Українці перестали купувати професію. Вони купують можливість адаптуватися до майбутнього
Я керую маркетингом в edtech-компанії, яка вчить людей технічних професій. Моя робота – переконувати їх приходити вчитися. І от що я помітила за останні пару років: люди все рідше запитують «ким я стану», і все частіше – «а це не застаріє, поки я вчуся».
Різницю видно не в опитуваннях про ринок, а в тому, що люди пишуть і питають самі. Тому почну не з загального тренду, а з того, що ми чуємо від власної аудиторії щодня.
Що показує наш ресьорч
Я маю трохи іншу оптику, ніж людина, яка просто спостерігає ринок збоку. Моя команда постійно слухає аудиторію. Те, що я опишу далі, спирається на два джерела: понад 200 публікацій і коментарів у соцмережах під матеріалами про роботу та кар’єру в Defence Tech, які ми зібрали вручну, плюс наш внутрішній досвід роботи з лідами, що подаються на курси.
Домовимося одразу, щоб я не повторювала цього під кожним абзацом: це не соціологія, а польові нотатки маркетолога з обмеженої й не випадкової вибірки. Усе, що нижче, – про те, що видно в нашій аудиторії, а не заміряна правда про ринок.
Перше, що впадає в око: у наших розмовах люде все рідше питають, чи варто заходити в нову сферу. Вони питають, як саме. Тих, хто ще вагається «чи це взагалі для мене», у наших розмовах стало помітно менше, а тих, хто вже прицілився і питає радше «як зайти», – помітно більше. Зсув стабільний, і його важко не побачити.
Це видно й у тому, що саме болить цим людям. Серед повідомлень, які ми читали, найчастіше повторювалися не гроші й не сумніви в галузі, а три речі: «хочу зайти, але не знаю як», «надсилаю резюме – у відповідь тиша» і «я нетехнічний, чи є для мене місце». Усі три – про механіку входу в сферу, правила якої ще навіть не встигли записати, а не про саму професію. А страх «мене замінять» чи «а раптом це не моє» в цих розмовах майже не звучить.
Це чути навіть в інтонації, якою люди говорять самі. Одна фраза трапляється в різних варіаціях так часто, що стала майже спільним місцем: «мілтех зараз, як айтішка 15–20 років тому». Сама по собі вона нічого не доводить, це не заміряний факт, а настрій. Але настрій показовий: так говорять про сферу, у яку хочуть встигнути на ранньому етапі, поки вона не сформувалася остаточно. Не про стабільну гавань, а про вікно, яке скоро зачиниться.
І найпоказовіше – питання з вебінарів. Найчастіше нас запитують навіть не про зарплату (хоча, будемо відверті, і про неї також), а «що вивчати зараз, щоб бути корисним через 6–12 місяців». Людина заздалегідь закладає, що знання доведеться оновлювати, і хоче почути вектор, а не готову відповідь. Для мене це виглядає так, ніби людина купує здатність рухатися далі, коли інструменти зміняться.
Тут потрібне важливе уточнення. Сам запит на адаптацію не новий – він росте ще з 2020 року, коли ковід загнав людей в онлайн і змусив шукати гнучкіші, менш прив’язані до місця професії. У 2022-му, коли багатьом довелося швидко здобувати нову онлайн-професію, він тільки посилився. Це інші за природою хвилі: ковід гнав людей у гнучкість загалом, війна – у конкретний новий домен. Наші програми, де людина заходить у професію з нуля, – це радше та давніша, повільніша історія. А те, про що ця стаття, вужче й новіше явище останнього року: поява цілого нового домену. Defence Tech виник майже миттєво і з таким попитом на спеціалістів, що запустив окрему хвилю – люди вже з професією, часто з того самого IT, перекваліфіковуються й заходять у нову сферу. Саме цю, вузьку хвилю я й описую, і не поширюю на всю освіту.
Схоже описують сферу і практики з галузі, яких ми кличемо на вебінари. Один зі спікерів із Defence-компанії кинув фразу, яка врізалася мені в пам’ять: «Той, хто буде вас співбесідувати, чотири роки тому теж не був у дефенсі». Це спостереження однієї людини, і я не видаю його за галузеву статистику – просто воно добре ловить відчуття галузі, яка виникла настільки недавно, що усталеної «вислуги» в ній ще фізично не могло скластися.
Той самий спікер описував очікування до кандидата приблизно так: можна бути новачком у самій сфері, але при цьому зрілим професіоналом у своїй справі. Тобто цінується швидкість входу, а не стаж у галузі, якого ні в кого й немає.
Чому стара мапа кар’єри перестала працювати
Тут накладаються дві речі одночасно.
Війна перекроїла попит на кадри. З’явилися напрями, яких п’ять років тому не існувало в теперішньому вигляді: Defence Tech, розробка під безпілотні системи, embedded під конкретні бойові задачі. Defence Tech-компанії швидко масштабуються, а разом із ними зростає і потреба в технічних спеціалістах
А паралельно у класичних IT-професіях виріс поріг входу. Самих базових навичок уже недостатньо, а конкуренція за стартові позиції в окремих напрямах залишається високою. Ринок піднявся у складності: замість «вивчи основи і тебе візьмуть» тепер «покажи, що вирішиш задачу, яку ще ніхто не вирішував».
Людина стоїть перед цим і бачить: професія, яку вона планувала опанувати, може виявитися не тим, на що є попит. А інструмент, який вона зараз вивчить, за рік може змінитися. Купувати «професію» в такому ринку – це купувати квиток на потяг, розклад якого переписують щодня.
Це визнають і самі роботодавці. На одному з наших вебінарів спікер із галузі прямо сказав те, що ще кілька років тому в устах інженера звучало б єретично: класичні університетські програми на чотири-п’ять років просто не встигають за змінами на фронті, і тому вагу набирає неформальна освіта – курси й інтенсиви, які дають дорослому спеціалісту швидко перезібратися під нову задачу.
Для мене це ще один сигнал, чому в таких сферах короткі й адаптивні формати навчання набувають особливої ваги: вони можуть швидше реагувати на те, що змінюється просто зараз
І, мабуть, саме тут для мене найбільша зміна. Людина більше не шукає одну професію, яку можна опанувати й далі роками рухатися за зрозумілим сценарієм. Вона шукає спосіб залишатися потрібною, навіть коли цей сценарій зміниться.
Тому питання «що мені вивчити?» поступово змінюється на інше: «як навчитися так, щоб через рік не починати все з нуля?». І це вже зовсім інший запит до освіти.
