«Повернулась з Лондона до окупованого Херсона, щоб співпрацювати з росіянами». Як спілкуватися (та чи варто) з «ватними» родичами

«Не все так однозначненці», колаборанти й навіть російські військові – родичів не обирають. У багатьох українців знайдуться члени родин і близькі, які прийняли сторону агресора в цій війні або просто не підтримують Україну.

Ми зібрали чотири історії, в яких героям довелося зробити дійсно складний вибір – продовжувати спілкування з «ватними» родичами чи обірвати стосунки. А прокоментувати їх ми попросили психологиню, кандидатку психологічних наук Олену Рихальську.

Редакція MC.today розповідає, як правильно спілкуватися з родичами з проросійською позицією та в яких випадках краще взагалі припинити стосунки.

Подруга повернулася з Лондона в окупований Херсон для співпраці з росіянами

Тетяні 53 роки, вона народилася в Херсоні, а в 30 років переїхала на Кіпр. В неї була близька подруга Юлія, яку війна застала в Лондоні. У червні 2022 Юлія приїхала до Тетяни погостювати.

«Вона казала, що дуже хоче в Україну і жалкує, що поїхала з Херсону. Ми не обговорювали новини, здавалося очевидним, що ворог у нас один – росія», – розповідає Тетяна.

З Кіпру Юлія повернулась до Лондона, а звідти через Грузію і Крим – до окупованого Херсону, де до війни обіймала посаду завуча. Водночас Тетяна дізналася, що керівництво школи, де працює Юлія, погодилось співпрацювати з окупантами.

Подруга це заперечувала, – мовляв, з ними ніхто з «нової влади» не зв’язувався. А за декілька тижнів Тетяна побачила директрису школи в базі «Миротворець».

Жінка згадує: «Юлія стала розповідати, що складає списки дітей, яких батьки погодились відправити у кримські табори. Це було напередодні деокупації, коли росіяни запустили “евакуаційні автобуси”На початку жовтня 2022 року росіяни розповсюджували листівки та смс з закликами виїжджати з Херсону в росію або Крим, «тому що місто будуть обстрілювати ЗСУ»».

Згодом і сама Юлія поїхала до Криму й розповіла Тетяні, що там їй видали аж 100 тис. рублів допомоги. «Я вже не відповідала, – каже жінка, – але вона продовжувала писати – що переїхала далі до москви та ходить там у філармонії. Я заблокувала її».

Психологиня Олена Рихальська пояснює, що мотив учинку Юлії продиктований її життєвими пріоритетами:

«За характером вона схильна обирати шлях найменшого опору, де не потрібно приймати складних рішень. Заради власного комфорту такі люди радше будуть пристосовуватись, аніж жертвувати спокоєм та безпекою. Такі якості в Юлії вочевидь сформувалися не під час війни, а значно раніше, просто Тетяна цього не помічала. Імовірність, що Юлія раптом усвідомить, що діяла неправильно – від 1 до 3%. Вона не буде сприймати інформацію про жахіття, які коять в Україні росіяни, бо для неї вона “незручна”».

В цьому випадку психологиня радить припиняти спілкування й не витрачати сили на те, щоб переконувати людину.

Батько сказав: «В Бучі не все зрозуміло»

Батько Софії – українець з громадянством росії. Після виходу на пенсію повернувся на батьківщину – до Чернобаївки. Проте громадянство не поміняв, в Україні отримав посвідку на проживання.

До повномасштабної війни чоловік вважав путіна «сильним лідером». А після 24 лютого не прийняв чіткої позиції – і росію не підтримував, й у перемогу України не вірив.

Коли стало відомо про злочини в Бучі, батько сказав Софії: «Почекай, там ще не все зрозуміло». Також він обурювався руйнуванням Антонівського мосту: «Це особисте. Його будували при мені».

На зауваження, що деякі вчителі Херсонщини погоджуються навчати дітей за російськими програмами, батько Олени казав, що це не злочин, а виконання роботи: «Твоя прабабуся при німецькій окупації працювала в школі – вона теж колаборантка?!».

Напередодні деокупації росіяни розповсюджували інформацію, що на вільних територіях тих, хто не виїхав з окупації, вважають зрадниками. А також, що ЗСУ від Херсонщини живого місця не залишать.

