UA RU
logo
28 Апр 2022

Як родина з Маріуполя влаштувалась у Німеччині: 8 порад для українських переселенців

Ирина Малашенко

Автор полезных текстов и историй в MC.today

До 24 лютого Дмитро Рудін жив з родиною в Маріуполі: займався бізнесом, виховував дітей, подорожував. Сьогодні будинок Дмитра зруйнований, його бізнес зупинився, а товар на складі згорів. Разом із дружиною та трьома дітьми вони перебувають у містечку Вермельскірхен у Німеччині, вчать німецьку мову та думають про те, як почати все спочатку. Але головна мрія Рудіних – повернутися в Україну.

В інтерв’ю редакції MC.today Дмитро розповів, як вони приїхали до Німеччини, де вдалося знайти житло та чому дітям подобається в німецькій школі. А також порадив, до чого потрібно бути готовими українським переселенцям.


Про бізнес у Маріуполі

У бізнесі я з 2008 року. Ще коли був студентом, разом із другом ми відкрили магазин комп’ютерної техніки. І попри те, що тоді ми прогоріли, ідею про свою справу я не покинув. У свій час займався гуртовим постачанням побутової техніки великим компаніям. Серед наших клієнтів були «Азовсталь», «Ілліча» та інші компанії холдингу «Метінвест». Але з 2014 року, коли почалася війна, замовлень поменшало і я почав шукати інші варіанти.

2018 року я запустив свою справу з продажу інструментів: слюсарних, вимірювальних і металорізальних. В інтернеті я переглянув списки німецьких виставок, вибрав одну найцікавішу. На цю виставку ми поїхали разом із дружиною – це була наша перша поїздка за кордон після запровадження безвізового режиму. Так ми знайшли постачальників.

Дмитро везе товар до клієнта. Фото з архіву Дмитра Рудіна  

Потім почали займатися постачанням чеських та італійських інструментів. Продавали їх компаніям у Маріуполі, Кривому Розі, Запоріжжі. Ми також були представниками японської компанії YKK в Україні та продавали швейну фурнітуру. За 2021 рік оборот моєї компанії становив 22 млн грн.

Про початок війни

Щозими ми сім’єю – дружина та троє дітей – їздимо кататися на лижах, і цей рік не став винятком. 17 лютого ми виїхали з Маріуполя до Австрії.

24 лютого я прокинувся рано, зазирнув у телефон і дізнався, що почалася війна. Відтоді всі наші думки були про батьків, які залишилися в рідному місті, та про наш будинок. 

А ще треба було вирішувати, що робити далі. Це був передостанній день нашого відпочинку.

Із собою ми мали не так багато грошей – приблизно 4 тис. євро. Напередодні я зробив кілька великих платежів: заплатив за перевезення та митне оформлення товару на 125 тис. грн, поклав майже 200 тис. грн на рахунок компанії, зробив передоплати китайським і німецьким постачальникам.

Ми зрозуміли, що грошей, що залишилися, для сім’ї з п’яти людей нам надовго не вистачить. Останніми роками ми з дружиною кілька разів були в Німеччині, нам подобалася ця країна, і ми знали, що там працює соціальна програма для біженців, тому вирішили поїхати туди.  

Про життя в таборі

Коли ми опинились у Німеччині, закон про надання тимчасового захисту українським біженцям ще не працював. Тому ми подали документи на оформлення статусу біженців і нас поселили в таборі в місті Ессен. 

Діти Дмитра в розподільчому центрі міграційної служби

Там ми прожили місяць. Спочатку нам здавалося, що це якийсь жах. Адже ми звикли до комфорту – у Маріуполі в нас був свій будинок з гарним ремонтом.

У таборі ми вп’ятьох жили в одній кімнаті площею 20 кв. м з брудними стінами. У ній стояли п’ять ліжок з рваною постільною білизною, металева шафка – схожа на ті, що у спортзалах – стіл і чотири стільці. Душ і туалет – на поверсі. У таборі нас годували тричі на день: на сніданок і вечерю були бутерброди із сиром та ковбасою, на обід – гарнір, м’ясо чи риба та салат.

У таборі ми почали відвідувати базовий курс німецької мови: вчили літери, цифри, прості діалоги.

Про новий будинок

Ми не шукали квартиру чи будинок, тому що розуміли: грошей на оренду житла в нас не вистачить. Крім того, у Німеччині зараз дуже великий наплив біженців – безкоштовного соціального житла на всіх не вистачає. Тому багато хто місяцями живе в таборах.

