Підприємці, які не здалися: 14 неймовірних історій від українців, яким вдалося відновити бізнес під час війни

Війна змусила багатьох підприємців покинути рідне місто та почати все з нуля у новому місці. Ці люди не полишили своєї справи і, попри всі труднощі, знайшли сили відкрити нове виробництво. Ми зібрали 14 історій підприємців, які у важкі часи змогли відродити бізнес.

«Релоковані»: 14 історій тих, хто ризикнув релокувати бізнес під час війни. Колаж: MC.today

Редакція MC.today поспілкувалася з українськими підприємцями, які через повномасштабне вторгнення вимушено релокувалися. Чи реально розвивати власну справу в Україні в умовах повномасштабної війни, у кого просити допомоги та які перші кроки робити – розповіли власники 14 українських бізнесів у межах спецпроєкту «Релоковані»

Андрій Бігленко, засновник виробництва в’ялених томатів з Чорнобаївки

Засновник бренду «Українські в’ялені томати» Андрій Бігленко релокував крафтове виробництво в’ялених томатів з Чорнобаївки Херсонської області. Колаж: MC.today

Засновник «Українських в’ялених помідорів» (Ukrtomat) вісім років займався крафтовим виробництвом у Чорнобаївці Херсонської області. Після початку повномасштабного вторгнення бізнес опинився під окупацією та не працював до літа 2022 року. 

«Як тільки я почув, що почалась війна, то зрозумів, що бізнесу в мене більше немає, оскільки в’ялені томати – це делікатес, а в моєму розумінні делікатеси під час війни нікому не потрібні», – сказав Андрій Бігленко.

Проте підприємець не опустив руки. Він релокував виробництво до Ізмаїлу Одеської області, де воно працює вже два роки. Як засновник наважився почати все з нуля в іншому місті – читайте повну історію релокації «Українських в’ялених помідорів» за цим посиланням.

Вячеслав Дубовик, гендиректор виробництва приправ з Харкова

Як виробник приправ та кетчупів Pripravka відновив бізнес на Київщині. Колаж: MC.today

З труднощами зіштовхнувся і гендиректор бренду Pripravka. У Харкові виробництво працювало за підвищеної небезпеки: працівники завішували вікна чорною плівкою та глушили шум обладнання, щоб про них не дізналися окупанти.

«Ми відновили роботу 20 березня, працювали цілодобово. Довелося завісити вікна та заглушати шум, бо окупанти цілеспрямовано обстрілювали підприємства. А щоб дрони не фіксували активність навколо виробництва, робітники залишали автівки за кілометр і йшли пішки», – розповів Дубовик.

Тоді Вячеслав і вирішив релокувати бізнес у безпечніший регіон. Протягом місяця він передивився приблизно 40 обʼєктів і вже у квітні зміг знайти приміщення. Бренд отримав підтримку від «Дія.Бізнес», а з перевезенням допомогла «Укрзалізниця». Тепер ™ Pripravka працює на Київщині. З якими викликами стикнувся бізнес – читайте повну історію релокації за цим посиланням.

Вікторія Маслова, співзасновниця бренду VESNA з Бучі

Як бренд косметики VESNA відновлювався після звільнення Бучі. Колаж: MC.today

На початку повномасштабної війни Бучу окупували російські військові. Тоді компанія VESNA втратила більшість продукції та обладнання, окупанти винесли майже все – від техніки до меблів. Про релокацію бізнесу власниці почали думати, лише коли ЗСУ деокупували місто.

«У перші дні після звільнення ми побачили масштаби руйнувань: у місті не було води та світла, всі магазини були зачинені. Саме тому ми вирішили релокуватися до Львова. Тоді волонтери допомогли завантажити та перевезти залишки меблів з виробництва», – розповіла Вікторія.

З релокацією допомогли партнери UOSLAB, «Дія.Бізнес» та проєкт USAID. Спочатку VESNA допомагала військовим – виготовляли загоювальні мазі для захисників. Згодом повністю відновила роботу. У порівнянні з періодом до повномасштабної війни, бренд утричі збільшив виробництво. Як це вдалося – читайте повну історію релокації за посиланням.