За словами Софії, батько запанікував: «Здається, він щиро повірив в те, що його заарештують за російське громадянство. Він поставив нас перед фактом – якщо ЗСУ зайде у Херсон та область, він поїде в до родичів в росію. Але, врешті залишився».

За два тижні після деокупації до сім’ї прийшли з СБУ: «Перевірили документи, питали, чи бачили когось підозрілого, чи знають імена колаборантів тощо. Думаю, тоді батько зрозумів, що йому насправді нічого не загрожує».

Гострі конфлікти стали вщухати, але й тему війни Софія з батьком не порушує: «Він багато робить для сім’ї. І коли під Бахмутом загинув мамин брат, підтримував її. Але я все одно не можу зрозуміти його ставлення до агресора».

Олена Рихальська розповіла, що такі непорозуміння з родичами похилого віку – розповсюджене явище. «Щоб порозумітися, усвідомте, що це особливості їхньої психіки, а не громадянська позиція. У людей похилого віку є ефект “застрягання” – їм складно щось змінювати. А також витіснення – психіка захищається й не дозволяє сприймати важку інформацію».

Поведінку батька Софії психологиня пояснює побоюваннями чоловіка, що через російський паспорт у нього та сім’ї будуть неприємності: «В цій історії батько не чекав путіна, він був розгублений та наляканий. Тож спрацювала одна з первинних людських реакцій – “біжи”, про що свідчить його намір втекти до родичі в росію».

Психологиня радить не квапитися переривати спілкування з родичами похилого віку: «Образа чи сварка не зарадять ситуації, а лише заблокують сприйняття інформації. До того ж емоційна суперечка може нашкодити й фізичному здоров’ю. Якщо родич наполегливо втокмачує вам свою позицію ви можете сказати: “Я не погоджуюся з цим, але давай не будемо про це говорити”».

Чоловік сестри служить в російській армії

Одна з редакторок українського ЗМІ Оксана (ім’я змінено) також має «ватних» родичів, з якими припинила спілкування.

«Моя старша сестра живе в росії, її чоловік служить у Ракетних військах стратегічного призначення (РВСП), що мають на озброєнні міжконтинентальні балістичні ракети з ядерними боєголовками. Ті самі, якими російські пропагандисти погрожували перетворити цивілізований світ на радіоактивний попіл».

24 лютого зранку Оксана написала в сімейний чат у WhatsApp: «Чого ви чекаєте?! Чому не виходите на мітинги? Хто в нашій родині має померти, щоб ви схаменулися?!». У відповідь сестра видалилася з чату і прибрала Оксану з друзів в соцмережах.

За декілька днів вона об’явилася у секретному чаті в Telegram – сказати, що любить Оксану і допоможе за потребою. Дівчина розповідає: «В них з чоловіком ще до війни була дивна позиція – ми ніби не підтримуємо путіна, але у нас троє дітей, яких потрібно годувати. Ніби окрім обслуговування ядерної зброї нема чим займатися, щоб годувати дітей».

Оксана написала сестрі, що російська армія – це армія терористів. І додала, що не можна бути в ІДІЛ і не вважати себе терористом. На тому спілкування припинилося.

За пів року сестра привітала Оксану з днем народження і відносини, хоча й натягнуті, відновилося. Коли в росії оголосили мобілізацію, Оксана відправила сестрі мем про те, як робити коктейлі Молотова і боротися з путіним. А та відповіла «тепер ми точно нічого не робитимемо» і видалила чат. Після цього спілкування повністю припинилось.

Весь цей час мати сестер намагалася примирити їх і вмовити спілкуватись, уникаючи тем війни, – але марно. Олена Рихальська наголошує, що в цьому випадку мати точно не може вплинути на конфлікт.

«Якщо подивитися глибше, ми побачимо страх обох сестер. Тільки сестра з росії боїться втратити стабільність сімейного добробуту, а Оксана може втратити життя – і своє, і сім’ї». Родичі з росії не здатні якісно сприймати інформацію про війну, бо ніколи не переживали подібного.

Психологиня каже, що в такій ситуації потрібно або зробити паузу, або припинити відносини на зовсім. Будь-який компроміс буде лицемірством. Можна пояснити матері, що спілкування припинили тимчасово: «Їй потрібна надія, що мир між доньками може відновитись. Але уникайте формулювань “ми помиримось, коли закінчиться війна”. Як не парадоксально, для людини похилого віку це надто абстрактно. Краще скажіть “на якийсь час”».

