«Магазини та аптеки евакуюють на лівий берег, місто в блокаді». Лист в редакцію про життя в окупованому Херсоні

Цього тижня до нашої редакції прийшов лист від Оксани з окупованого Херсона (ім’я змінено на прохання героїні). Він починався зі слів:

«Моя ціль – показати життя в окупації, як є. Ворог вкладає величезний ресурс в те, щоб правда була невідома».

Редакція MC.today публікує лист практично без змін. В ньому Оксана розповідає про повсякденне життя в окупації. 

Гелловін без цукерок

Пожовкле листя танцює з променями сонця у повітрі. Теплий день 31 жовтня 2022 запам’ятається мені білявою дівчинкою, яка йшла сама вздовж вулиці.

Вдягнена у біленькі колготки, модні конверси та яскраву рожеву курточку. На її обличчі старанно намальовані павучки та павутиння. Вона посміхається перехожим. Кожному дивиться в очі, в долоні стискає пустий пакет. Щось хоче сказати, але видно, що соромиться.

Я не одразу розумію, чому дитина розмальована павучками – не пам’ятаю ні місяць, ні день. Для мене час зупинився 24 лютого, коли я вибігла на крики сімʼї надвір та побачила стовп диму над аеропортом у Чорнобаївці.

Дівчинка соромʼязливо дивиться мені в очі та вітається, очима показую – кажи. Вона посміхається:

– Цукерки або шкода?!

– Цукерки, цукерки!

А сама про себе думаю: «Де ж я тобі, дитино, зараз отак просто знайду ті солодощі».

Про початок окупації

24 лютого з ранку зʼявилися величезні черги у всі магазини. Деякі з них так і не відкрилися досі. Ми теж, як і більшість людей, побігли закупатися. Адже довоєнне життя не потребувало запасів. Великі черги у банкомати та банки, супермаркети та автозаправки. Херсон, як і вся Україна, почав робити запаси.

Декілька днів російська армія не входила у місто. Але було чутно, як йдуть бої біля Антоновського мосту. З кожним днем було все гучніше, літаки та гелікоптери пролітали над головою і вибухи, вибухи, вибухи.

Місто завмерло, вийти вже було небезпечно. По вулицях великими колонами їхала важка техніка російської армії, брязкання залізом заполонило раніше затишне місто.

Перший мій вихід у місто відбувся через півтора місяця після початку війни. А до цього весь час пошук новин – де стріляють, де вибухи, що відбувається. Думки, що ось-ось це скінчиться.

Такого ж не може бути, 21 сторіччя. Епоха інновацій та технологій. Але ж «ніколи знов», «вивчені»  уроки історії. Такого просто не може бути. На жаль, швидко не скінчилося.

Про бізнес в окупації

З часом магазини почали зачинятися: не від того, що немає продуктів, а тому, що власники боялися їх відкривати.

Росіяни злізли з військової техніки, та пішли «асвабаждать» торгові центри та магазини.

Відбувалися пограбування магазинів, продуктів ставало все менше. Накопичувалися величезні черги там, де було хоча б щось. Купувати можна було обмежену кількість товарів. Люди стояли на морозі по 4-5 годин, потім мінялися. Бувало, що уходили додому з порожніми руками – на всіх не вистачило продуктів.

Не дивлячись на встановлену росіянами комендантську годину, пенсіонери йшли вночі до банків, які ще тоді працювали. Хотіли зняти готівку з пенсійних карток.

Співробітники ПриватБанку та Абанку – це мої герої, довгі місяці вони працювали в умовах війни й окупації та обслуговували людей. Готівку з банкоматів не можна було зняти ніде.

Влітку я йшла вулицями і бачила людей, які під деревами, на власних стільцях або просто на тротуарі сиділи довгими годинами під пекучим сонцем в очікуванні своєї черги в банк. Але головне, над банком довго майорів жовто-блакитний стяг. Він і зараз розвивається, вигорівший на південному сонці та змучений вітрами. Він, як весь єдиний народ України – незламний.

Поступово відкрилися магазини з виключно російськими товарами та захмарними цінами. Було «Сільпо», «АТБ», «Фреш», а стало «Сытный». Дивні назви, та й годі.

Безготівковий розрахунок поступово почали забороняти. Ціль: «росія навсєгда» з рублевою зоною. Але магазини як брали гривню, так і беруть. А спробуй на базарі розрахуватися рублями!

Рублі беруть тільки ті, хто їздить до Криму поповнювати товарний  запас. Населення виживає як може: «обнальщікі» з карток беруть до 15% комісії. Готівка потрібна для ринку, адже ціни там нижче, чим у «Сытных». Можливо асортимент не такий великий, але необхідне можна знайти.

Влітку ще було доволі багато продукції українського виробництва. Зараз практично не знайти. Зараз будь-яких продуктів стало менше – і російського та кримського виробництва теж.

Місто не межі продовольчої катастрофи. В кінці жовтня той «Сытный»  евакуювали на лівий берег. Залишки звезені до одного. Постачання харчів більше не буде. Бо місто у повній блокаді.

​​Ліки – це окрема і довга тема. Їх немає. Станом на 31 жовтня 2022 року аптеки евакуйовані разом з залишками. Залишили декілька «дежурних» аптек. Сьогодні я бачила одну з величезною чергою людей.

Тільки завдяки тому, що я працюю дистанційно і маю дохід навіть у війну, я маю мінімальний необхідний набір продуктів. Більшість містян сидять без роботи.

Я спостерігаю, що з кожним днем у місті все менше людей. Вікна сусідів згасають і світло там більше не спалахує. Але й залишилося чимало людей. Діти грають у парках, підлітки збираються групами. Життя містян все одно триває в цих умовах. Якщо це можна назвати «життя».

***

Дивлюся на дівчинку з павутинням на щоках. Де ж мені взяти солодощів? Озираюся навкруги, бачу забиті вікна магазинів з вивісками «товара нет».

Нарешті даю дівчинці готівку зі словами «вибач, зараз тільки так». Дівчисько подякувало та пішла сама по пожовклому листю.

Я дивилася, як вона йшла і думала: «Вісім місяців дитинства росія забрала у тебе. Коли ти виростеш, як будеш згадувати цей час? Чи пробачиш?».