дорога

Більше року я не був в Україні, більше року я не був вдома. Я не бачив своїх рідних. Досить цікаві та різні почуття, що відчуваєш. Розкажу про них докладніше. По-перше, їдеш на війну. Це факт, бо ти заїжджаєш в країну, де проходить фронт, а прилітає ракетою в будь-яке місце. Саме уявлення про те, що десь поруч йде війна, – просто жахливе, але люди звикають до всього. По-друге. Привіт світлофорам, що заздалегідь допомагають, вмикаючи зелений блимаючий, потім жовтий і тільки потім червоний. Це так комфортно. За рік мене все ще напрягає, коли з зеленого світлофор різко стає жовтим – немає таймеру очікування чи роботи світла. Хоча жовтий і робочий і на нього всі їдуть, пару раз проскочив на червоний, за що одразу ж прилетів штраф-знімок, тому тепер просто стою на зелений. Заїхав в Україну – знову треба передбачати ями, тряску на дорозі, бо зима та війна знову потріпали наші дороги. Отже, стрес від руху відсутній, а від ям знову з’явився. Сьогодні я вперше знову став відчувати себе учнем за кермом. Одним реченням: ich habe viel Stress. Швидкість дотримуєшся суто по спідометру, а не +20 км/год, за що отримуєш незадоволених водіїв автівок, що позаду. На заправках є заправники, – вау, навіщо? Вони ставлять пістолет, а ти біжи, плати. Бо як сказав заправник: «А якщо на карті коштів немає?». За рік відвик від цього, бо спочатку заправляюсь, а потім плачу. Але дійсно можу заправитися та не сплатити, правда потім буде поліція шукати, але факт. Хот-доги за пів ціни, так само як і капучино на заправці, бензин дешевий і якісний. Бо в Польщі у мене нарешті, почала заводитися машина після заправки. В Німеччині вона просто не запускається з першого разу саме після заправки, пізніше все gut із пуском. А ось в Польщі стала пускатися з першого чирку і в Україні так само. Здивувала вартість Pringles. Пачка, що на 30% менше, коштує майже вдвічі дорожче від Normal Preis in Deutschland, а є і багато чого в двічі дешевше зі знижкою (я про дешевше в Німеччині). Чому так? Звісно, Pringles в Україні – це розкіш і навіщо вони потрібні, бо є кращі, але в Європі Pringles – кращі, бо такої кількості смаків у чипсів, як вдома, немає. Польща порадувала котлетами, салатами, більше схожими на українські. Як хочеться сказати: keinen Schnitzel, keine Pommes und keine Musik Lebensmittel im Restaurant. Що ще? ОККОвські прописані скрипти з пропозиціями знову стали дратувати. Поки оператор перерахує все, що він хоче запропонувати, я забуваю що хотів. Думаю, ще пару разів і можна буде питати, як мене звати. Тут на ОККО дядечка загубився, зайшов і поки хотів щось купити, забув своє ім’я та де він мешкає:) В Україні на мене чекали апартаменти, які не підтвердили та пообіцяли зателефонувати найближчим часом, але чомусь не телефонують, та не відповідають на виклик. А потім ти помічаєш листа «пробачте через технічні причини….». Дивно: зателефонуємо, потім тихо відписали. Буває. Але за рік ти звикаєш до того, що якщо тобі сказали, що зателефонують, це так і буде 100%. Так терміни, переписки, але це все 100%. Здивувала людина, що зустрічає о 22:30 аби лише дати ключі. І ти знову розумієш, що праця нічого не коштує в Україні, якщо люди ще можуть працювати заправниками чи приїхати до тебе о 22:30, не тому що ти VIP, а тому що це його робота. Це круто і ми вказуємо, що в Україні найкращий сервіс. Але цей сервіс існує суто через мізерну платню. Через те що сервіс щось коштує, а людина що його виконує – нічого. Це, мабуть головна парадигма, яка впала мені в думки, та я зрозумів, що дуже багато процесів, я би просто не зміг виконати і не виконував би в Німеччині, через іншу оплату праці. В думках знову рахуєш. Так рахуєш завжди, коли ти за кордоном, приміряючи ціну «на наші». Навіщо, не знаєш, але це така гра мозку, коли ти бачиш ціну в якійсь валюті, спочатку рахуєш її на долар, потім на гривню. Навіщо? А щоб знати. Тепер тільки рахуєш, а скільки це в євро? В євро? Ага. Дивні слова, коли ти кажеш «о це дешевше, ніж в нас». В нас – це де? Дивно, що це мовиш, але це факт, бо кошти ти рахуєш на євро, а ціни порівнюєш «з там» і порівнюєш їх не як там було, а як тут, наче ти приїхав у туристичну подорож. Руки і обличчя в Україні повністю «сковав сушняк», бо тіло звикло до дощового, вологого клімату Німеччини. І тепер ти ніби потрапив в пустелю без вологи. Швидко потрібен крем і помада, бо рот розкрити дуже важко:) Ну що ж, подорож продовжується. Джерело: Facebook Тараса Гетманського.

дорога

Праця нічого не коштує, якщо люди ще можуть працювати заправниками. Я не був в Україні понад рік, і ось мої враження

«Блекаут» на дорогах. Як залишатися помітним