Вадим Гришин, співзасновник бренду snEco з Харкова

Співзасновник бренду snEco Вадим Гришин релокував виробництво снеків з Харкова. Колаж: MC.today

Від російських окупантів постраждало і виробництво сирних кульок snEco. На початку повномасштабної війни компанія не мала доступу до свого обладнання, оскільки все залишилося на території колишнього радянського заводу, а згодом у їхній цех ще й «прилетіло». Співзасновники втратили готову продукцію і декілька тонн сиру.

«Майже одразу після початку вторгнення ми зрозуміли, що працювати «нормально» у Харківській області ще довгий час буде неможливо. Тому з «пригодами» вивезли частину обладнання та вирішили відновлювати свою справу в іншому куточку України», – розповів Вадим Гришин.

Бренд від серпня 2022 року працює в Мукачеві Закарпатської області. Виробництво масштабувалося, snEco постачає свої продукти до ЄС, Японії, США та інших країн. Як вдалося почати все з початку та ще й зрости – читайте повну історію релокації snEco за цим посиланням.

Тарас Кутко, СЕО у компанії DELTA FOOD з Гуляйполя (Запорізька область)

Як виробник DELTA FOOD відновлювався після релокації з Гуляйполя. Колаж: MC.today

У Гуляйполі бойові дії розпочалися з перших днів повномасштабного вторгнення. Проте це не зупинило виробництво DELTA FOOD, які мали «випустити» залишки продукції зі складів. Власник розумів, що бізнес потрібно релокувати у безпечніший регіон. Вже тоді працівники під обстрілами вивозили обладнання до Запоріжжя. Згодом – все перевезли до Тернополя.

«Все відбулося дуже швидко у стислі терміни, тому часу думати не було. Ми мали оперативно перевезти потужності, і головне – без зупинки виробництва. На щастя, все вдалося – вже у квітні ми почали роботу на новому місці. Процес зайняв менше ніж два місяці», – розповів Тарас Кутко.

Після релокації бізнес почав рости. Якщо до війни бренд DELTA FOOD  не постачав своєї продукції за кордон, то тепер експортує 20-25% товарів. Команда також збільшилася на 70% за цей час. Як вдалося відновити виробництво – читайте повну історію релокації за посиланням.

Костянтин Дудченко, співвласник Prostir.coffee з Херсону

Херсонська кав’ярня Prostir.coffee працювала в окупації. Згодом співвласники з нуля почали бізнес в Івано-Франківську. Колаж: MC.Today

Кав’ярня Prostir.coffee під час окупації Херсону продовжувала працювати для людей, які не покинули рідне місто. А коли окупанти почали виводити гривні з обігу, там приймали гроші на картку. Самі ж співвласники – Поліна та Костянтин Дудченки – переїхали до Івано-Франківська, де ризикнули відкрити ще один заклад.

«У нас було $5 тисяч, які ми відкладали на весільну подорож. Але ми прийняли рішення відкрити кав’ярню, куди інвестували свої останні гроші. Ми хотіли працювати і приносити користь країні», – сказав Костянтин.

Згодом власники отримали кілька грантів. Завдяки цьому вони вирішили у 2023 році відкрити поруч з кав’ярнею крамницю українських крафтових товарів «Спільне». Як це – почати все з нуля в іншому місті – читайте історію кав’ярні Prostir.coffee за цим посиланням.

Ольга Костенко, співвласниця бренду кави Roast One з Миколаєва

Як бренд кави Roast One релокувався з Миколаєва до Чернівців. Колаж: MC.Today

Після 24 лютого 2022 року Миколаїв постійно знаходився під обстрілами. Подружжя Ольга та Станіслав Костенки вирішили вивезти обладнання, тоді вони й не думали розгортати виробництво Roast One в іншому місті. Дивом знайшли перевізника і вже за три дні вони опинилися у Чернівцях.

«Одразу після переїзду активізувалися наші клієнти. Залишки обсмаженої кави закінчувалися, тому ми зрозуміли, що потрібно якомога швидше запускати виробництво. За два тижні ми розгорнули процес виготовлення кави в Чернівцях і почали передавати каву по всій Україні», – розповіла Ольга.

