Як досягти успіху, не маючи ні розуму, ні таланту. Частина 2

У першій частині цього матеріалу психотерапевтка Юлія Савчук розповіла, як упізнати синдром самозванця, як відрізнити його від банального браку знань та які наслідки може мати постійне відчуття «я тут випадково». У другій частині вона розповідає, як подружитися з синдромом самозванця — і навіщо. 

Як навчитися жити з синдромом самозванця

Боротися із синдромом не варто – це частина вас, яка колись прагнула вберегти від осуду чи поразки. Її не треба вбивати. Натомість важливо відокремити себе від неї та навчитися робити її критику конструктивною. Синдром самозванця може стати рушієм розвитку – якщо звертатися до нього як до помічника, а не як до вироку.

Крок 1. Усвідомлення

Насамперед ви маєте визнати, що ви не некомпетентна невдаха без талантів і майбутнього, а людина, що страждає на синдром самозванця. Якщо ви в цьому сумніваєтесь – вітаємо, у вас синдром самозванця. 

Крок 2. Інтерпретація 

Не слухайте свого критика буквально, а інтерпретуйте його слова. Наприклад, він каже: «ви не готові», а ви відповідаєте: «можливо, я трохи хвилююся, але зможу навчитися в процесі». І от уже сумніви перетворюються на драйв.

Крок 3. Домовленість

Домовтеся з ним про співпрацю: ви самі вирішуєте, коли запрошувати його до розмови. І нагадуйте собі, що тепер маєте кращі способи захищатися від осуду та помилок, ніж знецінення себе.

Інструменти, які допоможуть

• Дайте внутрішньому критику смішне ім’я – наприклад, «пані Сумнів». Це пом’якшить його сприйняття.
• Відстежуйте моменти, коли з’являються внутрішні напади – це можуть бути слова критики, а може проявлятися як сором, тривога або відчуття провини.
• Ведіть діалог між внутрішнім критиком і внутрішнім адвокатом. Кожна репліка критика повинна зустріти спротив адвоката. Важливо не залишати жодного критичного зауваження без відповіді.
• Записуйте щодня свої досягнення – навіть маленькі. І перечитуйте їх у моменти зневіри.
• Пропрацьовуйте в терапії ситуації з дитинства, які сформували невпевненість і страх самовираження.

Читайте також: Як досягти успіху, не маючи ні розуму, ні таланту. Частина 1. 

Коли час діяти – як не здатися

Щоб не дозволити синдрому зупинити вас у важливий момент – наприклад, коли хочеться змінити роботу чи попросити підвищення – дійте поступово:

• Почніть із малого: не звільняйтеся одразу, а сходіть на співбесіду. Не просіть підвищення – спершу проговоріть результати.
• Підготуйте перелік фактів, які підтверджують вашу компетентність – на них можна спертися в момент тривоги.
• Чітко окресліть межі прийнятного для себе і ведіть перемовини, починаючи з максимуму.
• Заручіться підтримкою: навчанням, ментором, колегами – будь-чим, що додає впевненості.
• Присвоюйте собі свої досягнення. Замість «було зроблено» – кажіть «я зробила».
• Залучайте тіло: змініть поставу, додайте руху, заговоріть нижчим голосом – фізична впевненість підживлює внутрішню.

Якщо просто збільшувати зусилля

Синдром самозванця зазвичай не минає навіть після досягнення реального успіху. Навпаки – що вища сходинка, то сильніше відчуття «я на своєму місці». Це наслідок дитячого досвіду, коли критики було більше, ніж підтримки. Така людина інтерналізує внутрішнього критика і намагається його задовольнити. Досягає все більшого, витрачає все більше зусиль, але критик залишається незадоволеним. 

Але правда в тому, що ви вже достатньо хороші. Ви не обманули систему – ви здобули своє місце. І маєте право на те, щоб залишатися на ньому впевнено, менше тривожитись та більше пишатися собою. 

• Нагадуємо, раніше тренерка з фінансової грамотності Віра Фостяк розповіла, як формувати позитивні фінансові звички.