Для сім’ї брата все було «не так однозначно»

Старший брат Ірини – моряк, якого повномасштабне вторгнення застало в рейсі, а його сім’ю – в Херсоні. Дівчина згадує: «Десь через місяць окупації я помітила, що вони не надто стурбовані, брат між рейсами навіть навідав родичів у росії. З розмов з його дружиною Анею я зрозуміла, що для них все “не так однозначно”».

Наприкінці літа колаборанти почали запрошувати дітей в школи, де викладали по російських програмах. Діти Ганни пішли туди навчатись, мовляв, онлайн було незручно.

Проте провчились недовго: «У жовтні Аня дізналась, що можна безплатно поїхати з дітьми в Крим або Анапу – все коштом росії. І погодилась. Попросила мого батька підвезти їх до річпорту, але навіщо – зізналась тільки в останній момент, знаючи, що він буде проти, бо підтримує Україну».

Жінку з дітьми поселили в російському пансіонаті. Скоро буде пів року, як вони там живуть: «Брат теж переїхав до них. Вони купили в росії машину, і схоже, поки не збираються повертатись. Вона надсилає фотографії, де моя племінниця тримає шкільну грамоту з триколором. Я не можу дивитися на цей “аквафреш”».

В цій історії під впливом пропаганди опинились доволі молоді люди – зауважує психологиня. «Якщо ви намагатиметесь переконати їх, вони будуть опиратися, бо прийняти вашу позицію для них означатиме – зізнатись у неправоті».

Героїня цієї історії обрала формальне спілкування на будь-які теми, окрім війни. Але цей підхід – «вибухівка уповільненої дії», за словами Олени Рихальської. «Якщо ви, скажімо, постраждаєте від обстрілу, першими, на кого ви захочете спрямувати гнів, будуть проросійські родичі. І на цьому ваші стосунки завершаться».

Відносини, що тримаються на формальному спілкуванні, будуть значною мірою штучними: «Не чекайте близькості, яка була у вас до цього».

Як переконувати родичів, що мають інші погляди – поради психолога

Люди, які живуть в росії або мають проросійські погляди, не зможуть повністю зрозуміти почуття українців: «Вони десятками років були під впливом пропаганди, – зазначає Олена Рихальська, – у науці про масову свідомість є так званий “ефект первинності” або “ефект першого враження”».

Він означає, що раніше отримана інформація сприймається за істину – це підтверджують наукові дослідження. Для цих людей «першою інформацією» була російська пропаганда, тож в майбутньому вони шукатимуть те, що її підкріплює, й заперечуватимуть все інше.

Але попри це, психологиня радить все ж спробувати переконати родичів: «Якщо ми не спробуємо, то потім розмірковуватимемо, “а що, якби…”». Рихальська розповідає, якої поведінки при цьому варто дотримуватись:

1. Не звертайтесь до людини, якщо ваша мета – тільки виплеснути образу чи злість.
2. Дайте протилежній стороні висловитись, не перебивайте, навіть якщо не згодні.
3. Після того, як ви вислухали людину, спокійно озвучте свою позицію. Якщо вас перебивають, скажіть: «Я не перебивав тебе, тож дай і мені висловитись».
4. Слідкуйте за мімічними проявами – не демонструйте зневагу або огиду. Ці емоції проявляються в закочуванні очей, відведенні погляду, викривленні губ.
5. Якщо ви відчули, що зриваєтесь на роздратування, припиніть спілкування. У такому стані конструктивного діалогу не вийде.
6. Не кажіть: «Як можна не розуміти?!», так діалог може звестися до маніпуляцій. Підготуйте аргументи, які хочете використати – вам знадобляться факти.
7. Важливо не проявляти агресію: в такому стані вас перестануть слухати й почнуть агресувати у відповідь.
8. Не кидайте трубку – попрощайтесь вчасно й обережно, якщо плануєте зберегти спілкування. Можете сказати: «Я почув/ла твою точку зору й обміркую її й ти, будь ласка, подумай над нашою розмовою».

«Такі діалоги, як лакмусовий папірець, – пояснює Рихальська, – якщо людина не сприймає вашу інформацію в такій формі, то навряд чи змінить свою точку зору найближчим часом».