Зараз діє правило аварійної ситуації в літаку — спочатку сам надягни маску: практичні інструменти допомоги на кожен день
У першій частині інтерв’ю арт-терапевтка Вікторія Єсауленко вже розповіла про ментальне здоров’я та його значення у повсякденному житті. Але в умовах постійного стресу та війни мало розуміти що відбувається, необхідно мати дійові інструменти для підтримання як психічного так і фізичного здоров’я. Тому у другій частині експерт дає практичні поради щодо турботи про фізичний стан та психоемоційну саморегуляцію.

Відомо, що фізичне здоров’я безпосередньо пов’язане із психікою. Як саме хронічний стрес «б’є» по тілу та як вчасно помітити ці соматичні сигнали?
Авжеж, тіло пам’ятає все й реагує набагато раніше, ніж наш утомлений розум визнає: «Я тримаюся». У хронічному стресі наднирники цілодобово викидають у кров кортизол і адреналін, ніби хтось залишив на ніч увімкнену сигналізацію, а вимкнути нікому.
Як це відбивається на системах організму:
- Першим сигналізує імунітет. Організм кидає всі сили на виживання і вимикає все зайве, зокрема оборону від вірусів. Тому ви чіпляєте кожну заразу, що пролітає повз. А ще знайомий парадокс: пахали як коняка – все гаразд, зробили вихідний — одразу температура. Це тіло нарешті дозволило собі впасти.
- Другим у черзі є травлення. Стрес буквально «вимикає» шлунок, бо коли тікаєш від тигра, не до перетравлення обіду. Звідси гастрити, здуття, синдром подразненого кишківника.
- Потім ідуть серце і судини: тахікардія, стрибки тиску, відчуття «стиснутого серця», яке, на жаль, не завжди поетична метафора. І всілякі мігрені – теж звідти.
Як все це помітити вчасно? Пропоную провести просто зараз маленький експеримент. Опустіть плечі. Вони були десь біля вух, правда? Розтисніть зуби. Видихніть животом, а не лише верхівкою легень. Якщо щось змінилося, вітаю, ви щойно знайшли свій стрес. Тіло говорить через напругу: підняті плечі, стиснуті щелепи, поверхневе дихання. Це означає, що ваш внутрішній бізнес-план виживання дав збій. Час сповільнитися, поки тіло не зробило це за вас, а воно зробить, і значно менш делікатно. І
Звісно, спершу варто виключити медичні причини, бо «це все нерви» — не діагноз.
А що можна зробити з безсонням або тривожним сном, які часто виникають під час кризи? Які ваші топ‑3 правила для відновлення сну?
Сон — це наш безкоштовний психотерапевт, який працює в нічну зміну. Коли він летить під укіс, сиплеться все інше. А ще о третій ночі кожна проблема здається вироком. Це не аналітика, це просто третя ночі.
Мої топ‑3 правила:
Цифровий детокс за годину до сну. Жодних новин, робочих чатів і соцмереж. Синє світло екрана і потік інформації посилають мозку сигнал: «Тривога! Не спимо!». Саме тому замініть телефон на паперову книжку чи аудіокнигу. Так, вам здається, що без скролінгу ви не заснете. Запевняю, заснете. Просто спершу буде трохи незвично. Я не так давно відкрила для себе канали на YouTube «вивчи щось, поки ти спиш», а саме «вчи іспанську під час сну». З іспанською поки що погано, а от сплю під неї добре.
Вечірнє заземлення тілом. Треба витрусити з тіла адреналін, накопичений за день. Увімкніть улюблений трек і потанцюйте в кімнаті або просто походіть. Окремо раджу дівчатам східні танці. Танець живота був придуманий жінками з гаремів саме для зняття стресу від невтілених бажань, розумієте? Повірте, це прекрасний спосіб розвантажити голову.
Ритуал перемикання. Спальня має асоціюватися з відпочинком. Якщо не спиться через потік думок, встаньте, попийте теплої води й запишіть у блокнот усе, що тривожить. «Вивантажте» голову на папір, як файли в «хмару». Думки нікуди не подінуться, але хоча б лежатимуть у зошиті, а не бігатимуть вашою головою по колу. Потім повертайтеся в ліжко.
Якщо безсоння триває тижнями, це вже привід до лікаря, бо самими ритуалами тут можна й не обійтися.
Чи потрібна фізична активність у періоди виснаження? Варто змушувати себе йти на тренування чи краще обрати максимальний спокій?
Коли батарейка на нулі, змушувати себе бігти важкий крос чи тягати залізо в залі — це насильство над організмом, який і так виснажений. Але й залягати на дивані теж не можна: застій лише підсилює тривогу, а нерухомість — ідеальний інкубатор для чорних думок. Я сама люблю і бігати, і плавати, але в такі періоди чесно кажу собі: я сьогодні валяка і просто справді валяюсь під серіал.
Тому пропоную замінити спорт на рух в якості терапії. Це може бути як ранковий шейкінг або вільні танці під східну чи латиноамериканську музику. Вмикаєте трек і «витрушуєте» все зайве. Дивитися на себе в дзеркало під час цього не обов’язково, але дуже допомагає розсміятися.
А може для вас краще буде швидка ходьба з аудіокнигою. Кілька кілометрів на день творять із головою дива: мозок слухає історію, тіло рухається, а стрес розсіюється десь між третім і четвертим кілометром.
Комусь допоможе м’яка розтяжка або дихальні практики лежачи на килимку, якщо сил зовсім мало.
Головне — відчувати тіло, а не ставити олімпійські рекорди. Мій тест простий: після руху ви почуваєтеся трохи живішою — це воно. Почуваєтеся розчавленою – переборщила. Завтра робимо трішки менше, але все рівно робимо.
Якщо людину охоплює раптова паніка або сильна тривога «тут і зараз», які техніки експрес-допомоги працюють найкраще?
Під час паніки «неокортекс», або наш раціональний мозок, ніби виставили з офісу, а за кермо сіла «амігдала» — емоційний центр, який тисне на сигнал тривоги. Тому переконувати себе логікою («та все ж нормально!») марно. Треба повернути себе в тіло.
- Наприклад, добре працює техніка заземлення «5–4‑3–2‑1». Знайдіть очима навколо себе:
5 предметів, які можна побачити; 4 речі, яких можна торкнутися (край столу, рукав, власні долоні). Просто обійняти себе руками хрест-нахрест і можна трішки побити себе долонями по тілу; 3 звуки, які можна почути; 2 запахи, які можна відчути; 1 смак.
Це миттєво витягує мозок із катастрофічних фантазій у реальність, де зараз, як правило, є лише щось дуже своє і дуже знайоме — стіл, плед і чайник.
- Практика дихання, коли видих довший за вдих. Наприклад, вдих на 4 секунди, затримка на 2, видих на 6. Подовжений видих фізично вмикає парасимпатичну нервову систему, тобто гальма організму. Якщо рахунок плутається, просто видихайте повільніше, ніж вдихаєте, ніби дмухаєте на гарячий чай.
- Або робіть дихання «навколо квадрата»: вдих, затримка, видих, затримка — по 4 секунди кожен.
Якщо напади повторюються, це теж привід звернутися до фахівця. Але в моменті найважливіше не вибрати ідеальну техніку, а зробити хоч щось: паніка живиться безпорадністю, і будь-яка дія її послаблює.
Як правильно адаптувати свій щоденний графік під час невизначеності, щоб підтримувати відчуття контролю над життям?
Коли світ розсипається на шматки, нам потрібні «якірні точки» у розкладі. Це речі, які не змінюються незалежно від зовнішніх обставин. Це може бути ранкова кава за вашим ритуалом, фіксований час підйому і відбою, або чіткі блоки: робота, господарство і якісний відпочинок. Саме «якісний». Година в телефоні відпочинком не вважається.
Секрет у тому, щоб планувати не «великі результати», а процеси. У кризу великі результати лише демотивують, бо від нас вони майже не залежать. Не «написати колонку за день», а «з десятої до одинадцятої я спокійно сиджу з текстом». І якщо цю годину я просто дивилася на курсор, вона все одно зараховується, бо процес був.
Якщо казати взагалі, фокусуйтеся на тому, на що реально маєте вплив: на своїй каві, своїх завданнях і своїй реакції на події. Решта, як би нас це не дратувало, поза зоною нашої відповідальності.
Де брати ресурс, коли внутрішні батарейки повністю на нулі, а зовнішні обставини не змінюються на краще?
Коли батарейки на нулі, не шукайте глобального ресурсу на кшталт «поїхати в подорож» чи «почати нове життя». На це потрібні сили, яких немає, і виходить іще одне завдання у списку. Тому шукайте мікроресурс: теплий душ, який змиває напругу, а іноді й сльози. І це нормально. Або чашка улюбленого чаю, випита наодинці без гаджетів. Якщо зовсім важко – солодкі смаколики покращують життя.
Гарно працює улюблена комедія чи легке кіно «для душі», яке рятує вечір. Чи простий дотик до того, хто поруч, або дзвінок людині, яка вас безумовно підтримує.
Згадайте телефон на трьох відсотках: він вмикає режим економії, притемнює екран і закриває фонові додатки. Зробіть те саме із собою. Зайві обов’язки, токсичне спілкування, гонитву за ідеальністю – відправляйте у фон, а потім геть зовсім із пам’яті.
По собі знаю, що всередині обурюватиметься відмінниця, бо вона й у мені досі живе: «Як це не на п’ять?!» Нехай обурюється. На цей період «трійка» теж чудова оцінка, особливо якщо ви жива, не голодна і не зірвалися на близьких.
Як екологічно підтримувати близьких, які перебувають у кризовому стані, і водночас не вигоріти самому?

Тому не рятуйте того, хто про це не просить, і не давайте непроханих порад. Іноді найкраща підтримка — просто побути поруч у тиші й сказати: «Я тут, я з тобою, ти можеш на мене спиратися». А якщо не знаєте, чого людина хоче, спитайте прямо: «Тобі зараз потрібна порада, обійми чи щоб я просто послухала?» Це геніальне запитання, яке рятує від купи непорозумінь.
Також слухайте без оцінок. Дозвольте людині виговоритися, плакати чи злитися, не намагаючись одразу «полагодити» її і не повторюючи «все буде добре». Від цієї фрази, на жаль, часто хочеться когось вдарити, бо вона звучить як «припини це відчувати».
І не забувайте встановлювати кордони. Ви партнер/ка, подруга чи друг, а не цілодобова психотерапевтична клініка. Майте мужність сказати м’яко: «Я дуже хочу тебе підтримати, але зараз мені теж потрібна пауза на відновлення». Зрозумійте, це не зрада, а те, що дає змогу лишатися поруч довше.
Як складні часи зазвичай впливають на стосунки в сім’ї, і що треба зробити, щоб уникнути конфліктів через загальну напругу?
На жаль, криза діє як лакмусовий папірець: вона підсвічує всі приховані тріщини у стосунках. Коли зовнішнього стресу забагато, ми зливаємо напругу на найближчих, бо підсвідомо знаємо, що вони нікуди не подінуться. І це, мабуть, наша найбільша несправедливість. Незнайомій людині на касі ми мило всміхаємося, а партнерові за немиту чашку виносимо мозок. Хоча конфлікт про чашку майже ніколи не про чашку, а про виснаженість.
Тому, щоб мінімізувати конфлікти говоріть мовою почуттів, без звинувачень. Замість «Ти знову мене не чуєш!» скажіть «Я зараз дуже виснажена, і мені треба трохи побути в тиші». Здається, що надто просто, але працює: на звинувачення людина захищається, а на почуття зазвичай відгукується.
Можете домовлятись про «зони тиші». Коли у кожного члена сім’ї має бути право на особистий простір і час, коли його не чіпають. Хоч у ванній за зачиненими дверима.
Пам’ятайте, не треба з’ясовувати стосунки голодними й після десятої вечора. Це не розмова, це бій у темряві.
А головна моя порада — шукайте точки зближення через радість. Навіть у найскладніші часи знаходьте привід разом посміятися, подивитися старе добре кіно чи просто обійнятися. Спільний сміх — найкращий клей для сімейних стосунків. Він не вирішить проблем, але нагадає, що ви на одному боці.
Дозвольте собі і близьким просто бути. Адже поки ми живі, ми боремося, а ще любимо, сміємося та дякуємо тим хто поряд, незважаючи ні на що.









