logo

«Я хотела бизнес и путешествовать». Редактор MC.today о том, как ставить цели и их добиваться

«Я хотіла бізнес і подорожувати». Редакторка MC.today про те, як ставити цілі і їх досягати

- 25 Feb 2021

Начало года – отличное время задуматься, чего хочется от жизни и как к этому прийти. Своим опытом постановки целей и их достижения поделилась в партнерском материале с компанией «Люксоптика» Вера Черныш, управляющий редактор MC.today.

Партнер проекта?

«Как дела, что у вас сейчас на повестке?» – спросила я совладельца одной очень большой украинской IT-компании. «Ты знаешь, Вера, это неинтересно, вся эта вечная суета. Давай лучше поговорим о том, куда мы придем через пять лет».

Что отличает успешного предпринимателя от обывателя? У первого есть четкий ответ, где он будет через три, пять, десять лет, и видение, как туда попасть. Второй плывет по течению – изо дня в день ходит на нелюбимую работу, тянет лямку от зарплаты до зарплаты, смотрит по вечерам сериальчики и ругает политиков.

Вера Черныш, управляющий редактор MC.today

Вера Черныш, управляющий редактор MC.today

Еще лет в 15 я заметила удивительную особенность вселенной. Стоило сформулировать, что ты хочешь, наметить план и приложить усилие, чтобы этого добиться, и все обязательно сбывалось. Возможности возникали будто из ниоткуда, удача улыбалась.

В прошлом году я потратила много времени на изучение того, как правильно ставить большие цели. Все начинается с трех вопросов:

  • Чего я хочу?
  • Где я нахожусь сейчас?
  • Как попасть из места, где я сейчас, туда, где будет то, чего я хочу?

Последний пункт самый сложный. Гуру менеджмента советуют большой путь разбивать на маленькие, понятные шажки. Классный прием – обратное планирование. Когда представляешь, какой шаг предшествовал тому, как ты пришел к цели.

Например, что случилось до того, как у вас на банковском счете появился миллион долларов – кто его вам мог заплатить целиком или как вы его могли заработать по частям? И так шаг за шагом прийти к тому, где вы есть сейчас.

Я уже расписала цели на 2021 год. Сейчас занимаюсь планированием целей бизнеса на пять лет. Думаю, это полезное упражнение для каждого, кто не хочет когда-нибудь оглянуться и подумать: «Жизнь прожита зря, я ничего не добился».

Сегодня я живу в прекрасном городе у океана вместе с любимым мужем, занимаюсь спортом пять-шесть раз в неделю, у меня собственный медиабизнес, а еще я успела до карантина объездить всю Европу и немного Америки и Азии.

Все это я когда-то увидела в будущем. Надеюсь, мой опыт планирования будет вам полезен и вдохновит поставить собственные долгосрочные цели.

  1. Хорошо видеть

Лет в 12 мне диагностировали «минус два». Этому способствовал компьютер, а точнее монитор в форме бочонка. Современные подростки такие даже и не видели – большущий «ламповый телевизор». В 1997 году я читала с этого монитора фантастику и быстро посадила глаза.

Родители заказали очки, которые я оставляла дома, когда шла погулять с подругами или на свидание. Мир резко мутнел, и разглядеть издалека кавалера было проблематично.

Когда я окончила университет и начала прилично зарабатывать, то решила – жить в тумане  на свиданиях не годится. Поставила цель – добавить в жизнь контактные линзы.

Вера Черныш в линзах

Я зашла в ближайшую к дому оптику и попросила научить меня пользоваться линзами. Экзистенциальный ужас перед пальцем в глазу – его сложно перебороть. Спустя час слез и соплей мне продали первый набор линз. Еще тогда я решила, что буду покупать «ежедневки» – линзы, которые носишь всего один день, а потом выкидываешь. Пускай они были дороже, но казались мне более удобным вариантом. Так я не рисковала уронить, испачкать, поцарапать линзу, которую должна была вставлять в глаз целый месяц. Утром достаешь новую линзу из коробочки, вечером выкидываешь, и никакой возни с хранением и раствором.

