Російська мова створена українцями. Треба відкинути комплекс меншовартості та розповісти світу правду

Якою мовою це написано?

«Оубьеть моужь моужа, то мьстить братоу брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братоучадоу (а), любо сестриноу сынови; аще не боудеть кто мьстя, то 40 гривенъ за голову; аще боудеть роусинъ, любо гридинъ, любо коупчина (б), любо ябетникъ, любо мечникъ, аще (в) изъгои боудеть, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити за нь». («Правда Ярослава»)

А це якою?

«Трубы трубять въ Новеграде, стоять стязи въ Путивле, Игорь ждетъ мила брата Всеволода. И рече ему Буй Туръ Всеволодъ: «Одинъ братъ, одинъ светъ светлый — ты, Игорю! Оба есве Святъславличя! Седлай, брате, свои бръзыи комони, а мои ти готови, оседлани у Курьска напереди. А мои ти куряни сведоми къмети: подъ трубами повити, подъ шеломы възлелеяны, конець копия въскръмлени…» («Слово о полку Ігоревім»)

А це?

«Договоры и Постановлεnѧ Правъ и волностεй войсковыхъ мεжи Яснε вεлможнымъ εго милостю паномъ Филиппомъ Орликомъ новоизбраннымъ Войска Zапорожского гεтманомъ, и мεжи εнεральними особами, полковниками и тымъ жε Войскомъ Zапорожскимъ сполною з обоихъ сторонъ обрадою утвεржεnnыε и при волной εлεкції формалною присягою ωт того жъ Яснε вεлможного гεтмана потверженnые року ωт Рождεства Христова αψί, м[εся]ца априля дня ε..» («Конституція Пилипа Орлика»)

Явно не українською.

Великі пам’ятки нашої історії і культури – не українською.

Але чому? Як так могло статися?

Усе просто. У Київській Русі існувало, фактично, три мови одночасно:

• народна, безписьменна, з якої розвинулася сучасна українська мова;
• церковнослов’янська – болгарсько-македонський діалект, що став мовою церкви;
• «давньокиївська писемно-літературна» – мова світської влади, еліти, освічених людей, що представляла собою поєднання елементів церковнослов’янської та народної.

Усі церковні тексти писалися в епоху Русі церковнослов’янською. А всі світські (у тому числі «Правда Ярослава» і «Слово о полку Ігоревім») – давньокиївською писемно-літературною. 

«Конституція Пилипа Орлика» – результат розвитку давньокиївської писемно-літературної в так звану «руську мову».

Коли київські князі завоювали Залісся (майбутню Московію), вони зіткнулися з необхідністю «цивілізувати» місцеве фіно-угорське (неслов’янське) населення – усю цю мерю, мордву, ерзю, мурому і мещеру.

Дві категорії людей приїжджали з Києва до Залісся – князівські слуги (чиновники і дружинники) і слуги церкви (попи). Перші розмовляли з аборигенами давньокиївською писемно-літературною, другі – церковнослов’янською.

І аборигенам довелося вивчати обидві ці мови (дуже схожі одна на одну) для спілкування зі своїми новими панами.

Саме із цих двох джерел і виникла сучасна російська мова. Саме тому росіянам здається, що літературні пам’ятки Київської Русі написані «па-рускі».

Саме це дає їм підставу стверджувати з приводу українців, що «вас тут не стояло».

А що роблять українці у відповідь? Вони оголошують російську мову «мовою ворога», чим автоматично відмовляються від власного історичного спадку – усього масиву літературних пам’яток Київської Русі.

Ці пам’ятки написані мовами, створеними нашими предками. Таким чином, росіяни зараз розмовляють мовою, фактично створеною українцями.

Вона, холєра, наша!

Але ми відмовляємося від свого. Наша інтелектуальна еліта не придумала нічого кращого, ніж перекласти літературні пам’ятки Київської Русі сучасною українською та намагатися в такому вигляді «запродати» їх нашому народові як «оригінали» – що дає росіянам відмінну можливість розкатати нас під горіх, звинувачуючи у крадіжці та розповідаючи про «спецоперацію австрійського генштабу».

Що ж ми так тупимо? Чого боїмося? Чому відмовляємося від того, що належить нам по праву? І це, до речі, не єдиний приклад.

Ми весь час віддаємо росіянам все, на що вони поклали око.

Наше ім’я, наприклад. До XIX століття ми гордо звалися русинами, наша земля – ​​Руссю… і навіть Галичина у складі Речі Посполитої називалася Руським воєводством. Але коли Московія назвалася «Росією», ми переназвали себе «українцями» – щоб відрізнятися від ворога… і поступилися москалям своїм ім’ям і своєю історією.

У результаті вони на блакитному оці вважають нашу історію своєю, і навіть приєднання Руського воєводства під час Першої світової війни оголосили «возз’єднанням історичних земель Росії».

Ми навіть не намагаємося боротися – просто віддаємо їм все, що вони захочуть.

Ім’я та історію – легко.

Мову – будь ласка.

Жовтий, Зелений, Сірий і Малиновий Клини – та не питання.

Крим – забирайте.

Російськомовних письменників – від Гоголя до Куркова – без проблем.

Російськомовних українців – ласкаво просимо.

І навіть тих українців, які з різних причин залишають Україну. Ми не тільки не боремося за те, щоб вони залишилися, але й за те, щоб, перебуваючи за кордоном, вони були там нашою «п’ятою колоною».

Ми просто відмовляємось від них. Ще й кажемо на них «зрадники», ще й наполегливо пропонуємо тим з них, хто з нами в чомусь незгодний, «валити за порєбрик».

Ми просто розкидаємось найціннішими ресурсами, які в нас є, – людьми, культурою, історичною пам’яттю.

Відрубуючи все те, що ворог назвав своїм. Аби тільки не розізлити його, чи що? Що за хутірська звичка ховатися за парканом і сподіватися, що від нас відчепляться?

Не відчепляться! Забиратимуть знову і знову – поки ми віддаємо.

Наші спроби відсидітися в тісних етно-фольклорних рамках колоніального періоду скінчаться тим, чим зазвичай закінчуються подібні речі – культурною резервацією.

Сьогодні стало прям якимось шиком не читати книги, якщо вони написані «мовою ворога». Дуже «розумно».

Культурні війни, друзі, так не виграються. Найкращий захист – це не хованки за парканом. Найкращий захист – це напад.

Чому ми не повертаємо наше ім’я? Чому не пояснюємо всьому світу правду? Чому не атакуємо російську парадигму і не відбираємо право на створену нами руську мову, тимчасово окуповану москалями?

Чому спочатку нічого не робимо, щоб втримати в Україні наших співгромадян, а потім вважаємо їх «зрадниками»?

Що за колосальний комплекс меншовартості, з яким ми впевнено почуваємося тільки тоді, коли володіємо лише тим, на що ніхто не претендує?

Пора вже ставати великою нацією!

Пора повертати своє!

Досить все віддавати москалям!