«Я складаю патрони та вчусь тактичній медицині»: чому варто йти в тероборону та армію, якщо нічого не вмієте

Якщо ви не вступаєте до територіальної оборони або армії лише тому, що комплексуєте бути найнезграбнішим та нічого не вмієте, у той час коли усі інші такі круті вправні вояки, то я скажу вам словами мого партнера: «Не вбивайтеся ви так, ви так усе рівно не вб’єтеся».

Я складаю патрони і вивантажую продукти

Беріть приклад з мене. Сьогодні у нашому таборі юннатів я відніс патрони на кухню та дуже акуратно склав їх, а продукти вивантажив на складі зброї.

Дмитро Томчук

Вчора на тактичній медицині, поки досидів до кінця інструктажу, думав що раз десять втрачу свідомість. Або хоча б зблюю. Сьогодні треба було все повторити і розказати старшому, ну, як екзамен. Досі моторошно. Через це я нагороджую себе званням «Інвестор-воїн березня номер один».

Я такого від себе не чекав та ніколи б такого про себе не подумав. Але наше юннатьске літо, що почалося у таборі передчасно, дає людині безліч вражаючих відкриттів щодо неї самої.

Ніколи не пізно вчитися

Тож які я роблю висновки? Я ж завжди був в усьому найкращим та найвправнішим. А коли відчував, що десь можу опинитися не найкрутішим, спочатку готувався, тренувався, а потім феєрично з’являвся та зривав аплодисменти. А тут таке. І що робити? Що я скажу тепер своєму самомнєнію?

А дуже просто. Самомнєніє ми поки що засовуємо по-далі та вчимося усьому, що не вміємо, з нуля. Бо як казав мій вчитель у школі: «Постійно доводиться робити щось вперше в житті».

Всі, хто на сьогодні намолотили більше 11 тис. русіш зольдатен, колись теж не вміли цього. А раз навчилися вони, то навчаться й усі, хто досі цього не вміє. Ніхто не ідеальний, та ніколи не пізно вчитися. 

«Ідеальні» та «бездоганні» зараз тікають

Доречі, найідеальніші та найбездоганніші модні мусчини, яких я знав, зараз товкуться серед жінок та дітей у Львові чи намагаються видратися за кордон за липовими документами.

Бо вони надто ідеальні, щоб виявити, що чогось не вміють, та не зможуть пережити, якщо занесуть патрони на кухню, а овочі до складу зброї.

Хоча в їх житті не існує такої реальності, де є патрони чи зброя. Але без проблем існує драп до Закарпаття на одному рівні з немовлятами та сторічними бабцями на візочках.

Тому краще вже я так. Я ж колись навчуся та стану справжнім юннатом.

Вік не має значення

А, забув додати. Я у підрозділі один з немолодих, хоча є троє людей, які годяться мені в дідусі. Якщо не в діди, то принаймні в батьки. Та багато пацанів молодих, бо мої 45 – то серйозна цифра, особливо, коли відчуваєш себе на 25. Тож я оточений молоддю.

Знаю, що для багатьох це також величезний привід для рефлексій та бентеги. Але це просто ще один фактор, який нічого не значить. Якщо мій партнер вчився кататися на лижах на маленькому пагорбі, де вчили трирічних діток, то я вже якось переживу цю різницю у віці.

Зараз допишу та піду переглядати інструктаж з використання NLAWпротитанкова ракета, який записав на телефон вчора. А пацани нічо, запам’ятали без телефонів. Але інколи просять подивитися, коли щось забули.

Джерело: Facebook Дмитра Томчука