Alcon Dailies™ Aqua Comfort Plus™

Линзы Alcon Dailies™ Aqua Comfort Plus™

Мне плохо подобрали линзы. У меня стала болеть голова, мир казался странным, слишком четким. Моя первая попытка обзавестись линзами провалилась – носить я их не стала.

Спустя какое-то время я попробовала еще раз прийти к цели и записалась на прием к врачу в «Люксоптику». Слезы-сопли при обучении правильно «тыкать пальцем в глаз» повторились, но врач была очень терпеливой, и все мои нервы выдержала. На этот раз мне продали уже правильные линзы, бренда Alcon Dailies™ Aqua Comfort Plus™. С ними я сжилась и вот уже много лет покупаю раз в несколько месяцев большую пачку на 90 штук.

Я поставила цель и со второй попытки, но пришла к ней. Если бы я видела мир в тумане, то многое из списка ниже могло бы вообще не случиться.

выбрать линзы

  1. Работать и путешествовать

Я мечтала путешествовать. До 2015-го я ездила за границу в среднем один раз в год, в отпуск. Работать удаленно и ездить по всему миру – это была какая-то фантастика.

В начале 2015 года я решила уволиться с наемной работы и попробовать поработать на себя. Поставила цель – хочу работать и путешествовать, одновременно.

Было страшно, как и всем, кто меняет стабильность наемной работы и регулярной зарплаты на вольную жизнь. С улыбкой вспоминаю, как строила план – если не пойдет у меня с заказами на пиар и маркетинг, выучусь на иллюстратора. Зря переживала – заказов оказалось больше, чем я могла обработать.

Вера Черныш, управляющий редактор MC.today

В то первое «вольное» лето я поехала с подругой в Италию на неделю. Несмотря на то, что на улице было +40°C, это был бесконечный праздник Рима, Флоренции и Венеции.

Я задумалась о том, чтобы путешествия не заканчивались. Источник денег был, но одной ездить не хотелось. В Риме я случайно встретилась с Тимуром Вороной, тогда журналистом-фрилансером. Тимур рассказывал, как провел в Италии два весенних месяца, работал и жил во Флоренции и в Венеции.

Мы встретились вновь в Киеве через месяц и запланировали много поездок. Только в том году мы съездили в Литву, Казахстан, Англию, Шотландию, Португалию и еще раз в Италию. Я ездила в эти поездки «без отрыва от производства». К тому моменту у меня была постоянная работа на «удаленке» редактором и еще несколько фриланс-проектов. График я строила так, чтобы было полдня – на поработать, и полдня – на погулять. На выходных мы переезжали из города в город или смотрели окрестности.

То, что я могла ходить в линзах, делало прогулки под дождем в Таллинне или в –20°C в Астане намного более комфортными. А в очках я продолжала работать у компьютера и проводить видеовстречи с клиентами.

  1. Собственный медиабизнес

Я пришла работать в медиа в 25 лет. Тогда люди, которые владели изданиями, казались какими-то небожителями, до которых было как до луны.

Перепробовав много разных сфер, от современного искусства до пиара IT-стартапов, я поняла, что работа в медиа – это по-настоящему мое.

Медиа формируют взгляд своих читателей на мир. Через собственное СМИ я доношу то, что считаю важным: что стремиться к целям, прикладывать усилия и добиваться их – это хорошо. А сидеть на попе ровно и ныть, что жизнь не удалась – плохо. Верю, что украинцы могут стать самой успешной, активной, предприимчивой нацией в мире.

Зимой 2019 года мы с Тимуром уже полтора года управляли MC.today, где у нас была миноритарная доля. Заниматься изданием нам было «по приколу», но основную зарплату себе мы зарабатывали, помогая украинским стартапам пиариться на Западе.

Помню, как в Норвегии, в зимнем лесу, мы гуляли и обсуждали, как двигаться дальше. Уже тогда было ясно, что эффективно управлять двумя бизнесами одновременно не получается. Хотелось роста, но рост по каждому из направлений требовал влезть в дело всеми четырьмя лапами.

