Анна Копил – автор контента на сайте

Бізнес невід’ємно пов’язаний з ризиками, а ризики мають враховувати випадковості й замасковані непередбачувані події. Та на те вони й замасковані, щоб бізнесмени раз за разом потрапили в халепу. Нещодавно у видавництві «Наш формат» вийшов переклад культової праці «Обдурені випадковістю» Насіма Талеба, трейдера-мільйонера та бізнес-філософа. Його ідеї про везіння та невезіння, бізнес-стратегії та вміння використовувати обставини на свою користь здобули світову славу ще у 2000-х. Ця книжка про замасковане везіння, яке часто плутають із чимось іншим (наприклад, зі здібностями), і загалом про замасковану випадковість, яку часто приймають за невипадковість. Я занотувала кілька ідей автора про те, як передбачати вплив випадковостей і яких рис не повинен мати передбачливий бізнесмен. Отже, 7 класичних випадків зваблення випадковістю 1. З вами трапляється рідкісна подія, яку ви сприймаєте як закономірний, заслужений успіх Рідкісні події завжди несподівані, інакше вони не були б рідкісними. Ось типовий випадок. Ви інвестуєте у фонд, який демонструє стабільні доходи, поки одного разу не отримуєте листа зі словами «непередбачувана й несподівана подія, яка вважалася рідкісним явищем...». Однак рідкісні події існують саме тому, що є несподіваними. Вони зазвичай спричиняються панікою через ліквідацію позицій (інвестори одночасно біжать до виходу, якнайшвидше скидаючи все, що можна). Якби менеджер або трейдер фонду очікували цього, вони та колеги зі схожим мисленням не інвестували б у цей ринок – і рідкісна подія не відбулася б. 2. Статистика не виявляє рідкісних подій Статистика може здатися досить складною, але її концепція досить проста. Усе ґрунтується на простому твердженні: що більше інформації, то більша впевненість у результаті. А тепер питання: наскільки зростає впевненість? Загальноприйняті статистичні методи засновані на постійному рості впевненості. Уявімо, що виймаємо червоні та чорні кулі з коробки. Рівень упевненості стосовно співвідношення червоних і чорних куль після 20 спроб не зросте удвічі порівняно з 10 спробами, він помножиться на квадратний корінь з 2 (тобто на 1,41). Статистика ускладнюється і підводить нас там, де розподіл не є симетричним, як у розглянутому випадку з ящиком. Якщо малоймовірно витягти червону кулю з коробки, у якій переважають чорні, тоді наше знання про відсутність червоних куль зростатиме дуже повільно – набагато повільніше, ніж у випадку з квадратним коренем з n. З іншого боку, наше знання про наявність червоних куль критично покращиться, щойно одну з них буде знайдено. Щоб оцінити результативність інвестора, нам потрібно або розробити хитромудру й неочевидну методику, або обмежитися оцінюванням ситуацій, у яких наші висновки не залежать від частоти подій. 3. Щасливі випадковості замилюють око надлишковою кількістю серотоніну Удачливі дурні зовсім не підозрюють, що вони лише удачливі дурні, – вони не можуть знати, що належать до цієї категорії. Вони поводяться так, ніби заслуговують цих грошей. Ряд успішних операцій забезпечує такий приплив серотоніну (або іншої подібної речовини), що їм вдається обдурити себе. Це можна помітити за поставою: прибутковий підприємець ходить прямо, поводиться у владному стилі та говорить зазвичай більше, ніж той, хто втрачає гроші. Учені виявили, що серотонін як нейромедіатор багато визначає в нашій поведінці. 4. Реальність випадковостей жорстокіша, ніж російська рулетка Реальність значно гірша від російської рулетки. По-перше, вона посилає фатальну кулю набагато рідше, наче в револьвера сотні або навіть тисячі гнізд замість шести. Після кількох десятків спроб забуваєш про існування кулі, почуття удаваної безпеки присипляє страх. По-друге, на відміну від добре визначеної й точної гри на кшталт російської рулетки, де ризики бачить кожен, хто здатен множити й ділити на шість, барабан реальності угледіти неможливо. Генератор дуже рідко видно неозброєним оком. Тому люди можуть мимоволі грати в російську рулетку, називаючи її іншим, «низькоризиковим» іменем. 5. Журналістика створює шуми та «фільтри» ЗМІ спотворюють значення слів. Відомо, що наш мозок схильний поверхово сприймати інформацію, коли це стосується ризику і ймовірності, а сприйняття багато в чому залежить від емоцій чи звичних асоціацій. На додаток до вже згаданих проблем сприйняття ризику є ще один науковий факт – за виявлення й уникнення небезпеки відповідає не «та, що думає», а переважно «емоційна» частина мозку. Це не означає, що всі журналісти є обдуреними випадковістю і створюють шум. Серед них є вдумливі люди. Але широко відомі ЗМІ бездумно створюють шум, аби привернути увагу аудиторії, і немає можливості його відфільтрувати. Журналістику цікавить, як привернути нашу увагу ефектними фразами. Чому ж Талеб так емоційно висловлює очевидне про журналістів? Проблема в тому, що робота трейдера залежить від якості отримуваної інформації. 6. Ризик-менеджер не убезпечить бізнес від ризику Наявність ризик-менеджера сприяє не так реальному зниженню ризиків, як створенню враження, що ризики знижуються. Філософи й сучасні психологи вивчають концепцію ілюзії наявності причинно-наслідкового зв’язку. Чи керує компас кораблем? «Відстежуючи» ризики, ви їх насправді знижуєте чи забезпечуєте собі комфортне відчуття, буцімто належно виконуєте службові обов’язки? Ваша роль ближча до виконавчого директора чи працівника пресслужби? Чи не шкідлива ця ілюзія контролю? 7. Майбутнє не завжди закономірний наслідок минулого На перший погляд, це суперечить сказаному раніше, коли я звинувачував людей у нездатності вчитися в історії. Проблема в тому, що ми занадто пильно вдивляємося в мілководдя близької історії, заявляючи, що «це ніколи не траплялося раніше», без урахування всієї історії (те, що раніше ніколи не відбувалося в певній сфері, якраз має схильність статися). Інакше кажучи, історія вчить нас того, що події, які ніколи не ставалися раніше, – стаються. Це може нас багато чого навчити поза межами вузько визначених тимчасових рядів; що ширше дивишся, то кращий урок. Інакше кажучи, історія вчить нас уникати наївного вивчення окремих історичних фактів.