За три місяці після звільнення Херсона співвласники наважилися відновити роботу і в Миколаєві. Там вони відкрили кав’ярню та фірмовий магазин. За останній рік команда Roast One зросла вдвічі. Як вдалося з нуля відновити власну справу – читайте повну історію релокації бренду за посиланням.

Максим Пустаков, засновник мережі закладів «Центр Шаурми» з Маріуполя

У Києві з нуля відновилася мережа закладів «Шаурма Центр», яка раніше працювала в Маріуполі. Колаж: MC.today

Підприємець Максим Пустаков втратив свій бізнес через повномасшстабне вторгнення. Йому з сім’єю довелося виїжджати з окупованого Маріуполя, а його заклади знищили російські обстріли. Проте засновник мережі «Центр Шаурми» не опустив руки й відкрив нові заклади.

«У Маріуполі ми все втратити, тому довелося починати з початку. Як тільки переїхали до Києва, за два тижні знайшли приміщення і ще за два – зробили ремонт. Зараз у нас шість закладів «Центр Шаурми» у столиці та ще один – у Бучі», – розповів Максим Пустаков.

Виробництво масштабувалося. Зараз у команді «Центру Шаурми» працює 60 людей – це вдвічі більше, ніж було в Маріуполі. Як засновник знайшов у собі сили почати все з початку – читайте повну історію релокації мережі за цим посиланням.

Ганна Рубан, засновниця бренду DS cosmetics з Донеччини

Як бренд DS cosmetics релокувався з Дружківки на Донеччині до Ужгорода. Колаж: MC.Today

DS cosmetics (Do scripa) виготовляв косметику в Дружківці на Донеччині, проте після 24 лютого 2022 року бізнес там довелося зупинити. Місто було майже заблоковане, тож коли бойові дії почалися майже біля дому, Ганна разом з дітьми виїхала.

Лише за півтора року засновниця бренду наважилася відновити роботу. Виробництво відкрили в Ужгороді, релокація тривала три місяці – з вересня по грудень 2023 року. Все вдалося з допомогою «Дії.Бізнес» та грантів від інших організацій.

«Через повномасштабну війну я втратила найманих працівників, тому довелося починати все спочатку. Я відновила роботу самостійно, декілька місяців мені допомагала вся родина – діти були на фасуванні товарів, чоловік – на “обклейці”», – розповіла Ганна Рубан.

Чи складно було почати все з нуля в чужому місті та що мають знати інші підприємці – читайте історію релокації DS cosmetics за цим посиланням.

Юлія Чекалова, власниця стоматологічних клінік «119» та бренду MFT з Харкова

Засновниця стоматологічних клінік «119» та бренду MFT Юлія Чекалова релокувала виробництво зубних паст з Харкова. Колаж: MC.today

Повномасштабне вторгнення зруйнувало плани і підприємиці Юлії Чекалової. Її стоматологія «Клініка 119» у Харкові призупинила роботу на деякий час. Свої двері клініка відкрила лише 14 квітня 2022 року. Там продовжували приймати пацієнтів навіть під час обстрілів. 

Тоді власниця й прийняла рішення релокувати виробництво зубних паст My Favorite Toothpaste у більш безпечний Івано-Франківськ. Вже за кілька місяців там відкрили ще одну стоматологію «Клініка 119». 

«Після релокації виробництва до Івано-Франківська, ми значно розширили наш асортимент. Ми плануємо розвивати наші філії та регіональні відділення в різних містах України. Зараз працюємо в Києві, Харкові та Івано-Франківську і я в пошуку нового міста для ще однієї філії», – розповіла Юлія.

Як засновниця релокувала та розширила бізнес – читайте історію Юлії Чекалової за посиланням.

Юрій Тустановський, засновник бренду Reкava з Сум

Бренд Reкava, який виготовляє товари з переробленої кавової гущі, релокувався з Сум до Львова. Колаж: MC.Today

Екологічний бренд виготовляє продукцію з переробленої кавової гущі та інших біоматеріалів. На початку вторгнення виробництво Reкava опинилося в зоні бойових дій. Понад місяць до нього не було доступу, тож засновники вже тоді вирішили релокувати бізнес до Львова. Звісно, не обійшлося і без труднощів.

За останні два роки команда зросла – тепер у Rekava працює 11 осіб. І бренд продовжує розвиватися: почали експортувати декоративні свічки за кордон (до Німеччини, Великої Британії та Польщі).

