UA RU
logo
26 Май 2022

«Вимкніть завод з виробництва страждань». Як перестати вганяти себе у безвихідь під час війни

Надежда Двойнос BLOG

Надія Двойнос, співзасновниця консалтингової агенції Nos Amigos

У цій колонці я розповім, як втримати емоційну рівновагу на фоні всього, що відбувається, та чому повернути себе до життя найкраще, що ви зараз можете зробити для України. 


Три дні на адаптацію 

Новина про те, що в Україні почалася війна, дійшла до мене досить пізно. Я живу в ОАЕ, які мають з Києвом кілька годин різниці в часі. Вранці я завжди передусім мама: ці декілька щасливих годин наодинці з дочкою для мене дуже важливі, тож я навіть не дивлюся в телефон.

24 лютого я була на прогулянці з дитиною, коли прийшло голосове повідомлення від чоловіка. Він говорив, що почалися воєнні дії, міста обстрілюють, війська прорвали кордон. Я зупинилася просто серед вулиці, переслухала ще раз і ще раз. Моя психіка відмовилася так одразу сприйняти те, що це не фільм, а події в реальності. 

Я добре знаю цей стан шоку: у мене в житті були трагічні втрати та великі потрясіння. Перші години мій мозок завжди не дає усвідомити все до кінця, щоб максимально захистити організм від неочікуваності цього стресу. Це дає деяку фору у прийнятті рішень, оскільки, коли новина доходить до мене повністю, план, як правило, уже готовий. 

Я побігла додому і почала писати всім дорогим для мене людям: питати, як справи, де вони, що взагалі відбувається, як з погляду тактики допомогти. В Україні у мене залишилися батьки, родичі, багато друзів, і єдине, що мене турбувало в той ранок це їхня доля та безпека. 

Наступні два дні я перебувала в паніці: моніторила всі можливі новини, оновлювала їх щохвилини і безперервно плакала. Важливо дати собі перший час на усвідомлення та проживання, нехай краще стрес вийде сльозами, ніж якось по-іншому. Ці два дні відчаю та емоційного дна дали мені можливість на третій закінчити плакати, зосередитися та перейти до фази активної допомоги тим, кому це потрібно. 

Це не означає, що я в нормі, ні. Війна принесла історії, які я не зможу прийняти, мабуть, уже ніколи. Не зможу не те що прийняти навіть вкласти в голові. Але я можу і повинна допомагати тим, кому це потрібно ця думка, врешті-решт, витягла мене з емоційної трясини. 

День четвертий і далі: конструктивна фаза

Ми з друзями за ці декілька місяців зібрали дуже багато допомоги. Усе почалося з банального об’єднання в чати за нагальними потребами: потрібне було авто для ЗСУ, потім авто для тероборони. Ми збирали гроші, організовували логістику, шукали можливості.

Моя  добра подруга керує благодійною організацією у Вишгороді, тому я одразу відреагувала на її заклик про допомогу: були потрібні речі, гроші, їжа. Матеріальна допомога це те, що можна зробити найшвидше і найлегше, коли ти на відстані. У мене дуже багато контактів за кордоном, усі хотіли допомагати, ми скеровували ці пожертви адресно, координували людей між собою. Скільки ми зібрали, я навіть не рахувала, але це суттєві суми та серйозні придбання для потреб територіальної оборони. 

Також мої литовські партнери запросили мене приєднатися до UkrainianPool некомерційної криптоініціативи, яку вони започаткували для допомоги нашому народу. Це перший у світі некомерційний проєкт зі збору коштів на основі криптовалют Initial Stake Pool Offering (ISPO) та поки що взагалі унікальний досвід використання ISPO у сфері філантропії. Проєкт втілюють за підтримки урядів Литви й України, усі гроші передадуть українцям, які постраждали від війни. 

