«Адаптація в новій країні – це завжди виклик, навіть якщо ви вже маєте досвід переїздів». Фото: 1 – Depositphotos, 2 – надане Катериною Старик
Айтівці Катерина та Валерій Старик до початку повномасштабної війни жили родиною у Львові, а нині мешкають в Іспанії. «З України виїхали за місяць до вторгнення – тоді ще не уявляли, що ця поїздка затягнеться надовго», – говорить Катерина. Після переїзду подружжя продовжує працювати в IT, а ще втілює свою мрію – Катерина з Валерієм відкрили власну крамницю з українськими книгами. Про життя в іншій країні вони розповіли МС.today.
З України ми виїхали за місяць до вторгнення – тоді ще не уявляли, що ця поїздка затягнеться надовго. За цей час встигли пожити в Англії, Польщі, а вже понад рік мешкаємо в Іспанії.
Після переїзду ми продовжили працювати віддалено в IT. Але для нас цей період став і часом змін. Ми давно мріяли створити щось своє, що приносить не лише дохід, а й радість і сенс. Так виникла ідея відкрити книгарню українських книжок за кордоном. Це наш перший бізнес, і він став справжнім викликом і водночас джерелом великого натхнення.
Читайте також: Це було найкраще рішення. Ми – айтівці, які відкрили українську книгарню в Іспанії
Оскільки до Іспанії ми вже мали чималий досвід переїздів, то при виборі наступного місця проживання в нас уже сформувалися чіткі критерії, що саме для нас важливо в новому середовищі. Іспанію ми обрали насамперед через можливість оформити nomad visa
Коли постало питання, у якому саме місті оселитися, ми орієнтувалися на кілька факторів: наявність інтернаціональної школи (оскільки наш син уже тривалий час навчається англійською), розвинену інфраструктуру, комфортний клімат і, звісно, особисте відчуття «свого місця». Так ми обрали Кастельйон.
Перші враження від Іспанії були змішаними: з одного боку – краса міста, море, гори, доброзичливі люди, а з іншого – складнощі з адаптацією, відсутність друзів поруч, мовний бар’єр і зовсім інший ритм життя, до якого ще треба було звикнути.
Адаптація в новій країні – це завжди виклик, навіть якщо ви вже маєте досвід переїздів. Найважчими для нас виявилися побутові дрібниці: те, що вдома вирішується на автоматі – де купити потрібне, як оформити документи, до кого звертатися – тут займало багато часу й зусиль.
Ще однією складністю став мовний бар’єр, особливо у взаємодії з державними установами чи лікарями. Але із часом, коли починаєте розуміти хоча б базові фрази й наважуєтеся їх використовувати, приходить впевненість.
Найголовніше для нас було – не замикатися в собі, а виходити в суспільство, шукати контакт з іншими людьми. Дуже допомогло знайомство з українською спільнотою: це й підтримка, і поради, і просто відчуття, що ти не один у новому світі.
Безумовно, ми відчуваємо мовний бар’єр – іспанська була для нас новою мовою. Але однією з великих переваг життя в Іспанії є самі іспанці – вони надзвичайно підтримують у процесі вивчення мови. Навіть якщо ви можете сказати лише кілька базових фраз, вони обов’язково посміхнуться, похвалять і скажуть, що ваша іспанська чудова.
Це дуже мотивує не боятися говорити і практикувати мову в реальних ситуаціях.
Нової освіти ми не здобували, але постійно навчаємося: вивчаємо мову, культуру, нюанси місцевого побуту й бізнесу. Для нас це теж частина адаптації.
Ми обоє продовжуємо працювати в IT віддалено: Валерій – Engineering Manager, я – QA automation інженер. З технічного боку переїзд майже нічого не змінив – ми й раніше працювали дистанційно, тож мали весь необхідний досвід і інструменти. А от психологічно зміни відчутні.
Життя в Іспанії спокійніше, темп менш напружений, і це відображається і на підході до роботи.
Робочий день тепер більше підлаштований під наш стиль життя. Плюс із появою власної справи – книгарні – ми навчилися краще організовувати час, ставати гнучкішими в плануванні завдань, розставляти пріоритети між основною роботою і розвитком бізнесу.
Українців в Іспанії сприймають із повагою і співчуттям. Багато людей щиро намагаються допомогти, запитують про Україну, цікавляться нашою історією, культурою, мовою. Дуже тепло приймають ініціативи – коли ми відкрили книгарню, отримали багато слів підтримки як від українців, так і від місцевих. Це справді зворушує і додає сил рухатись далі.