Нам допоміг один з моїх постачальників – власник фабрики, з якою ми працювали. Ще на початку війни я попросив його зупинити постачання товару та повернути передоплату 1,4 тис. євро. Він пішов нам назустріч. Потім вони з дружиною запросили нас у гості, а потім запропонували пожити в будинку біля фабрики.

На першому поверсі будинку знаходиться офіс, а другий і третій поверхи порожні. Проблема була в тому, що цей будинок не призначений для житла: у ньому не було кухні та ванних кімнат. Усе це Мартін, власник фабрики, організував власним коштом.

Ми не могли стояти осторонь і допомагали чим могли: фарбували стіни, укладали ламінат. Ремонт зайняв у нас два тижні: ночували в таборі, а вдень допомагали оновлювати будинок.

Будинок, де живе Дмитро із сім’єю в містечку Вермельскірхен

Коли ми переїхали до будинку, підписали договір оренди із власником. Без цього неможливо отримати прописку чи реєстрацію, навіть якщо за договором нічого не потрібно платити. Після реєстрації в соціальному бюро ми оформили виплати й отримали соціальний номер.

Про пошук роботи

Без знання мови знайти роботу в Німеччині неможливо. Наш тепер уже друг Мартін намагався влаштувати мене до свого партнера. Адже я можу прокладати мережеві кабелі: встановлювати відеоспостереження та сигналізацію. Але перше запитання потенційного роботодавця було таке: «Чи може він говорити німецькою?» Притому що я знаю англійську. Як з’ясувалося, без знання німецької на роботу не візьмуть.

Щоб влаштуватися працювати, потрібно знати німецьку мову хоча б на рівні А2базовий рівень володіння мовою, коли людина здатна підтримувати нескладний діалог. Далі – зареєструватися в центрі зайнятості та чекати на пропозиції. А за необхідності пройти перекваліфікацію.

Зараз ми пройшли тестування на знання німецької мови та чекаємо на початок курсів у місцевій Народній вищій школі. До речі, дехто ходить на церковні курси і вивчає там німецьку мову. Але там можна вивчити лише побутову мову, курси безстрокові і жодних сертифікатів там не видають.

Паралельно я записався на курси Beetroot Academy та вивчаю професію проджектменеджера.

А моя дружина захоплюється випічкою тортів, працювала кондитером, робила торти на замовлення. Виявилося, що дружина Мартіна якраз працює в цій сфері – консультує пекарні та кондитерські. Можливо, у майбутньому це допоможе моїй дружині відкрити тут бізнес, наприклад, кондитерську.

Я теж думаю відкрити в Німеччині бізнес. Але для цього треба пожити тут більше, ніж два місяці, та зрозуміти, чого тут не вистачає. Окрім того, на будь-який бізнес потрібні гроші. Максимум, що мені вдасться зібрати, це $20 тис. за продаж машину, на якій ми приїхали. Ще можна взяти кредит – приблизно $10 тис. – під заставу криптовалюти, якої маю трохи. Але поки що я не дізнавався, яка сума потрібна для запуску бізнесу в Німеччині і чи вистачить на це грошей.

Зараз ми отримуємо від держави допомогу: 335 євро на особу на місяць. Комунальні платежі сплачує муніципалітет.

Про навчання в німецькій школі

Дітям у німецькій школі дуже подобається. Вчитель усі уроки перекладає з допомогою планшета – надиктовує на нього через програму перекладу. Навчання проходить в ігровій формі, домашніх завдань не задають. Донька навчалася в Україні у четвертому класі, а тут її взяли до третього. Це допоможе їй краще адаптуватися та вивчити німецьку. Тут після четвертого класу треба складати іспит – аналог української державної підсумкової атестації – та вступати до гімназії. Сина одразу взяли до шостого класу – так, як він і навчався в Маріуполі.

У школі проходить 10 уроків німецької мови на тиждень. З них частина – для класу, а частина – окремі уроки для іммігрантів. На них ходять не лише українці, а й вихідці з Туреччини, Сирії.

Діти почуваються у школі вільно: на уроці можуть підвестися, не питаючи вчителя, випити води, з’їсти щось. Ніхто нікого не задирає, усі дружні. До пропусків уроків тут ставляться серйозно – можуть навіть оштрафувати батьків, якщо дитина пропустила школу без поважної причини.

Сім’я Дмитра: дружина Олена та діти

Розвинена країна, а все на рівні папірців

У Німеччині не просто потрапити на прийом до лікаря або до муніципалітету.