За декілька днів мені написала Ярослава Гресь із пропозицією модернізувати, наскільки це було можливо в реаліях власних бюджетів і стислих строків, павільйон України на Expo 2020. Це всесвітня виставка, що проходила в Дубаї з 1 жовтня 2021 року по 31 березня 2022-го. Глобальна тема виставки Connecting Minds, Creating the Future мала три підтеми: можливості, мобільність і стійкість. Кожна країна подає власне бачення та повідомлення для світу й усього людства як вона уявляє собі внесок до цієї проблематики, які питання є найгострішими, що ми можемо зробити якнайшвидше заради спільної користі. 

У перші дні війни цікавість відвідувачів до павільйону України різко зросла. Ми були зобов’язані використати цю можливість, щоб донести правду, позицію, повідомлення, що просто в ці години, у ці самі секунди Україна захищає цінності демократії та свободи за весь світ. Я була зайнята цілодобово: ми розробляли та друкували промо, замовляли та доставляли символіку. Тисячі людей за ці тижні побачили, що насправді відбувається, змогли сформувати єдине можливе з погляду нормальної людини ставлення до війни в Україні та висловити підтримку.

Формувати думку суспільства в гострі кризи особливо важливо. Не можна допустити, щоб війна в Україні у світовому контексті стала чимось рутинним. Тому комунікація та креатив мають надзвичайне значення. І так буде й надалі, оскільки інформаційна війна має тривати і тоді, коли війна фактична скінчиться.

Я вірю, що це буде скоро, але світ не має забути ані воєнних злочинів, ані того, хто насправді є ворогом та агресором, ані того, що Україна зараз стоїть за мир у тому числі і в Європі. Я бачу в цьому завданні роботу для креативної індустрії на роки, тож якщо у вас є ідеї з цього приводу втілюйте їх, Україні це дуже потрібно. 

Коли я включилася в життя та стала робити щось корисне, мій емоційний заряд дуже швидко змінився: енергія злості, гніву та відчаю перейшла у продуктивне русло. Важкі емоції також потребують ресурсів, а я була зайнята настільки, що в мене не лишалося на них ані часу, ані сил. І в якийсь момент я відчула: я вже повертаюся до життя настільки, що навіть можу подумати про бізнес.

Ми почали спілкуватися з клієнтами, говорити про їхні потреби та проблеми зараз. Nos Amigos працює на міжнародному ринку, та клієнтів з України у нас все одно значна кількість. Зрозуміло, що майже всі вони в перші дні та тижні зупинили проєкти, і я їх розумію. Але наші відносини з людського погляду вийшли на зовсім інший рівень. Ми зрозуміли, що нас насправді об’єднують не лише спільні бізнес-інтереси, а й ідентична система цінностей, бажання відчутно впливати на світ. Ми як люди та громадяни своєї держави стали ближчими одне до одного. Для мене це багато означає та дорого коштує. 

Зараз проєкти вже повертаються до роботи бізнес потрібний економіці і більше не може дозволити собі гальмувати. 

Доступ до внутрішнього ресурсу в емоційно екстремальних умовах 

Звісно, перше, що виключає та перевертає емоційний стан хвилювання за близьких людей. На щастя, на третій тиждень від початку війни я спромоглася вмовити маму виїхати. Зараз вона зі мною в ОАЕ, і це мене дуже стабілізувало.

Але мій батько зі своєю дружиною, батьки мого чоловіка, уся наша велика родина, багато моїх близьких друзів залишилися в Україні. Хтось переїхав у межах країни, хтось з різних причин не може цього зробити.

Я переживаю та деколи пориваюся все за них організувати, але мене повертає до реальності жорстке нагадування собі, що вони дорослі самостійні люди, вони можуть робити те, що вважають за потрібне, та проживати ці жахливі часи за власним вибором.

Дуже важливо навіть у критичних ситуаціях лишатися дорослою, а не котитись в регресії до дитячих реакцій і тупотіння ногою. Так, це потребує усвідомленості та самоконтролю, але це необхідно. Інакше швидко опинишся в деструктивній площині, зіпсуєш стосунки та виснажиш нерви всім і насамперед собі. 

