«Треба було бути камікадзе, щоб запустити видавництво». Мар’яна Савка про історію «Видавництва Старого Лева» й книжковий ринок сьогодні

Альона Лебедєва

Редакторка довгих текстів

«”Видавництво Старого Лева” створює більше, ніж книжки. Ми формуємо націю тих, хто читає і має гідність», – каже співзасновниця ВСЛ Мар’яна Савка. Цьогоріч у видавництві вже вийшло 128 книг і ще багато заплановано, минулого року – понад 120. «Я пишаюся українцями, які в тяжкий час роблять вибір – читають українське, купують книги. Це вияв незламності», – ділиться співзасновниця.

1 - офіс «Видавництва Старого Лева», 2 - Мар'яна Савка, 3 - книги ВСЛ. Фото: надані спікеркою

Редакції MC.today Мар’яна Савка розповіла, з чого почало свою роботу одне з найстаріших видавництв незалежної України «Видавництво Старого Лева», які незвичайні події допомогли втриматися і не закритися на початку 2000-х, чому маленьким видавництвам необхідна підтримка, чи мають сьогодні гравці книжкового ринку спільне бачення його розвитку та що допомагає бачити світло у темряві війни.

Не здатися обставинам: як виникло «Видавництво Старого Лева»

«Видавництво Старого Лева» ми заснували у 2001 році разом з Юрком Чопиком. До цього ми з ним працювали у щоденній газеті. Стабільного заробітку не було – нам просто не виплачували зарплати. До того ж ми не розуміли – заради чого ми там?

Людині завжди потрібна мета, задля якої вона щось робить. Інакше тонеш у рутині й втрачаєш себе, як особистість.

В моєму житті часто бувало так, що після внутрішньої кризи я проривалася на інший рівень. Я людина, яка не вміє і не хоче здаватися обставинам. Тож на тлі кризи, яку ми з Юрком переживали у газеті, ми почали збивати лапками оце молоко, щоб утворилася грудочка сиру, на якій можна було б піднятися. І з’явилася ідея робити книжки для дітей.

Авторка книги «Малятам і батькам» Дарія Цвєк

У нас не було досвіду у видавничій справі, але ми завжди любили книжки, мали смак і добре уявляли, якими хочемо їх бачити. У 2001 році ми відкривали видавництво, ґрунтуючись лише на вірі, що все вдасться. Тим паче в той час нам пощастило познайомитися з кулінаркою Дарією Цвєк. Вона стала авторкою першої книги «Видавництва Старого Лева» – «Малятам і батькам» – про мистецтво приготування святкових страв і сервірування столу. Я була її редакторкою й упорядницею.

Оскільки ми починали з нульовим капіталом, щоб надрукувати цю книжку, потрібно було знайти спонсора. Ми презентували ідею компанії Enzym Group, якій належить торгівельна марка «Львівські дріжджі», – розповіли, що готуємо до друку книгу, яка містить інформацію про хліб і випічку від легендарної кулінарної майстрині, й вона може підсилити їхні цінності. Їм сподобалася ідея і вони погодилися фінансово підтримати проєкт.

Вперше ми презентували книжку «Малятам і батькам» в Івано-Франківську на святі хліба. Коли у нас купили всі 100 примірників, які ми принесли, стало зрозуміло, що це – успіх, зокрема, комерційний.

Книга «Малятам і батькам». Фото: сайт ВСЛ

Наклад книги «Малятам і батькам» був близько 2 тис. примірників. Ми друкували її в Польщі, бо на той час так було дешевше, а на зекономлені гроші вдалося зробити ще розмальовку для дітей «Корова кольорова» з моїм віршиком, книгу моїх віршів «Гірка Мандрагора» й нашу спільну з Маріанною Кіяновською книгу поезій «Кохання і війна». З ними ми взяли участь у Всеукраїнському Форумі видавців, де «Малятам і батькам» була визнана «Книжкою року 2002».