Спочатку людині призначають дату, коли зможуть приділити час. Наприклад, у бюро муніципалітету на вході сидить дівчина та записує, коли людину можуть прийняти. Я отримую талончик із часом і датою. Ніяких терміналів самообслуговування чи онлайн-записів. Потрібно приходити та чекатидля мене це дико. Розвинена країна, а все на рівні папірців. 

Так само з поштою. Тут усі документи надходять через Deutsche Post – аналог нашої «Укрпошти». Наприклад, ми відкрили рахунки в банку – на них приходить соціальна допомога і повернення передоплати від партнерів. І лише за тиждень до нас прийшли картки. Але це не все. PIN-кодів до них не було – їх треба чекати ще тиждень чи більше. Виходить, скористатися картками ми поки що не можемо. 

Банк має мобільний застосунок, але все, що можна в ньому зробити, це подивитися свій баланс і зробити переказ по IBAN. Ми зі своїм monobank або «ПриватБанком» – як люди з космосу.

В Україні багато хто вже давно відмовився від стаціонарних телефонів. Тут їх використовують практично всі, особливо на роботі. Усім дають номери робочих телефонів, тому в неробочий час ні до кого не додзвонишся.

Телебачення німці дивляться через супутникові антени. Нам теж пропонували, але ми вже давно користуємося IPTVтехнологія передачі телевізійного сигналу через інтернет. Такі очі в людей були: «Оце ви просунуті!»   

Життя в Німеччині проходить повільніше

Скрізь треба записуватися в чергу. Якось синові знадобилися окуляри. Перевірити зір і виписати окуляри в оптиці тут можуть лише дорослим. А діти мають пройти обстеження в лікаря. У місті, де ми живемо, є єдина офтальмологічна клініка, але на початку там нам відмовили у них усе розписане до червня. Довелося їхати ще раз і пояснювати ситуацію синові важко вчитися у школі. Лише тоді нам знайшли «вікно» на ранок.

Загалом життя в Німеччині проходить повільніше. Вони мають девіз – працювати, щоб жити, а не навпаки. У п’ятницю, після 13:00, у багатьох уже розпочинаються вихідні.

Поради для українських переселенців, які хочуть переїхати до Німеччини

  1. Запастись терпінням – у Німеччині документи надсилають поштою: від банківських карток до запрошення на курси німецької мови.
  2. Розраховувати час заздалегідь перш ніж записатися на прийом до лікаря або в соціальну службу, потрібно отримати талончик з точною датою і часом, коли вас приймуть.
  3. Використовувати всі можливі сайти оголошень пошуку квартири та писати всім авторам, а не лише тим, чиї квартири сподобалися. Адже на житло зараз дуже великий попит.
  4. Бути готовим докупити необхідні меблі та техніку, тому що в основному квартири здаються в оренду порожніми.
  5. Вчити німецьку мову, тому що без неї неможливо знайти хорошу роботу. А також освоювати всі можливі застосунки для вивчення мови та перекладу.
  6. Користуватися громадським транспортом, тому що автомобіль у Німеччині – задоволення дороге: 1 літр дизеля коштує приблизно 2 євро.
  7. Записати дітей до німецької школи та не пропускати заняття без довідки від лікаря. За перепустки батьків можуть оштрафувати : від 80 до 155 євро за кожен пропущений день.
  8. Не розраховувати влаштувати свою дитину в дитячий садок, тому що місць у них не вистачає навіть самим німцям.

Про повернення в Україну

Думки про те, щоб повернутись в Україну, нас відвідують постійно. Все-таки це наша країна, ми там росли та розвивалися. Там ми почуваємось комфортно, у нас там багато друзів. Усе було душевно – тут цього не вистачає. 

Але зараз я не розумію, як мені утримувати сім’ю в Україні: де працювати та жити. Наш будинок напівзруйнований, а склад, де зберігалися товари на 60 тисяч євро, згорів. Квартиру доведеться знімати за свої гроші – поки що державні програми не працюють. У Західній Україні ціни на оренду квартири дуже зросли. Але повернутися все одно хочеться.

Батькам дружини вдалося вирватися з Маріуполя до нас у Німеччину. Їх прийняла німецька родина, яка мешкає в сусідньому з нами районі. А мої батьки зараз у Дніпрі в родичів – батько не може виїхати, йому 58 років.

По теме:

Новости

Спецпроекты

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: