З появою трансляцій на НТВ «Благодатний вогонь» почав сходити за розкладом. Євстратій Зоря про Святе світло

Митрополит Білоцерківський, речник Православної церкви України Євстратій (Зоря) закликав вірян ставитися до Святого світла як до символу, а не ототожнювати його з Богом. Крім того, він звернув увагу на те, що росіяни перетворили цю церемонію на культ, важливіший за сам Великдень. MC.today переповідає, що не так із поклонінням «Благодатному вогню».

Ray of sunlight breaks through the ceiling over the tomb of Jesus in the Church of the Holy Sepulchre in Jerusalem, Israel.

Зоря підкреслює, що в оригінальній традиції йдеться саме про «Святе світло».

«Не про вогонь. І не про благодатний. А про Святе світло. І подія називається “церемонією”, а не “сходженням”. Називати церемонію Святого світла, звершувану у Велику суботу, “сходженням Благодатного вогню” прийнято в російській церковній традиції. Бо саме їй властиво поширювати акцент на речовині (вогні), а не на світлі та підкреслювати винятково чудесну природу самої появи вогню».

Він пояснив історію цієї церемонії, яка звершується у Велику суботу як знак світла, яке засяяло від Гробу Господнього в час воскресіння, та світла, яким сяяли ангели, що сповістили про це. Тобто, знову ж акцент є на світлі, яке виходить з Гробу – з місця для мертвих, що стало місцем живоносним.

«Святість світла від Гробу Господнього та ознаки чудес, які можуть відбуватися з ним і через нього – ніяк не суперечать твердженню про цілком природне (а не екстраординарне) походження речовини вогню.  Так само як природне походження води не суперечить визнанню її святою, цілющою і чудотворною, коли вона освячується закликанням Святого Духа. І природне походження хліба та вина не заперечує істинності Євхаристії, коли принесені до вівтаря природні речовини дією Духа Святого стають Тілом і Кров‘ю Христовими».

Але тут виникає проблема, адже для декого цей атрибут церемонії замінив самого Бога. Це можна порівняти з поклонінням, наприклад, Святій воді.

«Намагання надати Святому світлу виняткового значення, як певному “доказу істинності православ’я” характерне в першу чергу для московської версії церковності. Бо історично наявний там низький загальний освітньо-богословський рівень, саме у цій версії найбільше бачимо відданості зовнішнім ознакам церковного життя, а не його сутності. Що знайшло відображення у характерному для Московії обрядовірстві. Саме тому останніми десятиліттями поширився певний культ “вогню”, коли дехто навіть полишає великоднє богослужіння і замість нього “везе вогонь” так, ніби саме у його перевезенні та роздачі є сутність Пасхи. А його наявність чи відсутність у храмі навіть сприймається як аргумент “істинності” Церкви».

Історія чудесного виходу вогню з колони при вході до храму, коли в нього не допустили православних, ніяк не заперечує вище сказаного, а навпаки, підтверджує. Бо виняток явного чуда, коли православному патріарху спробували перешкодити помолитися у Кувуклії, лише підтверджує Боже благовоління до самої церемонії Святого світла, а не те, що вона щорічно має винятково надприродний характер появи вогню «нізвідки».

«Характерно, що у минулі часи, коли не здійснювалися трансляції російським телебаченням у прямому ефірі, час церемонії був різним, виходу патріарха могли чекати й декілька годин. Відколи російське телебачення отримало (і мабуть, не за добрі очі) ексклюзивні права трансляції – церемонія стала вкладатися в час менше, ніж година, завжди у той самий проміжок. Що лише підтверджує визначеність події людьми. Адже якби вона відбувалася виключно чудесним чином, то передбачити, що це ставатиметься саме і лише під час прямого ефіру “газпромівського” НТВ – було б неможливо».

Менше з тим, Зоря підкреслив, що не варто допускати обох крайнощів: і обожнення святині, і відкинення важливості й символічності цієї церемонії.