Серед незвичних звичок – іспанська сієста. Спочатку нас це трохи дратувало – усе закрите в найактивніший період дня, і здавалося, що справи стоять на місці. Але із часом ми навчилися не боротися із цим ритмом, а пристосовуватися – жити без поспіху, планувати день більш розмірено.
«Культурний шок» був радше від темпу життя загалом: тут люди нікуди не поспішають, усе робиться повільно, із паузами на каву, розмову, прогулянку. Це зовсім інше відчуття часу порівняно з тим, як ми звикли жити в Україні.
Найбільші відмінності в повсякденному житті – це ритм, ставлення до роботи й побуту, і, звісно, клімат. Тут більше простору для спокою, більше уваги до життя поза роботою – і це вчить нас нового балансу.
У нашому місті неймовірне українське ком’юніті – нам дуже пощастило. Ми з перших днів відчули цю підтримку. Є тематичні чати, у яких можна знайти детальні інструкції буквально з будь-якого питання: від оформлення документів до запису дитини до школи чи пошуку лікаря до оренди житла.
Коли ми тільки переїхали, отримали стільки корисних порад, консультацій і просто дружніх слів від інших українців, що цей перехід був значно м’якшим. А ще – є багато клубів за інтересами: йога, хайкінг, навіть ІТ-спільнота, тож можливостей для знайомств і спілкування вистачає.
Коли ми оголосили, що відкриваємо фізичну книгарню, відгукнулося багато людей – хтось пропонував допомогу з ремонтом, хтось із меблями чи логістикою.
Ця підтримка надзвичайно зворушлива, і саме вона допомагає відчути себе не чужими, а частиною спільноти.
Ми ще не можемо сказати, що повністю стали «своїми» в Іспанії – цей процес потребує часу. Але ми точно відчуваємо, що вже на шляху до цього: з’явилися знайомі, улюблені місця, рутина, яка більше не здається чужою.
Іспанія – це країна, у якій адаптація відбувається дуже комфортно. Люди тут відкриті, доброзичливі, готові допомагати. А клімат, стиль життя і загальна розслабленість середовища допомагають не тільки звикнути до нового, а і справді насолоджуватися цим новим етапом.
На нашу думку, щоб стати «своїм», потрібно не лише прожити якийсь час, а й активно інтегруватися – вивчати мову, брати участь у житті місцевої спільноти, не боятися бути відкритим. Це поступовий процес, у когось він займає кілька місяців, у когось – роки.
Найбільше нам бракує з України дрібниць, які формують відчуття дому: рідної мови на вулицях, улюблених кав’ярень, львівської атмосфери, спонтанних зустрічей із друзями. І, звісно, родини, яка залишилася в Україні.
Це те, що неможливо замінити – навіть у найзатишнішому куточку світу.
Після переїзду наше бачення України змінилося – ми почали ще більше цінувати все українське: мову, культуру, літературу, традиції. Те, що раніше було звичним і непомітним, за кордоном стало особливо важливим. Україна – це вже не просто місце на карті, а глибоке відчуття приналежності й ідентичності, яке хочеться зберегти й передати далі, особливо дитині.
Тим, хто лише планує переїзд, ми радили б готуватися морально до того, що адаптація – це не лінійний процес. Будуть періоди натхнення і періоди втоми.
Важливо залишатися гнучкими, відкритими до нового, але водночас тримати зв’язок зі своїм корінням.
Шукайте спільноту, не бійтеся просити про допомогу й пам’ятайте: навіть далеко від дому можна створити відчуття дому – маленькими речами, які мають для вас значення.
Айтівець і начальник Управління ІТ Міністерства оборони України Олег Берестовий іде з посади. На цій…
Транснаціональна компанія Visa запустила в Україні технологію, що дозволяє підтверджувати онлайн-покупки за допомогою біометрії –…
Очільник Міністерства цифрової трансформації Михайло Федоров повідомив, скільки податків сплатили резиденти «Дія.City» в І кварталі…
Українські айтівці Влад Кампов та Діма Малєєв запустили власний стартап mentor.sh – платформу для пошуку…
Засновниця та CEO BetterMe Вікторія Рєпа назвала пораду, яку вона хотіла б дати собі 8…
Станіслав Деркач все життя працював у сфері шоубізу, потім кинув собі виклик, пішов у кардинально…