Тогда мы решили, что пиар – это про деньги, а медиа – для души, то, что действительно делает нас счастливыми. Поставили цель – MC.today должен стать нашим и отправились договариваться с партнерами о выкупе их доли.

Месяц сложных переговоров, торгов, а потом поиска денег, но все получилось. Об этом решении я не пожалела ни разу, даже несмотря на то, что деньги на долю пришлось частично брать в долг и его мы отдаем до сих пор.

С тех пор прошло два сложных, но насыщенных года. Быть медиапредпринимателями нам настолько понравилось, что мы на днях объявили о запуске еще одного издания – медиа для разработчиков Highload.

 

Вера Черныш и Тимур Ворона

Вера Черныш и Тимур Ворона

  1. Полюбить спорт

В моей семье никто никогда не занимался спортом. Поэтому и в моей жизни не было ни кружка с гимнастикой, ни занятий по карате.

Лучшее занятие моего детства – полежать с книжкой на диване, закусывая бутербродом с маслом и вишневым вареньем.

Во взрослом возрасте я продолжала в том же духе, иногда покупая очередной абонемент в Sport Life, который так и сгорал – на таком «баклажаньем» подходе и строится бизнес-модель спортклубов, когда люди покупают абонемент и не приходят.

Вера Черныш

Вера Черныш

Когда я обзавелась собственным изданием, вместе с радостью «это все мое» на меня упали и последствия вроде «надо платить людям каждый месяц зарплату» и «как вырулить из очередного кризиса без потерь». Психологически «вывозить» все это стало сложно.

От многих предпринимателей я слышала, что справляться с тяжестью бизнеса помогает спорт. Я попробовала бегать – мне было скучно. Попробовала велосипед – классно, но в Порту по полгода дождь, а под душем кататься приятного мало. Да и мысли о работе во время поездки на велосипеде не отпускали.

Решила, что классный спорт – это теннис. Во время тренировки ты не можешь думать о работе, иначе упустишь мяч.

Через группу на Facebook я нашла тренера, который проводил групповые занятия. На первой тренировке я еле могла попасть по мячу. До сих пор не понимаю, как Карлос меня тогда не выгнал. Я попросилась ходить на занятия три раза в неделю. Он вздохнул, но согласился – практически всю тренировку ему приходилось возиться со мной, потому что я не умела ничего. Только спустя месяц мне стало удаваться как-то отбивать мячи.

Главная цель была достигнута – после тяжелейшего рабочего дня я ехала на тренировку, бегала за мячом, отбивала и выходила другим человеком.

В спортивной школе, куда я хожу, две группы – младшая и старшая. В первую попадают новички, во второй играют опытные теннисисты.

Я поставила себе цель – попасть в старшую группу. Стала ходить на занятия не три раза в неделю, а четыре. Плюс занималась теннисом по выходным.

У меня постоянно что-то болело – нога, рука, кисть, то просто была крепатура. Через это «больно» я снова шла на тренировку. Однажды мне прилетел мяч в лицо – я узнала впервые, что значит «звездочки из глаз». Хорошо, что я на тренировки хожу в линзах. Вряд ли бы мои любимые очки пережили это столкновение. Очки же я оставила для работы и деловых разговоров.

С гордостью могу сказать, что сейчас я без проблем играю с ребятами из старшей группы и даже их обыгрываю. Поставила цель через пару лет попасть на любительский чемпионат по теннису и что-нибудь там выиграть.


Кто-то из читателей моей колонки грустит о нелюбимой работе, сложностях в жизни, о том, что до мечты как до луны.

Я очень люблю фразу, которую приписывают боксеру Мухаммеду Али: «Невозможное возможно». Особенно если есть цель и к ней готов план 🙂

Партнер проекта?

