«Вихідний в нас з восьмої вечора до восьмої ранку». Історії підприємців, які відкрили бізнес у війну та не жалкують про це

Два тижні тому підприємець Дмитро Бєлоборов відкрив в Києві на Подолі масажний салон – просто під час війни. Заклад працює в незвичному режимі: для побудови розкладу адміністратору треба врахувати не тільки побажання клієнтів та завантаженість майстрів, а ще і графік відключень світла або повітряну тривогу. Але Дмитра це не засмучує.

кофейня власники Біляївка Сіті 1200

За даними Економічної правди з початку повномасштабного вторгнення росії в Україні зареєстрували майже 150 тис нових бізнесів. Редакція MC.today розповідає надихаючі історії підприємців, які наважились почати нову справу саме зараз, і що в них з цього вийшло.

Частка Маріуполя у Львові

Володимир Мігас, Костянтин Понідельченко, Олексій Корж, власники закладу «0629» у Львові

Володимир Мігас, Костянтин Понідельченко, Олексій Корж

Ми через війну переїхали з Маріуполя до Львова. Згодом до нас приєднався Олексій, він з Чернігова – міста, яке теж одним з перших постраждало від російської агресії. До війни у мене була власна справа – виробництво комбучі, Олексій та Костянтин працювали за баром.

Оскільки у нас вже був досвід у ресторанній справі, ми вирішили відкрити свій заклад.

Кожен вклав всі заощадження, які мав, деякі кошти взяли в борг. Нам знадобилось близько $30 тис і два місяці, щоб відкритись. Ремонт робили своїми руками.

Ми назвали заклад «0629» – це телефонний код Маріуполя. Хотілося зробити у Львові щось, пов’язане саме з цим героїчним містом. Зараз це працює як пароль «для своїх». Був випадок, коли один з маріупольців влаштував у нас вечірку для своїх. Прийшло біля 30 людей, була дуже тепла атмосфера, згадували Маріуполь і життя до війни.

Кав’ярня «0629»

Ми працюємо шостий місяць, і люди знаходять нас навіть без реклами – дізнаються по «сарафанному радіо». Прибуток буває дуже різний: впливає частота повітряних тривог, відключення світла, підвищення ціни на оренду, а іноді просто зливи тижнями.

«Наша цільова аудиторія – військові та волонтери»

Дмитро Бєлобров, власник масажного салону Podil Body Studio в Києві

Podil Body Studio

До війни ми з дружиною займалися журналістикою. З початком бойових дій стали замислюватися про те, щоб змінити сферу діяльности і почати власну справу. Ми часто чули від знайомих, що в центрі Києва, зокрема на Подолі, важко знайти хорошого масажиста. Особливо зараз ці послуги актуальні для військових, бійців тероборони, волонтерів. Тож ми вирішили відкрити масажний салон.

Розуміли, що зараз ризиковано відкривати справу: поновилися обстріли Києва, відбуваються перебої з електрикою. Але ніхто не знає, як довго триватиме війна, тому просто сидіти і чекати теж немає сенсу.

Podil Body Studio

Відразу вклали в проєкт 50 тис грн власних коштів. Зараз попит на оренду в Києві впав, тож ми легко знайшли приміщення, яке підійшло за ціною, площею та розташуванням. Раніше там був тату-салон. Бувають дні, коли клієнти приходять один за одним, а буває немає жодного. Потрібен час, аби люди нас помітили.

Всю команду, що в нас працює, об’єднала війна. З масажисткою Анею ми познайомилися на початку березня, коли вона розвозила потрібні ліки людям. Інший наш масажист, Олег – демобілований військовий. Окрім того, що вони з Анею – чудові спеціалісти, у нас також спільні цінності, тому ми легко порозумілися. Ми знаємо, що військові і волонтери часом потребують спеціалізованого масажу – це наша цільова аудиторія.

Ми не працюємо під час повітряної тривоги, переносимо записи на інший час. А на випадок відключення світла, у нас є вихід – свічки. Ми також плануємо поставити освітлення, яке не потребує електричного живлення і може бути автономним.

Між власним житлом і бізнесом обрали друге

Оксана і Стас Каламбет, власники кав’ярні в Одеській області

Для нас війна почалася не 24 лютого цього року, а ще у 2014, коли ми жили у Донецьку. Я працювала на фірмі адміністратором, у чоловіка був бізнес з виготовлення корпусних меблів. Все це в мить руйнувалося.

Ми виїхали з Донецька та переїхали до Біляївки Одеської області. Грошей для покупки нового житла у нас не було: перед війною ми вклали всі кошти у ремонт та бізнес. На новому місці брат надав нам дах над головою, ми живемо в цьому будинку до сьогодні. Але спочатку він був порожній – потрібно було купувати все, від посуду до побутової техніки.

Оксана і Стас Каламбет. Фото: Біляївка.City

У Біляївці чоловік спробував знову займатись меблями, але попиту не було – невелике місто. У 2016 році він виграв грант на придбання верстата для виготовлення гнучких виробів. Так почав заробляти перші невеликі гроші. Було настільки складно, що іноді стояло питання, що купити: дітям сорочки до школи, взуття чи їжу.

С початком повномасштабного вторгнення у різних групах ми стали ділитися досвідом, як врятуватись від обстрілів, що взяти з собою в «тривожну валізку». В нашому місті з’явилось багато переселенців з Херсона, Харкова, Миколаєва. Кожного хотілось обійняти – ми розуміли, через що проходять ці люди.

Я почала думати, як висловити цю турботу, і так народилось бажання відкрити кав’ярню. Створити затишне місце, де люди отримають необхідну підтримку, або просто приємно проведуть час.

Якось я йшла парком і побачила, що там здають приміщення в оренду. Ми порадилися з чоловіком: або на наші заощадження робимо перший внесок у власне житло, або вкладаємось в нову справу. Ми обрали друге. Допомогли родичі: одні купили музичне обладнання в заклад, другі – кавомашину, треті вклався у придбання товару.

Кав’ярня «Чайкоffский»

Ми назвали кав’ярню «Чайкоffский». Деяких наших відвідувачів так хотілося підтримати, що ми їх просто пригощали. Зараз також передаємо каву та чай на передову.

Ми сім’єю вивчали все з нуля. Від того, в чому різниця між арабікою та робустою до того, які сорти кращі та чому. За кавомашину став старший син, опанував професію баристи самостійно.

Чоловік продовжує працювати за верстатом, ми йому допомагаємо. Буває встаємо о п’ятій ранку, йдемо на виробництво, а о восьмій вже в кав’ярню. Ми жартуємо, що вихідний день у нас буває з восьмої вечора до восьмої ранку.

13 видів чебуреків, до півсотні клієнтів в день

Ігор Фортельний, власник кав’ярні-чебуречної CupCoffeeChebur у Києві

Повномасштабне вторгнення застало нашу сім’ю у передмісті Києва. Батько став до лав тероборони. Коли окупантів відігнали від Києва, вирішили, що тепер час допомагати державі на економічному фронті. Проте всі члени родини залишились без роботи.

Сім’я Ігоря Фортельного

Мій батько, Ігор Фортельний – майор, пілот гвинтокрила, 25 років служив народу України спочатку у миротворчих місіях ООН, а з 2014 року – на сході України. Був пілотом МІ-8. Доставляв провізію на лінію фронту та забирав поранених, демобілізувався за станом здоров’я у 2019 році.

Кав’ярня-чебуречна CupCoffeeChebur

Спочатку ми планували відкрити кав’ярню. Потім вирішили додати до асортименту чебуреки. Це фірмова випічка моєї мами – Людмили. В червні орендували приміщення, власноруч зробили ремонт і почали працювати.

Зараз вся сім’я працює у кав’ярні. Я варю каву та займаюсь декором приміщення, Віталік, мій хлопець, відповідає за кухню, мама ліпить найсмачніші чебуреки і робить іншу випічку для гостей, а тато забезпечує постачання розхідних товарів.

Зараз ми працюємо без вихідних – в день приймаємо від 20 до 50 клієнтів. В меню додаємо нові види чебуреків, зараз їх вже 13 і навіть проводимо майстер-класи по ліпленню чебуреків для дітей.

Війна – вдалий час для відкриття бізнесу

Український підприємець Андрій Оністрат впевнений, що втрати можна перетворити на можливості і розпочати свою справу навіть під час війни.

Конкуренція зараз зменшилась, а держава ввела різні програми для підтримки бізнесу. Попит відновлюється до довоєнних показників, а в деяких нішах навіть перевищує їх.

Дослідження показує, що деякі категорії товарів та послуг отримують навіть більше замовлень, ніж до війни. Це одяг, взуття, рюкзаки, постільна білизна, медичний одяг, картини за номерами, печі та мангали. Також люди частіше звертаються за послугами з доставки їжі, шукають можливості навчання за кордоном і користуються курсами англійської.

Автор дослідження зазначає, що великі бренди, які зазвичай викуповують більшу частину медіаринку, зараз значно скоротили чи зовсім зупинили компанії, тож в інтернет-рекламі панує малий бізнес. Але у людей зменшився прибуток, на цей аспект теж потрібно зважати.

Порівнюючи можливості професійної реалізації у Європі та Україні, Андрій Оністрат робить висновок: «У західній Європі, наприклад, на будь-якій роботі можна отримувати середню чи навіть високу зарплатню. Для них власний бізнес – це ризикований крок. У нас же найперше, що приходить в голову, коли думаєш про професійну реалізацію, це – підприємництво».