через велику кількість травмованих: у країні видають скутери абсолютно всім, а регулювання на дорогах майже немає.

Ціни на медичну допомогу тут приблизно такі, як в українських приватних клініках. Моїм друзям робили перев’язку після травми за 1 тис. грн. У мене ще діє стандартна туристична страховка, яку я робив в Україні – плачу 3,3 тис. грн на місяць. Вона покриває майже все, окрім аварій.

Десять видів посмішок

Одного разу я залишив свій байк у центрі острова біля супермаркету, де купа людей. Був сильний дощ, я з друзями поїхав на машині, а про те, що ключ залишив в замку мотоцикла, забув. Там ще й залишилися мої речі – навушники та якийсь одяг. Я приїхав за байком наступного дня, і все було на місці. У Таїланді майже немає крадіжок, і в цілому люди тут добрі та порядні.

Кажуть, що в тайців є десять видів усмішок, а може, і більше – кожна має своє значення. Скажімо, якщо таєць хоче вас покарати, він буде усміхатися, але це буде окремий тип усмішки.

Попри привітну вдачу, тайці не хочуть пускати іноземців у свою культуру. Це видно по тому, як неохоче вони дають довгострокові візи іноземцям. Виключення можуть зробити лише для тих, хто має багато грошей. Таїланд – дуже корумпована країна, усе вирішується за гроші.

«Ой у лузі червона калина» під тайськими пальмами

З усіма українцями на острові ми тримаємось разом. У нас є спільні чати, які з’явилися після 24 лютого. Ми часто проводимо благодійні заходи в різних закладах: збираємось на борщ, готуємо вареники, співаємо «Ой у лузі червона калина». Виторг із заходів передаємо на потреби ЗСУ.

Сам я крім роботи з перших днів війни ще займаюсь логістикою в київському благодійному фонді Onuky. Там допомагають літнім людям, про яких нема кому подбати: розвозять їм продукти, ліки та інше.

Я створюю для водіїв фонду оптимальні маршрути. Перші місяці було непросто, потрібно було з нуля будувати всю систему. Ми працювали без вихідних. Дякувати різниці в часі між Таїландом і Україною: ранок я проводив з Onuky, а після обіду і до ночі працював над IT- проєктами. Було складно, але коли ти розумієш, що  дійсно рятуєш людей, уже не шукаєш додаткової мотивації.

У мене є можливість допомагати: є постійно інтернет, світло та немає ракет над головою. Тож я не бачу жодної причини, чому б не допомагати іншим. І тут усі українці такі: одні постійно донатять, інші надають інформаційну підтримку. Якщо хтось має змогу і не допомагає, то це якійсь не українець. Ми тут таких не знаємо.