выбрать линзы

Початок року – відмінний час задуматися, чого хочеться від життя і як до цього прийти. Своїм досвідом постановки цілей і їх досягнення поділилася в партнерському матеріалі з компанією «Люксоптика» Віра Черниш, керівна редакторка MC.today.

Партнер проєкту?

«Як справи, що у вас зараз на порядку?» – запитала я співвласника однієї дуже великої української IT-компанії. «Ти знаєш, Віро, це нецікаво, уся ця вічна метушня. Давай краще поговоримо про те, куди ми прийдемо через п’ять років».

Що відрізняє успішного підприємця від обивателя? У першого є чітка відповідь, де він буде за три, п’ять, десять років, і бачення, як туди потрапити. Другий пливе за течією – день у день ходить на нецікаву роботу, тягне лямку від зарплати до зарплати, дивиться по вечорах серіальчік і лає політиків.

Вера Черныш, управляющий редактор MC.today

Віра Черниш, керівна редакторка MC.today

Ще років у 15 я помітила дивну особливість всесвіту. Варто було сформулювати, що ти хочеш, намітити план і докласти зусилля, щоб цього домогтися, і все обов’язково збувалося. Можливості виникали ніби з нізвідки, доля усміхалася.

Минулого року я витратила багато часу на вивчення того, як правильно ставити великі цілі. Усе починається із трьох запитань:

  • Чого я хочу?
  • Де я перебуваю зараз?
  • Як потрапити з місця, де я зараз, туди, де буде те, чого я хочу?

Останній пункт найскладніший. Гуру менеджменту радять великий шлях розбивати на маленькі, зрозумілі кроки. Класний прийом – зворотне планування. Коли уявляєш, який крок передував тому, як ти прийшов до мети.

Наприклад, що сталося до того, як у вас на банківському рахунку з’явився мільйон доларів – хто його вам міг заплатити цілком або як ви його могли заробити частинами? І так крок за кроком прийти до того, де ви є зараз.

Я вже розписала цілі на 2021 рік. Зараз займаюся плануванням цілей бізнесу на п'ять років. Думаю, це корисна вправа для кожного, хто не хоче коли-небудь озирнутися і подумати: «Життя прожите даремно, я нічого не домігся».

Сьогодні я живу у прекрасному місті біля океану разом з коханим чоловіком, займаюся спортом п’ять-шість разів на тиждень, у мене власний медіабізнес, а ще я встигла до карантину об’їздити всю Європу і трохи Америки й Азії.

Усе це я колись побачила в майбутньому. Сподіваюся, мій досвід планування буде вам корисним і надихне поставити власні довгострокові цілі.

  1. Добре бачити

Років у 12 мені діагностували «мінус два». Цьому сприяв комп’ютер, а точніше монітор у формі бочки. Сучасні підлітки такі навіть і не бачили – величезний «ламповий телевізор». У 1997 році я читала з цього монітора фантастику і швидко посадила очі.

Батьки замовили окуляри, які я залишала вдома, коли йшла погуляти з подругами або на побачення. Світ різко каламутнів, і розгледіти здалеку кавалера було проблематично.

Коли я закінчила університет і почала пристойно заробляти, то вирішила – жити в тумані на побаченнях не годиться. Поставила за мету – додати в життя контактні лінзи.

Віра Черниш у лінзах

Я зайшла в найближчу до будинку оптику і попросила навчити мене користуватися лінзами. Екзистенціальний жах перед пальцем в оці – його складно перебороти. Через годину сліз і сопель мені продали перший набір лінз. Ще тоді я вирішила, що буду купувати «щоденки» – лінзи, які носиш усього один день, а потім викидаєш. Нехай вони були дорожчими, але здавалися мені більш зручним варіантом. Так я не ризикувала впустити, забруднити, подряпати лінзу, яку повинна була вставляти в око цілий місяць. Уранці дістаєш нову лінзу з коробочки, ввечері викидаєш, і ніякої метушні зі зберіганням і розчином.

Alcon Dailies™ Aqua Comfort Plus™

Линзы Alcon Dailies™ Aqua Comfort Plus™

Мені погано підібрали лінзи. У мене стала боліти голова, світ здавався дивним, занадто чітким. Моя перша спроба обзавестися лінзами провалилася – носити я їх не стала.

Через якийсь час я спробувала ще раз прийти до мети і записалася на прийом до лікаря в «Люксоптику». Сльози-соплі при навчанні правильно «тикати пальцем в око» повторилися, але лікар була дуже терплячою, і всі мої нерви витримала. На цей раз мені продали вже правильні лінзи, бренду Alcon Dailies™ Aqua Comfort Plus™. З ними я зжилася і ось вже багато років купую раз на кілька місяців велику пачку на 90 штук.

Я поставила мету і з другої спроби, але прийшла до неї. Якби я бачила світ у тумані, то багато зі списку нижче могло б взагалі не статися.

вибрати лінзи

  1. Працювати і подорожувати

Я мріяла подорожувати. До 2015-го я їздила за кордон у середньому один раз на рік, у відпустку. Працювати віддалено і їздити по всьому світу – це була якась фантастика.

На початку 2015 року я вирішила звільнитися з роботи за наймом і спробувати попрацювати на себе. Поставила за мету – хочу працювати і подорожувати, одночасно.

Було страшно, як і всім, хто змінює стабільність роботи за наймом і регулярної зарплати на вільне життя. З посмішкою згадую, як будувала план – якщо не піде і мене із замовленнями на піар і маркетинг, навчуся на ілюстратора. Даремно переживала – замовлень виявилося більше, ніж я могла обробити.

Віра Черниш, керівна редакторка MC.today

У те перше «вільне» літо я поїхала з подругою в Італію на тиждень. Незважаючи на те, що на вулиці було +40°C, це було нескінченне свято Риму, Флоренції та Венеції.

Я задумалася про те, щоб подорожі не закінчувалися. Джерело грошей було, але одній їздити не хотілося. У Римі я випадково зустрілася з Тимуром Вороною, тоді журналістом-фрілансером. Тимур розповідав, як провів в Італії два весняні місяці, працював і жив у Флоренції та Венеції.

Ми зустрілися знову в Києві через місяць і запланували багато поїздок. Тільки того року ми з’їздили в Литву, Казахстан, Англію, Шотландію, Португалію і ще раз в Італію. Я їздила в ці поїздки «без відриву від виробництва». До того моменту в мене була постійна робота на «дистанційці» редактором і ще кілька фріланс-проєктів. Графік я будувала так, щоб було пів дня – на прибуття, і пів дня – на погуляти. На вихідних ми переїжджали з міста в місто або дивилися околиці.

Те, що я могла ходити в лінзах, робило прогулянки під дощем у Таллінні або в –20°C в Астані набагато комфортнішими. А в окулярах я продовжувала працювати у комп’ютера і проводити відеозустрічі із клієнтами.

  1. Власний медіабізнес

Я прийшла працювати в медіа у 25 років. Тоді люди, які володіли виданнями, здавалися якимись небожителями, до яких було як до місяця.

Перепробувавши багато різних сфер, від сучасного мистецтва до піару IT-стартапів, я зрозуміла, що робота в медіа – це по-справжньому моє.

Медіа формують погляд своїх читачів на світ. Через власний ЗМІ я доношу те, що вважаю важливим: що прагнути до цілей, прикладати зусилля і досягати їх – це добре. А сидіти на попі рівно і нити, що життя не вдалося, – погано. Вірю, що українці можуть стати найуспішнішою, найактивнішою, найзаповзятливішою нацією у світі.

Узимку 2019 року ми з Тимуром уже півтора року керували MC.today, де в нас була міноритарна частка. Займатися виданням нам було «по приколу», але основну зарплату собі ми заробляли, допомагаючи українським стартапам піаритися на Заході.

Пам’ятаю, як у Норвегії, у зимовому лісі, ми гуляли й обговорювали, як рухатися далі. Уже тоді було ясно, що ефективно управляти двома бізнесами одночасно не виходить. Хотілося зростання, але зростання за кожним з напрямів вимагало влізти у справу всіма чотирма лапами.