Насправді для тільки-но створеного видавництва надрукувати 2 тис. примірників – доволі зухвале рішення. Але на початку 2000-х побутувала думка, що наклади мають бути більшими, аби зменшити собівартість. Це дійсно так, але потрібно враховувати, що розмір тиражу ще має залежати від того, як швидко його можна продати, наскільки ефективно працює ваша система розповсюдження. Тоді ми ще цього не знали. Тож після першого успіху довгий час мало не з торбинками ходили по книгарнях і пропонували наші книжки. Книгарні були окуповані російськими видавництвами й російськими книжковими власниками. Ми казали їм, які нагороди отримали наші видання, в чому їхня цінність, але це нікого не цікавило.

«Майже містичні історії»: що допомагало видавництву розвиватися

Перші десять років роботи «Видавництва Старого Лева» були складним періодом. Нам завжди бракувало оборотних коштів, щоб вкладати їх у нові книжки. Але часто відбувалися майже містичні історії, коли раптом з’являвся грант чи якась добра людина хотіла посприяти виданню книжки, яка їй подобалися. Так було, наприклад, з нашою авторкою Зіркою Мензатюк.

Мар’яна Савка. Фото: Facebook Marjana Savka

Одного разу вона читала на радіо свою казку. В ефір подзвонила жінка, яка сказала, що хоче проспонсорувати її книгу. Це була пані, яка не кидала слів на вітер, тож вже незабаром ми домовилися про зустріч. Я приїхала до Києва і вона вручила мені цілу пачку грошей, щоб ця книжка вийшла. Це був дуже важливий і зворушливий момент для видавництва.

У 2006 році нашому розвитку посприяли державні закупівлі. На книжковій виставці до стенда «Видавництва Старого Лева» підійшла директорка дитячої бібліотеки й сказала, що хоче замовити для бібліотек три книги з нашої серії «Країна Мумі-тролів». Наклади були нечуваними – 20 тис. примірників кожної книжки. Це були перші гроші, які ми отримали від держави. Вони були для нас рятівними – ми одразу купили для видавництва машину і вклались у нові видання.

Як склалося партнерство з !Fest

Під час економічної кризи у 2009 році ми ледь не закрили видавництво. Продажів практично не було, ми втратили майже всю команду. І у 2010 році прийняли рішення шукати інвестора. Ним стала перша ж компанія, до якої ми звернулися – львівський Холдинг емоцій !Fest. Це було дуже точне попадання.

Спочатку вони, можливо, думали, що співпраця з видавництвом буде іміджевим проєктом, але вона швидко перетворилася на бізнес-проєкт, який генерує дохід. Ми досі в партнерстві й воно напрочуд позитивне – наш партнер не впливає на нашу політику чи операційну діяльність, але підтримує наші проєкти. Ми також втілюємо багато спільних проєктів, наприклад, фестиваль Coffee, Books & Vintage.

Coffee, Books & Vintage Festival. Фото: Facebook-сторінка фестивалю

Вже в перші роки нашого партнерства !Fest дуже допоміг нам з продажами, надавши можливість продавати книжки в деяких ресторанах, що належать до холдингу. «Копальня кави» свого часу була однією з найбільших точок продажу книг «Видавництва Старого Лева». Також !Fest часто допомагає нам з пошуком приміщень для наших книгарень-кав’ярень і надає юридичну підтримку в складних правових питаннях.

За роки роботи ми вже налагодили міцну співпрацю з новими українськими мережами: «Книгарня Є», «Сенс», Yakaboo. Мені здається, більшість книжкових мереж мають наші книги. Але для нас важливий також розвиток власних книгарень. Деякі книгарі переконують видавців, що книгарні мають продавати, а видавці – лише видавати, але ціна книги в Україні замала для того, щоб видавці не зважали на фактор прямих продажів.

Коли ми були невеликим видавництвом, не отримували очікуваних результатів від співпраці з книгарнями. Річ у тім, що книжкові мережі розраховуються спершу з найбільшими видавництвами, а потім з усіма іншими. Тож, коли доходить до маленьких, вже настільки пізно, що вони ледь виживають. Для «Видавництва Старого Лева» ця ситуація змінилася, бо ми стали найбільшими. Я думаю, що в таких умовах необхідно підтримувати малих видавців, доки вони не стануть на ноги, бо це дуже складно.

«Ми країна, яка воює і читає»

1130 книг для бібліотеки, що знаходиться у прифронтовій зоні Запорізької області, зібрані на Coffee, Books & Vintage Festival. Фото: Facebook Marjana Savka

Ми починали у найважчий період книжкового ринку – треба було бути камікадзе, щоб запустити видавництво. Зараз зовсім інша ситуація. Думаю, що великий ривок на книжковому ринку стався після Революції Гідності. Значна частина суспільства шукала свою ідентичність і зверталася для цього до українських книжок. До того ж деякі люди переходили з російської на українську.

Потім на цей процес вплинула повномасштабна війна. Я пишаюся українцями, які в такий тяжкий час роблять вибір – читають українське, купують книги. Це вияв незламності. Наші читачі й письменники на фронті. Ми країна, яка воює і читає.

На жаль, ми втратили велику частину нашої дитячої аудиторії, яка перейшла з російської на якусь іншу мову: чеську, польську, англійську, але не на українську. І я думаю, що повернення до української в цих родинах вже не відбудеться.

Щодо ситуації серед учасників книжкового ринку – в нас з’явилися великі гравці, такі як «Сенс» і Readeat, з якими рахуються видавці. Ми комунікуємо на людському і професійному рівні й непогано даємо собі раду. Але якогось спільного бачення розвитку між учасниками ринку я наразі не бачу.

До того ж потрібно розуміти стосунки видавців з державою. Ті, хто отримують великі замовлення на друк, завжди будуть в іншій ситуації, ніж ті, які працюють без них. Є зовсім маленькі видавництва, до яких, наприклад, закупівлі доходять дуже рідко або й ніколи. Близько трьох років книги до книжкових фондів взагалі не закуповували.

Спільне бачення – це спільне лобіювання інтересів всіх гравців на ринку, певні преференції, які ми могли б отримати на законодавчому рівні. Як було із забороною російських книжок або з «єПідтримкою» під час пандемії, що стала проривом для ринку і стабілізувала його, адже найбільше люди купували саме книги.

Офіс «Видавництва Старого Лева». Фото: надане спікеркою

Думаю, всі книжкові гравці мають напрацювати систему запобіжників, аби не загинути від криз, і систему стимулювання ринку. Бо коли великі книжкові мережі починають, скажімо, пушити ринок акціями, знижками або вимагати якісь речі, які суперечать інтересам видавців, вони мали б об’єднуватися і діяти спільно, а не поодинці, як це відбувається зараз.

Світло творчості під час темряви війни

Зараз я готую великий поетичний міжнародний фестиваль «Земля поетів». Він відбудеться 9-10 листопада у Львові.

Це важлива подія і для спільноти поетів – українських і закордонних, і для спільноти читачів. Я впевнена, що поезія творить націю, а такі заходи створюють сенси. І мені б хотілося, щоб їх почуло якомога більше людей. Там будуть всі покоління поетів – від найстарших до наймолодших. І, звичайно, він благодійний – ми хочемо підтримати українське військо, тим паче, що там буде військовий поет.

Цьогоріч вся моя творча енергія йде на організацію «Землі поетів». А минулого року я віддала її постановці мюзиклу «Пиши листи до Миколая». Написала для нього лібрето і створила мелодику. Аранжування для оркестру робив Юрій Романів. Разом з оркестром INSO-Lviv, Національною хоровою капелою «Дударик», дитячою танцювальною групою Lviv Angels ми втілили масштабну постановку – 160 людей на сцені, тисячі людей в залі, й так чотири рази.

Це був дуже складний проєкт, бо я була залучена у безліч процесів, в тому числі виступала на сцені. Допомогла підтримка команди: мого товариша, який адміністрував цей проєкт, Юрка Мисика, художниці по костюмах Івони Лобан, Олени Пришляк, яка керує INSO-Lviv та Дмитра Кацали, керівника «Дударика».

Думаю, цього року мені не вистачить енергетичного ресурсу повторити мюзикл. Тому, можливо, ми притримаємо його до наступного року, бо мені дуже б хотілося зробити ще красиву телевізійну версію і якийсь інший – мультимедійний продукт. Наприклад, книжку із QR-кодами, що ведуть на музичні частини… А зараз я згадую процес створення «Пиши листи до Миколая», як те, що генерувало світло в моєму житті. Я писала арії й тексти до цього проєкту в період блекаутів, сидячи в темряві, але – концентруючись на світлі.