«Орендувала дім, якому 200 років, плачу за інтернет $70 на місяць». Історія українки, яка під час війни живе в США

24 лютого Марія Ортинська, СЕО патентно-юридичної компанії Ipstyle, мала зустрітись з колегами в Києві. Вони хотіли завершити планування роботи на п’ять років, збирались відкрити офіс за кордоном. Але врешті-решт 24-го ніхто не згадав про зустріч: усі збирали тривожні валізи та шукали безпечні місця. 

За місяць компанія адаптувалась до нових воєнних реалій і відновила роботу. Згодом Марія відкрила невеликий офіс у Європі, а сама на рік поїхала вчитись до США. Редакції MC.today Марія розповіла, як спочатку у Штатах знімала кімнату і жила з двома сусідами, а потім переїхала у старовинний будинок з колишньою стайнею та чому вона сумує за українськими інтернет-провайдерами.

Як опинилася в США

У лютому я з мамою та мопсом Фунтиком виїхали в Португалію до друзів. Поступово робота моєї компанії в Україні відновилась, а я працювала дистанційно. У травні мені подзвонили з міжнародної організації, де я була членкинею – запросили виступити на заході у Вашингтоні. Там я і познайомилася із представником Американської школи права, яка входить у десятку найкращих навчальних закладів з інтелектуальної власності в США.

Буквально за місяць – у квітні – я отримала пропозицію закінчити річну магістратуру в цій школі з інтелектуальної власності. Окрім навчання запропонували стипендію, що покриває 50% вартості курсу. Для оформлення я надіслала резюме і два есе про мій досвід і плани.

Також треба було зібрати документи для студентської візи на три роки, нею займалася школа. Її фінансовий відділ перевірив навіть мій рахунок – там мали бути гроші для проживання в США. Навчання на рік обходиться у $20 тис., плюс $2,2 тис. – медична страховка.  

Я отримала візу за декілька днів до початку навчання. Повідомлення про це прочитала за кермом у Португалії. Поки стояла на світлофорах – купила квиток до США. Спочатку я хотіла взяти із собою і мопса Фунтика. Але потім пожаліла собаку – йому 12 років і він би не витримав дорогу. Песик залишився з колишнім чоловіком, з яким ми й виховували собаку.

Наступного дня я вилітала до США. Я опинилася у країні за вісім годин до першої лекції. Зараз навчаюся за магістерською програмою, спеціалізація – інтелектуальна власність. За рік я зможу дізнатись усе про менталітет і бізнес у країні, зібрати купу корисних контактів. Тож якщо, наприклад, українська мережа ресторанів, бренд одягу, військові розробники захочуть вийти на американський ринок  – я знатиму, як їм захистити інтелектуальну власність у Штатах.

Живу в будинку поряд із кладовищем, де похований 14-й президент США

На пошуки квартири в мене було мало часу. Ще в Португалії я натрапила на американський сайт з оголошеннями й там попередньо домовилась про оренду кімнати в США за $1 тис. на місяць.

Мала ділити кухню, ванну кімнату та інші приміщення ще з двома людьми – спочатку мене це влаштовувало. Але згодом виявилось, що я нічого не знала про життя звичайних людей у Штатах.

Усі приміщення в будинку були дуже брудними. А мої сусіди із сьомої вечора та до пізньої ночі на високій гучності дивилися мультфільми. У тій кімнаті я витримала сім днів.

Почала шукати інше житло, але стикнулася із проблемою. У мене немає кредитної історії, а в США це дуже важливо при оренді житла. Довелось проявити креатив: я пояснила власнику будинку, який мені сподобався, що я адвокатка з України і це дуже відповідальний статус, а отже мені можна довіряти. Такі аргументи спрацювали, і я підписала договір оренди на рік.

Зараз я живу в затишному містечку в штаті Нью-Гемпшир, тут усього 40 тис. людей. Нового будівництва тут немає, переважно старі приміщення на два поверхи. Моєму будинку 200 років, я живу в ньому сама. Тут є кухня, кабінет, вітальня. А гараж – це колишня стайня, де раніше жили коні. Неподалік кладовище, де похований чотирнадцятий президент США Франклін Пірс.

Мій будинок був не мебльований, довелось дещо купувати – уперше в житті я самостійно збирала меблі. Але більшість речей я попросила у сусідів. Тепер у мене є диван, тумбочки та посуд зі старовинних англійських сервізів. А от шикарний дубовий стіл я знайшла на смітнику – він стояв з табличкою «безоплатно». Я взяла його та принесла додому.

Найбільший сюрприз був зі світлом у будинку. У перший день я сиділа на кухні і ввечері вирішила перейти до кімнати. Захожу туди, а там при вході відсутній вимикач. Навіть більше – на стелі немає жодної лампочки, і так по всьому будинку. «Може, такий дизайн?» – подумала я. Але ні – така історія тут у кожному домі. Тому мені довелось купити ще й купу настільних ламп.

За оренду я плачу $2,2 тис. на місяць. Узимку до цієї суми ще додасться $200–250 за опалення. Ціни на нерухомість у сусідньому місті Манчестері трохи нижчі. Кімната там теж коштує від $1 тис., а окреме приміщення – від $2 до $6 тис. 

Про навчання

У моїй групі дванадцять іноземних студентів, усі інші – американці. Є люди віком близько 40 років, які залишили дітей на бабусь і приїхали вчитись.

Щодня в нас мінімум дві пари по півтори години, плюс ще година роботи з асистентами викладача. Це студенти старших курсів, які вже пройшли цей предмет і відповідають на наші запитання.

На заняття я здебільшого йду не слухати, а брати участь у дискусіях. Зазвичай ми збираємось у великій аудиторії по 70–100 студентів і разом обговорюємо якісь питання. Викладач може підійти до мене і спитати: «Маріє, а що ви про це думаєте?» І якщо я нічого не відповім, наприкінці року можу мати погану оцінку.

Щоб підготуватися до пар, я читаю по 50 сторінок тексту англійською мовою та роблю конспекти. Є так звані відгули: за семестр я можу двічі попередити викладача, що не підготувалась.

Мені дуже подобається принцип ведення конспекту – він тут не є кінцевою метою, як у нас. Я роблю записи в електронному вигляді і можу потім роздрукувати їх на екзамен. Конспект я маю постійно допрацьовувати та зменшувати. Щоб по об’єму записи за рік були такими ж, як за півріччя. Так я повторюю пройдене і разом з тим об’єдную всю інформацію в систему.

Скільки коштує життя в США

Під час навчання я переважно харчуюсь у студентській столовій.

Суп там коштує $6, кава – $2,5, а якщо зі своєю чашкою – $1,5. Загалом на місяць на продукти й оренду будинку в мене йде до $3 тис.

За цінами у Штатах мене найбільше здивував мобільний зв’язок – $70 на місяць. Ще стільки ж коштує мій домашній інтернет, це один з найдешевших пакетів.

У США важко обходитись без власної машини. Громадський транспорт у місті безкоштовний, але за покупками незручно їздити. Таксі не популярне, бо в усіх свої автівки. У моєму місті тільки одна диспетчерська служба, де можна замовити машину телефоном.

Тому я зазвичай приходжу до супермаркету, фотографую товари і вже з дому оформляю доставку необхідного. Тут багато купують онлайн. Усі посилки кур’єри залишають під дверима. У мене так цілий день простояли книжки за $1 тис. і пилосмок. 

Тут ніхто не зачиняє двері – можливо, тому що офіційно дозволена зброя. Один хлопець допомагав мені з переїздом, і в нього на поясі був пістолет. Коли потрібно було переносити меблі – він просто поклав його на торпеду відкритої автівки.

У штаті Нью-Гемпшир я не плачу податок за свої покупки, в інших він десь 10%. Родини так можуть зекономити суттєві суми, якщо витрачають по $5–6 тис. А ще тут часто розраховуються чеками. У банку можна отримати чекову книжку з бланками, потім вписувати туди суми для оплати та дані тих, хто їх має отримувати.

Якось мені довелось виписати чек в банку для оплати навчання. Виявилось, що це зручно – по місту стоять відділення, що нагадують заправки. Ти просто приїжджаєш і знімаєш кошти чи робиш інші банківські операції.

Єдине, про що я жалкую у Штатах – що раніше в мене не було часу підготуватись і підтягнути англійську. Під час навчання я стикаюсь з купою специфічних слів, а в житті бракує знання сленгу. Але до іноземців тут дуже гарне ставлення, усі готові допомагати та підказувати. Тим, хто планує переїхати до США, я раджу починати зі спілкування з місцевими та не лінуватись у вивченні мови.