Лаятись і думати поки що зручніше російською. Я спілкуюся українською вже три місяці і ось що зрозуміла

Привіт, я Олександра Бурлакова, керую українською компанією doba.ua. Для моєї ролей цілком достатньо російської та англійської. Але вже три місяці, як я перейшла з російської на українську. Тема мови досить холіварна вже не одне десятиліття. Але я хочу поділитися своїм досвідом не для лайки в коментах.

Російська мова

Почну з того, що російська – це рідна мова моєї родини. Моя бабуся і дідусь з Курської та Тульської областей. Я народилася в місті Астрахань, а це Російська Федерація, хоч за часів СРСР.

Виросла я в шахтарському місті Лисичанськ, що в Луганській області. Не здивую нікого, якщо скажу, що тільки два предмети викладали українською в моїх школах – українську мову та літературу. А в технікумі й університеті – жоден. 

Я доволі вільно розмовляю українською, не так завдяки освітнім закладам, а через те, що десь у 2000-х роках стало набагато більше української на телеканалах: ICTV, «1+1» та CTБ. Ото були часи – «Альф», «Усі жінки відьми» тощо. 

У мене начебто правильна мова, без суржику. Але вона не жива та не автентична.

Наприклад, коли мені потрібно посваритися, я перехожу на російську, бо українські лайки для мене цензурно телевізійні: «дідько», «йди до біса» та «ненавиджу тебе, Енрікє!»

Тож намагаюся не сваритися 🙂 

Стосунки із суржиком

Навіть коли російська мова була скрізь, а українська лишалась непомітною, повага до мови була сформована. Вдома всі спілкувались російською. Пам’ятаю, колись я готувалася до занять і відповіла мамі українською. А вже наступне речення було російською.

Мама сказала, що я можу розмовляти або українською, або російською. Суржик це просто некрасиво.

А ще у дванадцять років я вперше приїхала в Київ до рідні. Як була тоді здивована, що всі розмовляли російською. Того тижня я не почула жодного українського слова – ні на вулиці, ні вдома. Я була збита з пантелику.

Тоді це здавалося мені зовсім неправильним, я думала, що в Україні розмовляють українською всі, окрім нашої області. 

Як українська прийшла в моє російськомовне життя 

Інтернет! Я зареєструвалася на блог-платформі десь у 2008-му, і саме там в мене з’явилися перші українськомовні друзі: Орест зі Львова, Міська з Івано-Франківська та Мася і Марлєна з Чернівців. І час від часу з ними я розмовляла українською.

Роки через три я випала з блогосфери, і в моєму житті знову стало більше російської. Пізніше додалася англійська. А коли вивчила англійську, взялася за іспанську. Допоки не отримала неприємний досвід.

Я спала, коли мені подзвонила українськомовна дівчина. А я як колишній представник фронт-офісу банку, де нас вчили відзеркалювати клієнта, щоб справити гарне враження, намагалася розмовляти з нею її ж мовою. Спросоння це було так погано, що дівчина запропонувала перейти на російську.

Тоді я зрозуміла, що я спокійно можу відповісти англійською на всі її запитання, а ось української в моїй голові немає.

Та і де їй взятися? Професійна література російською, піратське кіно – російською, а телебачення кудись поділося з мого життя ще років десять тому.

Я із жалем подумала, що почала вивчати іспанську, яка може мені знадобитися, може, раз на рік, а сама не можу розмовляти мовою своєї країни. Подумала, пожурилася і забулася.

Перші спроби говорити українською свідомо

Минулого року мене запросили на радіо. Працівники радіостанції мене попередили, що я можу говорити зручною для себе мовою, але ведучий за законом має говорити зі мною саме українською. Зрозуміла, що мені також це треба.

Я перейшла десь на місяць на українську, просто щоб підготуватися. А ще знайшла чарівну викладачку мови, що допомогла мені багато чого пригадати та виправити. Як, наприклад, «українськомовна» замість «україномовна». 

Тож я тренувалася і, як результат, доволі гарно розмовляла в радіоетері, а ведучий похвалив, що я володію мовою краще за нього, хоча це його хліб. Та повернулася додому з ефіру я вже знову з російською.

Українська на роботі та в житті

Проте десь там усередині вже почалися трансформація і зміни. І вже цього року, коли я розробила свій маленький курс, я як маркетолог зрозуміла, що якщо я буду викладати російською, мій курс загубиться в сотні схожих. Круто! Курс буде українською!

Але виявилося, що тема мені підвладна тільки російською: в голові перекладаю майже кожне слово. Отже, я знов вирішила перейти на українську. Бо я доросла жінка, у мене багато ролей, я багато чим займаюся і багато що чекає на мою увагу.

Я не хочу витрачати свій час і вивчати українську з репетитором, щоб використовувати двічі чи тричі на тиждень. Не хочу витрачати купу часу на підготовку до класів, етерів. Хочу вільно висловлювати свої думки чи цитувати інших. 

Так, на початку травня, у відпустці з друзями, я їм повідомила, що тепер я українськомовна.

Поточні результати

1. Російською я розмовляю більш яскраво й емоційно. Українською я нудна, та ще й з наголосами проблема. 
2. Не вистачає контенту. Укрнет не сформований. На Netflix не всі фільми навіть російською є, що вже казати за українську.

Підказали, що можу дивитися фільми українською на Megogo та Sweet.tv, уже оформила підписку. 

Одразу хочу сказати, що я не проти російської та ніколи не долучуся до патріотичного гніву. Бо як можна злитися та ненавидіти мову мами? Я стала розмовляти українською і не через цурання того, що я з Луганської області. Проти суржику нічого не маю – просто намагаюся не використовувати його.

Коли я описала свій досвід у соціальних мережах, то отримала неймовірну кількість підтримки і трохи негативу. Принаймні через те, що використовую фемінітиви. Трохи було коментарів на кшталт: «Бісить! І ви калічите мою мову». А дехто писав, що незвично, коли їх використовують. 

Утім, моя українська покращується з кожним днем. Поки я як біла ворона, бо одна у своєму оточенні розмовляю українською. Але це мене не зупинить!