ферма

Подружжя Бєлозоренків разом з більш ніж 30 козами 8,5 місяців жили в окупації на Херсонщині. І лише через рік після того, як ЗСУ звільнили село, власники ферми «Лиманська Коза» наважилися разом з тваринами релокуватися у більш безпечний регіон. Тепер ферма працює на Київщині. Як господарі вивозили тварин під обстрілами, хто їм допомагав та як «Лиманська Коза» поступово відновлює роботу – Олена Бєлозоренко розповіла виданню MC.today в межах спецпроєкту «Релоковані». Довідка: Олена та Валентин Бєлозоренко стали власниками ферми випадково. Подружжя захотіло пожити в селі, тож продало квартиру в Херсоні та переїхало в Станіслав. Там вони завели кіз та почали варити сири – спочатку для себе, потім і для друзів. А з часом маленьке господарство стало справжньою екофермою «Лиманська Коза». У 2023 році власники перевезли ферму в село Гвоздів на Київщині. Сьогодні вони опікуються 50 тваринами. Всі охочі можуть відвідати «Лиманську Козу». Екскурсія передбачає: дегустацію 13 видів сиру власного виробництва, крафтове вино та лимонад, відпочинок на природі та «спілкування» з козами. Близько 9 місяців «Лиманська Коза» перебувала в окупації Повномасштабна війна застала нас вдома – у Станіславі. Село окупували вже 25 лютого 2022 року. Під час окупації я найбільше хвилювалася за тварин. Боялася, щоб до нас не зайшли окупанти, щоб вони не забрали й не вбили наших кіз. На щастя, цього не сталося. Але часто були обстріли, один «приліт» вбив нашого козла. Навіть під час окупації ми не зупиняли роботу та не втікали, бо не могли залишити тварин. В той період ми майже нічого не продавали. Було кілька клієнтів, я возила їм молоко та сир. Але насправді ми більше роздавали продукти, бо треба було допомагати місцевим. Бєлозоренки до повномасштабної війни тримали ферму «Лиманська Коза» на Херсонщині. Колаж: MC.today Люди згуртувалися, адже не було чого їсти, ми не вживали нічого російського. Три сім’ї залишилися на вулиці, тому всі об’єдналися та обмінювалися продуктами: у когось були яйця, у нас – молоко й сир, а наша сусідка пекла булочки. Так ми й жили. Якийсь час у нас зовсім не було хліба. Лише згодом його почав возити волонтер, який колись працював туроператором. Він якось прорвався до нас в окупацію, і разом з «Червоним Хрестом» возив нам хліб і продукти. Ми і волонтерам, і військовим нашим допомагали, коли вони деокупували наше село. Саме тоді я побачила велику людяність в українцях. І я впевнена, що ми все подолаємо. Ми точно незламані й все витримаємо. Тварин перевезли за тиждень, забрали з собою навіть чужих собак і котів Вже після деокупації наша донька Влада написала про нас у Facebook. Люди почали замовляти продукцію, ми їздили в Миколаїв на «Нову пошту», бо у Станіславі не було відділення. Я ніколи не думала, що ми виїдемо з рідного села. Сподівалася, що перемогу ми зустрінемо вдома. Але 4 серпня ще один снаряд прилетів у будівлю, де живуть кози. На щастя, тварини не постраждали, але здійнялася пожежа, а нашого помічника притиснуло залишками гаража. Це і стало вирішальною точкою. Екоферма «Лиманська Коза» постраждала від російських обстрілів на Херсонщині. Колаж: MC.today Згодом я на тиждень поїхала до доньки в Київ, там зустрілася з колишньою колегою Юлією Бунчак. Та розповіла, що є люди, які можуть прийняти наших кіз. Вони раніше теж мали ферму на Донеччині, тож вирішили нам допомогти. Ми погодилися, проте не знали, як перевезти тварин. І тут сталося диво – нам подзвонили з Херсонської військової адміністрації, сказали, що є перевізник, який працював з британськими волонтерами, і вони готові допомогти. Вже за тиждень ми були на Київщині. Цікаво: Як розповіла Олена Бєлозоренко 24 Каналу, у день виїзду Станіслав почали обстрілювати росіяни. Тому волонтерам заборонили їхати на ферму по тварин, вони чекали на кіз на Миколаївщині. Так, власники мікроавтобусами вивозили тварин під обстрілами, робили кілька заходів. У селі Гвоздів на Київщині нас прийняли Олександр та Олена Смулянські. Вони надали дах для наших тварин і вагончик під сироварню. Ми з собою перевезли не лише 30 кіз, а й чужих котів та собак, які залишилися без власників під час окупації. Нам допомагали всі: волонтери, друзі, колеги, сусіди. У нас навіть не було корму, все надали добрі люди. Власники релокували екоферму «Лиманська Коза» на Київщину. Колаж: MC.today Вже на Київщині я подала заявку на грант від «Дії», але там нам відмовили. Згодом я виграла грант на $3 тисячі (близько 100 тисяч гривень) від Благодійного фонду «Право на захист». Завдяки цьому гранту ми відкрили туристичний сезон, почали приходити перші відвідувачі. Але, на жаль, ситуація зараз гірша, ніж була до повномасштабного вторгнення. Тоді до нас люди їхали автобусами, були величезні черги. Зараз ми з чоловіком працюємо лише вдвох, поки не можемо дозволити собі помічника. Нам важко, проте ми все одно любимо цю справу, любимо відвідувачів і, звісно, любимо тварин, бо саме вони допомагають всім посміхнутися. Взагалі те, що роблять наші люди, – це просто якесь диво. Нещодавно мені написав чоловік у Viber, сказав, що він волонтер і привезе безплатно кілька мішків зерна. Я не дуже надіялася, але наступного дня, коли в нас залишився останній мішок зерна, з’явився цей чоловік з чотирма мішками. Ну хіба це не диво? Важливо: Якщо ви хочете підтримати ферму «Лиманська коза», допомогу можна переказати на картку Олени Бєлозоренко за номером 5375414126297422 (монобанк). Тепер мрію зробити на фермі реабілітаційний центр Моє дуже велике бажання – зробити на базі ферми реабілітаційний центр для військових, поранених та постраждалих. Ми хочемо, щоб вони відновлювалися і їли наші корисні продукти. Олена Бєлозоренко з чоловіком володіють фермою «Лиманська Коза». Колаж: MC.today Нещодавно на мене вийшла військова, сказала, що хоче возити до нас поранених бійців, і я дуже цьому радію. Я мрію допомагати нашим захисникам. Сподіваюся, що нас вийде зробити такий реабілітаційний центр. Ми хотіли б хоча б раз на тиждень знаходити день і влаштовувати людям такий домашній прийом. Раніше я вважала, що це не в наших силах, але тепер змінила свою думку. Чи повернемося в Станіслав? Це складне питання, поки я не можу відпустити від серця свій дім. Я хотіла б повернутися додому, але не знаю, чи це станеться. Побачимо, як буде, бо ж раніше ми навіть не думали, що колись виїдемо звідти. А всім, хто хоче релокуватися, потрібно вірити в себе та шукати можливості. Я вдячна українцям, які допомагають, які небайдужі один до одного, яких об’єднала війна. Бо під час такої темряви ще більше видно світлих людей. «Релоковані» – спецпроєкт MC.today про українські бізнеси, які через повномасштабне вторгнення рф на територію України були вимушені релокувати свої команди та виробничі потужності до інших областей. Ми присвячуємо його сильним і надихаючим підприємцям, які змогли відновити свій бізнес попри всі труднощі та перепони. У межах цього спецпроєкту власники релокованих підприємств діляться досвідом переїзду до різних куточків України та пошуку нових можливостей, розповідають про отримані гранти на відновлення роботи та нові партнерства. Як змінилася аудиторія їхнього бізнесу і як вони шукали клієнтів на новому місці? Яких помилок припустилися під час релокації? Як повномасштабне вторгнення змінило їх і їхній бізнес? І чи планують вони повертатися в регіон, звідки релокувалися? Про все це ми розповідаємо в межах спецпроєкту «Релоковані». Серед учасників спецпроєкту – власники або топменеджери компаній та брендів: ТМ Pripravka з Харкова, ТМ «Українські в’ялені помідори» з Херсонської області, VESNA з Бучі, Roast One з Миколаєва, Delta Food із Запорізької області, Rekava із Сум, «Центр Шаурми» з Маріуполя і не тільки. Усі матеріали із цього спецпроєкту можна знайти за тегом «Релоковані» на сайті та в соцмережах.

ферма

«З нами сталося багато дива»: як подружжя з Херсонщини перевезло 30 кіз і відкрило екоферму на Київщині