«Я вважаю, що український бізнес заслуговує на максимальну повагу. Без перебільшення ми проходимо унікальний досвід, хоча він часом жахливий – доводиться працювати під обстрілами, з відключеннями електроенергії, при дефіциті працівників та різними викликами. Це щоденний подвиг», – заявив Юрій Тустановський.

Як вдалося подолати всі виклики в новому місті – читайте повну історію релокації Rekava за цим посиланням.

Ольга Ушакова, комерційна директорка Рубіжанської панчішної мануфактури з Луганщини

Рубіжанська панчішна мануфактура 28 років працювала на Луганщині, а після вторгнення почала все з нуля у Львові. Колаж: MC.Today

Більше 20 років Рубіжанська панчішна мануфактура працювала на Луганщині (Рубіжне). Це був невеликий сімейний бізнес, який перетворився на сучасну фабрику. Проте через повномасштабне вторгнення власники були змушені все покинути. Вони не змогли вивезти нічого з обладнання, а все, що мали – це три контейнери бавовняної пряжі.

«У березні російські снаряди влучили у нашу фабрику, вигорів весь другий поверх. Офісні, виробничі та складські приміщення були розграбовані мародерами, що нас “добило” морально. Тому ми довго не наважувалися відновлювати бізнес», – розповіла Ольга Ушакова.

Проте з підтримкою партнерів DodoSocks та грантами від міжнародних організацій засновники таки запустили нове виробництво у Львові. Як це – втратити все, щоб почати з нуля – читайте повну історію Рубіжанської панчішної мануфактури за посиланням.

Марія Бубнова, власниця виробництва «Нова кухня» з Маріуполя

У Славутичі з нуля відновили виробництво готових супів «Нова кухня» з Маріуполя. Колаж: MC.today

Марія та Сергій Бубнови почали виробляти заморожені крем-супи «Азовська фабрика-кухня» у Маріуполі, де їх і «застала» повномасштабна війна. Всю продукцію зі складів подружжя віддало місцевій теробороні. Самі ж власники ледь виїхали з окупації, тож перші місяці і не думали про відновлення виробництва.

Взятися до справи надихнуло повідомлення від програми USAID, які пообіцяли забезпечити їх новим обладнанням. Підприємці знайшли приміщення в Славутичі і вже в у лютому 2024 року зварили першу порцію супу (вийшло аж 600 літрів). 

«Таким був старт початку нового бізнесу. Ми також змінили назву на «Нова кухня». Якщо в Маріуполі наш бізнес був локальним, то тепер продаємо супи по всій Україні. Хоча зі «старої» команди залишилися тільки я і чоловік», – розповіла Марія. 

Як вдалося почати все з початку в новому місті – читайте повну історію релокації «Нової кухні» з Маріуполя – за цим посиланням.

Олена Бєлозоренко, власниця екоферми «Лиманська Коза» з Херсонщини

Екоферма «Лиманська Коза» релокувалася на Київщину. Історія Олени та Валентина Бєлозоренків. Колаж: MC.today

Подружжя Олена та Валентин Бєлозоренки зустріли повномасштабну війну у Станіславі на Херсонщині. Їхнє село росіяни окупували вже 25 лютого 2022 року. Ферма «Лиманська Коза», яка тоді мала близько 30 кіз, пережила 8,5 місяців окупації, а потім ще рік перебувала під обстрілами. Фермери наважилися виїхати, коли снаряд прилетів у їхній двір. 

«У день виїзду наше село почали обстрілювати росіяни, тому ми з чоловіком удвох вивозили тварин мікроавтобусами під обстрілами, робили кілька заходів. З собою забрали не лише 30 кіз, а й чужих котів та собак, які залишилися без власників під час окупації», – розповіла Олена Бєлозоренко.

Тепер ферма розташовується у селі Гвоздів на Київщині. Їх прийняли переселенці Олександр та Олена Смулянські. З якими ще викликами зіштовхнулася «Лиманська Коза» – читайте повну історію за цим посиланням.

Всі матеріали із цього спецпроєкту можна знайти за тегом «Релоковані» на сайті та в соцмережах MC.today.