Чому в Україні не сортують сміття і як це змінити. Інтерв’ю засновниці УБС Євгенії Аратовської

На шляху від метро «Видубичі» до сортувальної станції проєкту «Україна без сміття» (УБС) можна швидко втратити віру в те, що ця назва-лозунг колись стане реальністю. Розкидані навколо пляшки, недопалки і плівки-«шуршики», які навіть в УБС не приймають на безкоштовну переробку, а тільки на платне технологічне спалювання, здаються морем, у якому всі намагання ентузіастів – лише крапля.

Таке порівняння наводить сама засновниця УБС, Євгенія Аратовська, але додає: цей стан речей її не демотивує. Адже тільки створені небайдужими людьми маленькі ініціативи можуть згодом вирости у загальносуспільний запит на чисте довкілля. І його влада не зможе ігнорувати.

У першій частині великого інтерв’ю Євгенії Аратовської для MC.today вона розповідає, чому в Україні досі не створена індустрія сміттєвої переробки, як знайти гроші на будівництво сміттєпереробних заводів та подолати корупцію в галузі, і чи можна привчити українців сортувати сміття.

Чому в Україні немає сміттєвої переробки

УБС запустилися в 2015 році. І тоді ми були здивовані, чому в Україні ніхто не замислюється над запровадженням роздільного збору сміття, як в Європі? Здавалося б, нічого не треба вигадувати –  імплементувати європейські директиви, працювати в напрямку просвітництва, едукації населення, будувати інфраструктуру. Чому ні?

Виявилося, що для органів місцевого самоврядування (ОМС) такі дії є витратними. На роздільному смітті за існуючих умов вони ніколи не зароблять. Для запровадження системи роздільного збору навпаки – треба багато витрачати: купити та поставити контейнери, запустити освітні програми, закупити сміттєвози, які будуть їздити не на звалище, а на переробку. Це величезні витрати.

Моя знайома готувала для одного великого міста стратегію поводження з відходами. За її підрахунками, якщо возити сміття не на звалище, а на сміттєпереробний завод, то тариф для людей складе 80 грн/місяць. При цьому витрати ОМС на одну людину при впровадженні роздільного збору будуть близькими до 500 грн/місяць.

Набагато вигідніше возити сміття на звалище і нічого з ним не робити. Перевізник добре заробляє на логістиці, сплачує податки в бюджет, обов’язково ще зайде у якийсь кабінет «поділитися». Навіщо тоді сортування, якщо на нього треба тільки витрачати? Щоб почати «витрачати» заради чистого майбутнього потрібна дуже лідерська, ціннісна позиція – і її немає у тих людей, які приймають рішення. Вони хочуть заробляти самі та давати можливість заробляти своїм підопічним на проблемі, яка ніколи не буде вирішена. 

З України хотіли зробити центр спалювання іноземного сміття

Коли УБС тільки починала роботу, йшла потужна кампанія за спалювання, а не за переробку сміття. Наші опоненти вважали, що українці не будуть сортувати, пояснювали тим, що «не той менталітет». І хотіли побудувати бізнес-модель сміттєспалювального заводу на «зеленому тарифі» Зелений тариф – система бюджетних дотацій для виробників енергії з відновлювальних джерел.

Для цього вони запропонували внести зміни в закон про ринок електроенергії, щоб за зеленим тарифом отримували кошти не тільки відновлювальні джерела енергії, а також й «альтернативні» (в список альтернативних вони хотіли додати виробництво енергії від спалювання сміття).

У цієї моделі декілька проблем. З одного боку, енергія буде вироблятися з тих же самих викопних джерел – бо пластик створений з нафти. З іншого – в Україні є більше ста заводів з переробки, створених ще за Радянського Союзу. І ці підприємства у разі дотаційної підтримки сміттєспалювальних заводів будуть змушені закуповувати вторсировину за кордоном. В результаті:

• З України буде вимиватися валюта, а в Україну буде прибувати іноземне сміття на переробку;
• Ціни на готову продукцію з вторсировини можуть стрибати через валютний курс, збільшуючи інфляцію;
• Ми не вирішуємо внутрішню проблему зі сміттям.

Цю ініціативу вдалося зупинити. Проти неї виник величезний спротив громадських організацій. Лист із запереченнями написала Єврокомісія. Наша позиція була наступною – спалити сміття можна лише раз. Краще використати цінний потенціал вторсировини багато разів. А для цього треба створювати економічні інструменти для переробки – такі, щоб за неї не витрачалися бюджетні кошти, а почали платити забруднювачі.

Сміттєспалювальні і сміттєпереробні заводи: в чому різниця

Вартість оброблення сміття на сміттєпереробному заводі українські підприємці оцінюють в 50 євро/т. Робота сміттєспалювального підприємства коштує набагато дорожче. Коли ми були у Відні на дуже потужному заводі по технологічному спалюванню, звучала сума 120-150 євро/т. На такому підприємстві мають бути спеціальні фільтри для усунення небезпечних викидів у повітря і технологія звʼязування у тверду форму золи, яка також є токсичною.

Золу не можна викидати просто неба, як роблять у нас на золовідвалі на Позняках. На віденському заводі її депонують в шахтах, ховають у спеціальні контейнери, в деяких країнах з золи виготовляють будівельні вироби для облаштування автомобільних доріг.

Я би й не називала заводами ті сміттєпереробні лінії, що відкривалися в Україні. Бо вони займаються лише сортуванням – відбирають органіку, каміння, кераміку, деякі вторинні ресурси, які потім продають, щоб вони не потрапляли в довкілля. Завод обробляє все сміття до інертного стану, коли навіть органіка перетворюється на щось цінне – на біометан. Можливо, перший дійсно сміттєпереробний завод буде побудований у Львові. Він запроєктований, там вже стоять палі, перекриття, але ще немає обладнання.

Як в Україні побудувати індустрію переробки сміття

Де взяти гроші на те, щоб побудувати сміттєпереробні заводи в Україні? Я вірю у ефективність вільного ринку, на якому є конкуренція, яка зазвичай покращує все – від технологій до якості надання послуг і ціни послуг. Вільний ринок виникає, коли держава створює певні правила, інструменти та фінансову модель для майбутнього ринку. А для її появи захоронення на звалищах, яке сьогодні є невиправдано дешевим, має безальтернативно стати дуже дорогим – скажімо, 50 євро/т.

Тоді підприємець, який знайде бізнес-модель, за якою може надавати послуги з переробки сміття за 40 євро, виграє споживача у звалища. Це грамотне рішення.

Але є адепти дотаційних систем, коли сміттєва послуга субсидіюється з бюджету, або послугу надає безальтернативно комунальне підприємство. Результат – корупція, незацікавленість в тому, щоб надавати якісний сервіс, економія на дорогих фільтраційних системах, які потребують регулярної заміни.

Ще один дуже класний економічний інструмент – відстежувати шлях сміття від утворювача сміття до переробки і брати гроші з виробника, сміття якого не придатне для переробки (або яке не збирається через систему сортування) і поїде на звалище. Це теж створює умови для нового ринку. Коли виробники будуть зобов’язані виконувати цільові показники (наприклад, 40% від обсягу виробленої продукції) збору і звітувати щодо  переробки, вони будуть зацікавлені у гравцях, які погодяться для них виконати такі цільові показники. Адже для умовної Coca-Cola це непрофільна діяльність.

Тому вони підуть до заготівельних баз, таких як наша сортувальна станція, щоб домовитися про співпрацю. Заготівельники почнуть отримувати відшкодування витрат на заготівлю від виробників і будуть конкурувати один з одним, нарешті відчують, що можуть заробляти на сортуванні. Так це працює в Європі.

Зараз міністерство екології розробило пропозицію щодо підвищення податку на захоронення сміття до 100 грн/т. Щоправда, тягнути із цим питанням далі вже нема куди, вони змушені це робити, бо Україні, як кандидату на членство в ЄС, треба гармонізувати власне законодавство до його рівня, в тому числі у сфері екології.

(Євгенія Аратовська про пропозицію Мінекології підвищити податок на захоронення сміття)

• Читайте також: Бізнес на опалому листі: як український стартап Releaf Paper змінює європейську екологічну індустрію

Закон – не панацея. З чого почати реформу у сфері сміттєпереробки

Не варто будувати ілюзій, що зі зміною законодавства в нас одразу все запрацює. У Тбілісі я мала зустріч з колегою, яка заснувала сервіс вивозу роздільного збору й має маленьку сортувальну станцію. За її словами, в Грузії вже запроваджена розширена відповідальність виробника, яку ми в Україні чекаємо як головний інструмент вирішення сміттєвої проблеми. В Грузії він проблему не вирішив – закон є, але не виконується. Для нас важливо звернути на це увагу, щоб не повторити ту ж помилку.

Окрім того, підприємці, які в Грузії замовляють сміттєву послугу, платять за неї фіксовану і дуже високу ціну на місяць, без огляду на кількість вивезених баків. Виходить так, що в них немає мотивації сортувати, щоб зменшити об’єм сміття. В Україні з цим краще – в нас кожен підприємець, ОСББ платять за вивіз певної кількості баків. Тому за рахунок сортування можна суттєво економити, щонайменше до 3 тисяч гривень на місяць.

Щоб почати рухатися до європейської моделі, нам потрібно, щоб впливові групи лобістів домовились між собою. Міністерство екології, місцева влада, перевізники, виробники харчових продуктів, одягу, техніки, всього, що зараз їде на звалище, мають сісти за стіл переговорів і визнати: «Ситуація з полігонами сміття заходить в глухий кут. Давайте починати працювати над її виправленням».

Тільки після домовленостей можна почати напрацьовувати механізм реформ. Бо зараз виробники знаходяться в стані недовіри, що їх постійно хтось хоче «намахати». Наприклад, раніше всі імпортери пакування мали платити податок, який йшов в державне підприємство «Укрекокомресурси». Це була жахлива корупційна схема. 

Виробники бояться повторення цієї історії і тому, коли йде розмова про їхню відповідальність за переробку, звітування і збирання показників, відповідають: у такому разі ми хотіли б мати контроль над підрядниками-заготівельниками, щоб уникнути розкрадання і махінацій. Це аудит, фінансові звіти, камери на підприємствах. Вважаю таку позицію бізнеса справедливою.

У свою чергу перевізники кажуть: заплатіть гроші, а далі – не ваша справа. Така реакція викликана усталеною практикою вважати, що зібране у місті сміття – це їхній ресурс, який вони возять лише на звалище і мають з того гарний заробіток. А тут хтось приходить і починає їх контролювати, вимагає показати, що вони дійсно відсортовували сміття.

Зміна правил – це завжди некомфортна ситуація для бізнеса: перевізники бояться втратити ринок і свої інвестиції, а виробники вважають, що їх знову «намахають». В результаті вони не можуть ні про що домовитись, а Мінприроди, на мою думку, не здатне виступити в цій ситуації в ролі сильного модератора.

Як зараз обирають перевізників сміття

Виробники, звичайно, можуть почати працювати з міжнародними гравцями, у яких запроваджені необхідні стандарти діяльності. Міста сьогодні обирають перевізників в кабінетах – це називається «заходиш в необхідні двері і вирішуєш». Нам дуже потрібна конкурсна процедура відбору, наприклад, через систему тендерів на Prozorro, коли споживачі можуть бачити процедуру відбору перевізника і таким чином мати змогу зупинити корупційну змову.

Є багато класних перевізників з близького передмістя Києва, які дуже хотіли б його обслуговувати, – і вони би впорались. Тому що в них більше викликів і конкуренція їх мотивує покращити свій клієнт-сервіс. Але потрапити в Київ не можна, бо в ньому «все поділено», кожен район з року в рік віддається одним і тим самим перевізникам.

Місто на 51% володіє сміттєзвалищем полігон №5, а на 49% – приватне акціонерне товариство «Київспецтранс». Маючи таку схему, дуже легко маніпулювати перевізниками. Бо якщо на ринок заходить компанія, яка, не дай Боже, починає сортувати, вказувати на корупцію, їй просто не дадуть через різні причини талон на захоронення сміття на полігоні. Водночас, за сьогоднішніми реаліями перевізник, що обслуговує комунальні будинки, не може брати плату за вивезення роздільного збору. Заробляти він може лише з тарифу послуги за вивезення сміття, в якому є операція захоронення.

Чому українці не сортують сміття і як привчити їх це робити

Перше, що заважає людям альтруїстично сортувати сміття – це стереотип, що «сміття – це гроші». Люди думають, що віддають свої «гроші» перевізнику, який їздить на «Лексусі» поки вони живуть у хрущовках. Треба просувати думку, що коли ти сортуєш сміття, ти не віддаєш скарб, ти нівелюєш майбутню проблему і робиш це в першу чергу, для себе, ти купуєш собі чисте довкілля у майбутньому. А передаєш ти цю проблему професіоналам, які обрали для себе цей непопулярний бізнес, повʼязаний зі сміттям.

Ще один фактор – контейнери і баки для сортування сьогодні є «аналоговими». Вони стають непомітними для людей, які народилися в цифрову еру, вони не здатні  привернути їхню увагу. Тому потрібно створювати спеціальну інфраструктуру  для сортування, яка є зрозумілою для нового покоління, бо вона буде давати зворотній зв’язок через аппку, створювати інтерактивний челендж.

Також не допомагає сортуванню, коли люди бачать, що відсортоване сміття потім змішують сміттєвози. Діти чують від батьків «не сортую, бо все одно сміттєвози все перемішують» і виростають з усвідомленням, що сортування – це лажа, що на це не варто витрачати час. Через це руйнується довіра до системи роздільного збору.

Запит у людей на сортування є, але немає достатньої інфраструктури. Плюс багато хто не вірить вже у цю послугу через сміттєвози, і від цього з’являється розпач і байдужість – «як зупинити засмічення, коли немає зручних рішень?». І коли людина нарешті приходить на нашу станцію, вона вперше переконується у тому, що роздільний збір і сортування гідного рівня можуть працювати в Україні – і що навіть «ГО-шка» за маленький бюджет це зробила. Чому тоді в Києва, міста з мільярдним профіцитним бюджетом, не виходить? Це дивно. 

Поступово запит окремих людей, які бачать ефективність сортування, може перетворитися на суспільний і навіть електоральний вплив – виконавча влада, ОМС вже не зможуть його ігнорувати. На жаль, не всі люди починають сортувати лише через власне самоусвідомлення, що так правильно.

Щоб у сортування прийшла більшість, має зʼявитися прагматичний інтерес. Лише дуже дорога послуга на захоронення сміття може змусити сортувати решту людей. 

Читайте другу частину інтерв’ю з Євгенією Аратовською, де ми поговорили про розвиток УБС як соціального бізнесу та дохід Євгенії.