Тоді ми вирішили, що піар – це про гроші, а медіа – для душі, те, що дійсно робить нас щасливими. Поставили за мету – MC.today повинен стати нашим і вирушили домовлятися з партнерами про викупівлю їхньої частки.

Місяць складних перемов, торгів, а потім пошуку грошей, але все вийшло. Про це рішення я не пошкодувала жодного разу, навіть незважаючи на те, що гроші на частку довелося частково брати в борг і його ми віддаємо до сих пір.

З тих пір пройшло два складні, але насичені роки. Бути медіапідприємцями нам настільки сподобалося, що ми днями оголосили про запуск ще одного видання – медіа для розробників Highload.

 

Вера Черныш и Тимур Ворона

Віра Черниш і Тимур Ворона

  1. Полюбити спорт

У моїй родині ніхто ніколи не займався спортом. Тому і в моєму житті не було ні гуртка з гімнастикою, ні занять з карате.

Найкраще заняття мого дитинства – полежати з книжкою на дивані, закушуючи бутербродом з маслом і вишневим варенням.

У дорослому віці я продовжувала в тому ж дусі, іноді купуючи черговий абонемент у Sport Life, який так і згорав – на такому «баклажановому» підході і будується бізнес-модель спортклубів, коли люди купують абонемент і не приходять.

Вера Черныш

Вера Черныш

Коли я обзавелася власним виданням, разом з радістю «це все моє» на мене впали й наслідки на кшталт «треба платити людям щомісяця зарплату» і «як вирулити з чергової кризи без втрат». Психологічно «вивозити» все це стало складно.

Від багатьох підприємців я чула, що справлятися з вагою бізнесу допомагає спорт. Я спробувала бігати – мені було нудно. Спробувала велосипед – класно, але в Порту по пів року дощ, а під душем кататися приємного мало. Та й думки про роботу під час поїздки на велосипеді не відпускали.

Вирішила, що класний спорт – це теніс. Під час тренування ти не можеш думати про роботу, інакше випустиш м’яч.

Через групу на Facebook я знайшла тренера, який проводив групові заняття. На першому тренуванні я ледве могла влучити по м’ячу. До сих пір не розумію, як Карлос мене тоді не вигнав. Я попросилася ходити на заняття три рази на тиждень. Він зітхнув, але погодився – практично все тренування йому доводилося возитися зі мною, тому що я не вміла нічого. Тільки через місяць мені стало вдаватися якось відбивати м’ячі.

Головна мета була досягнута – після важкого робочого дня я їхала на тренування, бігала за м’ячем, відбивала і виходила іншою людиною.

У спортивній школі, куди я ходжу, дві групи – молодша і старша. У першу потрапляють новачки, у другій грають досвідчені тенісисти.

Я поставила собі за мету – потрапити у старшу групу. Стала ходити на заняття не три рази на тиждень, а чотири. Плюс займалася тенісом у вихідні.

У мене постійно щось боліло – нога, рука, кисть, то просто була крепатура. Через це «боляче» я знову йшла на тренування. Одного разу мені прилетів м’яч в обличчя – я дізналася вперше, що означає «зірочки з очей». Добре, що я на тренування ходжу в лінзах. Навряд чи б мої улюблені окуляри пережили це зіткнення. Окуляри ж я залишила для роботи і ділових розмов.

З гордістю можу сказати, що зараз я без проблем граю зі спортсменами зі старшої групи і навіть їх обігрую. Поставила за мету через пару років потрапити на аматорський чемпіонат з тенісу і що-небудь там виграти.


Хтось із читачів моєї колонки побивається щодо ненависної роботи, складнощів у житті, про те, що до мрії як до місяця.

Я дуже люблю фразу, яку приписують боксеру Мухаммеду Алі: «Неможливе можливо». Особливо якщо є мета і до неї готовий план 🙂

Партнер проєкту?

вибрати лінзи

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: