«Клята війна, я приречена мити посуд в ресторані». Чому українців не беруть на кваліфіковані посади у Британії
Світлана Городилова
С початком повномасштабної війни я з двома дітьми виїхала до Британії, та живу тут вже понад рік.
Працюю на кухні в ресторані – мию посуд. Паралельно з роботою я вчусь на Front-End Web Developer в Україні. Також покращую англійську в місцевому британському коледжі. Я вже склала всі іспити та невдовзі отримаю сертифікат про володіння мови. Саме зараз на часі питання: «Що далі?».
Я бачу навколо освічених людей, яких переїзд до іншої країни переставив на нижню професійну планку. Дизайнер сайтів з України працює в ресторані, керівник турагентства тепер хостес, юристка у минулому – волонтер у чаріті. Я мию посуд. І ми говоримо англійською, ми переклали та адаптували свої дипломи. Ми відправляємо сотні резюме.
Нас залюбки беруть на роботу на низькокваліфіковані професії. Та і взагалі ставлення до українців тут дуже привітне. Але коли мова йде про нормальні вакансії, я не знаю, чому, але вони нам не відкриті. Поки не знаю, але сподіваюсь, дізнаюсь з часом.
Один з недавніх прикладів. Я хочу залишитись у своєму коледжі, де вчу англійську, і шукала вакансії на їхньому сайті. Коледж в моєму пріоритеті – хочу працювати в сервісі, не в класах асистентом, а серед технічних та адміністративних служб, поки не завершу навчання програмістом.
Отже, подалась. Тиша у відповідь. І тут я бачу, що одну з вакансій, на яку я подавалась, продовжили. Тобто, моє резюме залишили без уваги. Цікаво, чому? З’явився азарт.
Я пішла до студентського клубу, взяла пошту команди HR. Написала та отримала відповідь, мовляв, вся інформація на вебсайті.
Потім підійшла до свого вчителя, домовилась про окрему зустріч з ним, написала текст про те, яка я класна і вивчила його напам’ять. Виклала на зустрічі. Обіцяв у всьому допомагати, бути моїм рефері й так далі.
А ще я зустріла маму подружки моєї дитини й дізналась, що вона працює в HR мого коледжу. Слово-друге, вона обіцяє дізнатись про мою заявку. За два дні мені призначають інтерв’ю.
Перед інтерв’ю я вивчила статути щодо галузі цієї вакансії й попросила цю маму попрактикувати зі мною. Вона мене підготувала, все було коректно, ніхто не дав підгледіти в список питань. Але загальне уявлення я отримала, а також про які важливі речі я маю говорити, щоб їм сподобатись. Вона була впевнена, що я пройду.
Інтерв’ю було чудове. Всі посміхались, журились, що я «overqualified», бо це ж позиція простого адміністратора, не менеджера з університетською освітою, що є рідкістю. Вони сказали, що не мають права дати негайну відповідь, бо вакансія повинна офіційно закритись. Відправили чекати.
Після цього мене маринували понад місяць. Було кілька дзвінків – ще почекайте, бо термін усіх інтерв’ю не скінчився. Я собі жила своїм життям.
Два дні тому мені відмовили. Так і сказали – бо їм треба хтось кращий. Це дуже б’є по самооцінці. Бо клята війна, а я приречена працювати на кухні.
Нещодавно я пройшла якийсь урок складання правильного резюме в Британії. Все зовсім не так, як у нас. Наприклад, вони люблять довге cover letter. В Україні я отримала дзвінок від ІТ-компанії, бо написала в листі: «Я знаю, як зробити ваш сайт найкращим». Одне речення.
А для британців cover letter – це щонайменше сторінка друкованого тексту. Вони спочатку прочитають вашу довгу оповідь, і лише потім відкриють резюме.
Після відмови я подумала, поплакала і як фіалка знову розцвіла. Написала коледжу листа з проханням про фідбек, у чому саме я була гірша за інших кандидатів. Я хочу знати, куди рухатись.
Я хочу сказати про українок, що приїхали. Є інший досвід, який ми усі проходимо. Є не зовсім зрозумілі правила. Настає момент, коли ти не можеш працювати віддалено в Україні, бо заробітки не порівняти. Але і не можеш працювати тут. І дуже злишся.
До речі, майстрині манікюру, кухарі, пекарі, швидко знайшлися у Британії у своїх нішах. І ці дівчата насправді найкращі.
Винахід автомобілів на початку ХХ століття докорінно змінив життя людей. Конюхи та виробники карет боялись…
«Дитину виховує те, що її оточує». Ця проста, але глибока теза Марії Монтессорі лежить в…
Сьогодні я розповім, як ми з моєю бізнес-партнеркою Наталією Новгородською запустили в період війни онлайн-центр…
Відпустка зазвичай триває 10-14 днів. Якщо вдало складуться обставини – до трьох тижнів. Але працівники,…
Мене звати Даша, я понад шість років працюю у SMM, а зараз займаюся розвитком власної…
«Як утримати найкращих співробітників?», «Чому вони йдуть?», «Плинність кадрів: як зупинити?» – щоранку ці питання…