Що я роблю, щоб повернутися в ресурс? По-перше, щиро вважаю, що не маю права жалітися. Об’єктивно я в безпеці, моя дитина спокійно спить, я маю багато можливостей впливати на ситуацію та допомогати потрібно тільки робити. По-друге, мене підтримують прості приводи для вдячності життю: я люблю ловити мікромоменти та дякувати за те, що в мене є зараз. Що мої рідні живі, що я маю таке життя та коханого чоловіка, що в нас є дитина. Це речі, що утворюють фундамент життя, але саме через це часто сприймаються нами як належне цього не можна допускати, це дорога в нікуди. 

Усі мої втрати в житті навчили мене вдячності за те, що було. Якби можна було вибирати, або втратити когось, кого я люблю, або взагалі його не зустрічати, я б вибрала пережити втрату, але не позбавляти нас можливості бути щасливими разом той час, який нам відведений. Так я розумію щастя та прийняття всіх його боків. 

Мене неприємно дивує той факт, що багато людей, які об’єктивно в безпеці та нормальних умовах, падають у стан жертви та тижнями не можуть з нього вийти. І це не ті випадки, коли в них, наприклад, протягом довгого часу немає зв’язку з родиною, що залишилася на небезпечних територіях, ні. Багато людей, у яких усе, наскільки це можливо, нормально, зараз підтримують у собі абсолютно несорозмірну реакцію.

На рівні почуттів вболіваючи за ситуацію, продовжують бути на емоційному дні та нічого не робити для її вирішення. А зараз момент, коли для спільної справи важливий кожний рух, кожна ініціатива, важливо абсолютно все. Це наша спільна війна та спільний вклад у перемогу. 

Якщо ви вважаєте себе громадянином України та хочете якнайшвидшого повернення до нормального життя – будьте люб’язні, робіть щось для цього, вмикайтеся. Ви можете волонтерити, організовувати, об’єднувати усі ваші таланти та здібності зараз потрібні. Країні потрібні гроші, креативи, організація усе! Не можете робіть хоча б свою роботу, підтримуйте економіку, це теж колосальний вклад. Але, будь ласка, перестаньте лежати та вганяти себе у ще більшу безвихідь. Ваші страждання абсолютно ніяк не впливають на ситуацію, вимкніть завод з їхнього виробництва, переключіться на щось більш прикладне. 

Я відчуваю велику любов і захоплення до своїх подруг, які величезними зусиллями вивезли в безпечні місця дітей. Не підтримую, коли засуджують людей, які поїхали та мешкають тимчасово в інших країнах, ми всі проживаємо біль, тільки у всіх він різний. Ми всі втратили ті, попередні, життя і вимушені пристосовуватися до нових умов. І це потребує всіх сил, що в нас є. І ключове те, що нас ніхто не питав, не було варіанту вибрати те, що хочеш, це історія вибору між варіантами, жодного з яких ти не хотіла. Це нелегкий період, і я вважаю героїнею кожну жінку, що пройшла через це і зараз будує життя фактично з нуля і невідомо, на який термін. Це історія, яку ніколи і нікому не побажаєш, і мене просто захоплює, які вони сильні та як чудово справляються. 

Почуття до своїх знайомих і друзів, що свідомо та цілеспрямовано пішли у Збройні сили України та територіальну оборону, взагалі важко описати. Це захват, гордість, навіть подив від сили їхнього духу. Я вдячна їм усім за мужність. І знайте, друзі, що наша країна живе та переможе саме завдяки вам! 

Я думаю, що українці сильна, інтелектуальна і сповнена життям нація. Ми здатні підтримувати кураж навіть серед пекла. Здатні об’єднатися та знайти, де купити, добути або організувати навіть те, що ще навіть не придумало людство. Здатні думати про збереження мистецьких творів і картин навіть під бомбами.

 

Війна змінила суспільство підкреслила та посилила наші сильні боки, і саме завдяки ним ми зараз виживаємо. Завдяки ним же відбудуємо країну заново краще, ніж було. У нас попереду важкий шлях, і нам потрібні для нього сили, капітали, експертиза та, найголовніше, жага до життя. Тому замість лежати в сльозах ми можемо знайти своєму часу набагато краще застосування. 

Слава Україні! 

Этот материал – не редакционныйЭто – личное мнение его автора. Редакция может не разделять это мнение.

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: