«Тут бракувало українського сервісу». Як Єлизавета Воронкова відкрила власну кав’ярню в Чилі та що вона радить іншим підприємцям

Єлизавета Воронкова зустріла повномасштабну війну в Чилі, де разом з дітьми проводила відпустку. На той час вона була вагітна третьою дитиною, тож одразу зрозуміла, що заради безпеки їм доведеться залишитися за кордоном. З часом Ліза помітила, що в цій країні немає кав’ярень такої ж якості, як в Україні, тому наважилася відкрити власний заклад. 

Єлизавета – біоінженер, і до війни вона займалася розробкою медичних пристроїв. Що ж спонукало її відкрити кав’ярню Epoca Hedo­nista в Чилі? Ми розпитали підприємицю про те, чому вона обрала саме цю нішу, наскільки важко вести бізнес у чужій країні, з якими викликами Ліза стикнулася та хто їй допомагав.

«Я дуже люблю Київ, але через дітей не можу повернутися до України»

Я ніколи не планувала переїзд за кордон, мені подобається жити в Києві. Проте, коли почалося повномасштабне вторгнення, я була вагітна і мала двох дітей. Це і стало вирішальним фактором, щоб не повертатися до України.  

Я розуміла, що не можу ризикувати майбутнім дітей і маю вивезти їх якомога далі від війни. Саме тому й залишилася в Чилі. Цю країну я не обирала. Якби в мене був вибір, швидше за все, я б поїхала до Європи, можливо, до Португалії, бо знала мову цієї країни. 

Я в Чилі (у містечку Вінья-дель-Мар) вже понад два роки, але не можу сказати, що повністю адаптувалася до цієї країни. На жаль, тут у мене практично немає кола спілкування, а місцева мова досить складна, хоча я й опанувала базовий рівень іспанської.

«Найбільші виклики – це те, що я іноземка і не володію іспанською мовою»

Я стикнулася з багатьма викликами за кордоном: 

• Коли тільки приїхала до цієї країни у 2022 році, побачила надзвичайно суворі обмеження, пов’язані з COVID-19. Виявляється, чилійці дуже цінують правила. 
• Перші місяці, коли я ще не знала мову, будь-яке завдання, навіть купити абонемент у спортзал, перетворювався на величезну проблему. Я пояснювала все англійською чи просто жестами, але люди не розуміли, що мені від них потрібно. Іноді це було щось більше, ніж просто мовний бар’єр.
• Ще одним викликом було те, що я іноземка і не мала кредитної історії, тому виникли складнощі з орендою будинку. Згодом я вирішила це і навіть забрала батьків до себе.

«Я вирішила відкрити кав’ярню, щоб відчути себе як вдома»

До повномасштабної війни я була біоінженером, але після переїзду в Чилі поставила цю справу на паузу. Згодом вирішила відкрити кафе. Чому? По-перше, мені бракувало місця з українськими стандартами сервісу та улюбленими напоями, яких я не знайшла в Чилі. По-друге, я хотіла дати мамі якусь роботу. 

Я помітила, що в місті Вінья-дель-Мар, де ми живемо, бракує місць із якісною кавою. Так, тут є Star­bucks, але він більше слугує коворкінгом, ніж кав’ярнею. Це надихнуло мене на створення місця, де можна взяти смачну каву з собою.

Ми прагнули створити своєрідний «острівець», щоб не жити з відчуттям тимчасовості, а відчути себе тут вдома, ніби життя не проходить повз.

«Моя місія за кордоном – популяризувати Україну»

Зараз моя основна задача – це популяризація України через демонстрацію її високої культури, ведення бізнесу, створення високих стандартів сервісу тощо. Така місія може навіть мати більший вплив за кордоном, адже це привертає увагу людей до України. 

У моїй команді в Epoca Hedo­nista працює 4 людини, з українців – тільки я і моя мама. Раніше я пропонувала працевлаштувати українців, проте наша діаспора в Чилі досить невелика. Якщо ж хтось згодом захоче долучитися – я готова надавати робочі місця для своїх співгромадян.

«Довелося самій ходити по місту, щоб знайти найбільш людне місце»

Процес відкриття кафе був поетапним. Спершу я шукала приміщення для оренди. Просто з блокнотом ходила по місту і спостерігала, біля яких місць проходить найбільше людей. Мені важливо було знайти жваву локацію, адже мій будинок знаходиться в горах, далеко від «цивілізації», де інтернет є завдяки Star­link.

Коли приміщення знайшлося, я почала збирати документи. Через статус емігрантки і відсутність повного пакета документів було непросто знайти банк, який би допоміг з бізнесом. На щастя, з фінансами допоміг мій колишній колега Віталій Білий.

В Чилі умови ведення бізнесу досить жорсткі, особливої підтримки немає. Я бачила, що є грантові програми, такі як «Стартап Чилі», і мені радили податися, але для цього треба було хоча б володіти мовою.

Зізнаюся – найбільше мені допоміг Chat­G­PT. Саме він допоміг зрозуміти чилійське середовище, оформити документи та крок за кроком пройти всі етапи відкриття бізнесу.

Хочу одразу озвучити важливі моменти, які допоможуть українцям відкрити бізнес у Чилі:

• Перебуваючи в країні за туристичною візою, обов’язково отримайте дозвіл на проживання.
• Зареєструйте власну компанію. Створення юридичної особи, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю (Sociedad de Respon­s­abil­i­dad Lim­i­ta­da) – це популярна форма бізнесу в Чилі.
• Відкрийте банківський рахунок після реєстрації компанії.
• Отримайте всі необхідні дозволи для бізнесу. Якщо це кав’ярня, як у мене, то вам потрібно мати санітарний дозвіл від відповідних органів та ліцензію на діяльність від муніципалітету.
• І ще важливо мати достатньо ресурсів. Адже перший рік, швидше за все, буде неприбутковим. Додам, що місцеві тут не дуже активні.

Epoca Hedo­nista працює менше ніж рік – я відкрила кав’ярню в січні 2024 року. Зараз ми продаємо в середньому від 30 до 50 чашок кави на день. 

«Я зробила кілька помилок, але це дало мені досвід»

Перша спроба відкрити кафе була невдалою через те, що я вибрала неправильного партнера. Я раджу іншим вірити у власні сили й не шукати партнерів. Адже коли ти знаходиш партнера, ти автоматично віддаєш йому право ухвалювати рішення. 

Для мене все почало працювати, коли я взялася за справу самостійно і зрозуміла, що мого досвіду достатньо, щоб запустити бізнес. І в мене все вийшло.

Зараз я бачу свої помилки й готова поділитися ними з іншими:

• Основною помилкою було – недостатнє знання мови. Це дуже ускладнювало початок бізнесу і комунікацію. 
• Ще одна важлива помилка, яку мені допоміг скоригувати мій ментор Олександр Чернишовколишній СЕО Aro­ma Kava, – це те, що спершу я шукала професійних барист, а потрібно було знайти просто хороших людей і навчати їх варити каву. 

Саме цей підхід я зараз і застосовую: працюю з людьми, які ставляться до наших гостей, як до друзів. Це набагато важливіше за формальні правила.

Наприклад, за правилами в нашому приміщенні немає санвузла для відвідувачів, але я вирішила зробити виняток і дозволяю нашим гостям користуватися туалетом персоналу. Це не відповідає нормам, але для мене важливо, щоб відвідувачі почувалися комфортно. Для чилійців зробити щось не за правилами – складно, але мені вдалося переконати команду, що це важливо.

Також ми адаптували меню під місцевий ринок – у нас багато молоді, яка шукає веганські продукти, тому популярні альтернативні види молока. А ще – чи не найбільше купують горішки зі згущеним молоком. 

«Я хотіла закрити заклад, бо довгий час він не приносив прибутку»

У цій країні дуже високі податки. Навіть якщо підприємство неприбуткове, податки все одно доведеться сплачувати. Лише недавно я отримала невеликий прибуток від кафе, до цього періоду бізнес був збитковим, але з нього все одно знімали податки. 

У кав’ярні я спостерігала дуже повільне зростання. Це навіть викликало в мене певне занепокоєння: я думала, що варто закрити заклад, адже очікувала швидше вийти в прибуток. Але в Чилі зовсім інший характер зростання для бізнесів – дуже повільний, а населення досить консервативне. 

Однак у цьому є і свій плюс: коли клієнт стає постійним, він починає ходити регулярно. У нас є відвідувачі, які приходять по кілька разів на день, і це вражає.

Розповім ще одну історію, яка викликала серйозну суперечку. Я хотіла встановити кондиціонер, але орендодавець сказав, що це неможливо, бо так прописано в договорі. Мені довелося виділити у договорі моменти, через які це дозволяється робити. І ця історія триває вже два місяці. На щастя, закон тут на моєму боці, хоча орендодавець досі проти.

«Я почала вести соцмережі кав’ярні, і це зацікавило людей»

Мені пощастило з тим, що в місцевості, де я живу, бізнес не дуже розвиває соцмережі. Місцеві кав’ярні в Insta­gram та Tik­Tok лише публікують свою продукцію, без якогось формату сторітелінгу.

Для мене «спрацювали» мої особисті сторінки в соцмережах. Ми зняли кілька роликів, і цього вистачило, щоб органічно набрати аудиторію. Люди активно переглядають Insta­gram-sto­ries в Epoca Hedo­nista. Наразі маємо 5500 підписників, з яких близько дві тисячі регулярно дивляться сторіс, і це неймовірні показники. 

 

Переглянути цей допис в Insta­gram

 

Допис, поширений Época Hedo­nista — café ucra­ni­ano para amantes del plac­er (@epoca_hedonista)

Люди дійсно зацікавлені та стежать за нашим бізнесом, бо я ділилася своєю особистою історією. Чилійці приходять до нашої кав’ярні не стільки за кавою, скільки за історією. 

«Чилійці в захваті від нашої кав’ярні, бо інші бізнеси такого не роблять»

Можливо, в Києві моя кав’ярня не мала б великої популярності, бо заклад не здивував би людей. Водночас для чилійців такі деталі, як, наприклад, стаканчики з логотипом, які ми замовили з Китаю, справляють враження. Місцевий малий бізнес зазвичай не приділяє увагу таким дрібницям, тому навіть така проста річ робить нас унікальними.

Також у нас завжди грає музика, і ми маємо певний стандарт обслуговування, який орієнтований не стільки на формальні правила, скільки на інтереси клієнта. Усе це створює атмосферу, через яку люди повертаються до нас. 

Які плани на майбутнє? Я б хотіла створити мережу таких кав’ярень, але наразі мені достатньо одного закладу. Поки немає можливості для масштабування, але, можливо, через рік я розгляну варіанти розширення. 

---

«Українки в світі» – це спецпроєкт MC.today про жінок, які наважилися на сміливий крок та розпочали власну справу за межами України. Кожна історія – це приклад стійкості, винахідливості та віри у свої сили. 

У межах цього спецпроєкту власниці бізнесів поділяться історією переїзду в іншу країну, досвідом подолання викликів, з якими вони зіткнулися за кордоном, а також розкажуть, як саме їм вдалося перетворити свою ідею на успішну справу та чим вони допомагають Україні та українцям за кордоном. 

Як українські жінки змогли побудувати бізнес в іншому куточку світу? Як впоралися з труднощами за кордоном? Як вони продовжують допомагати рідній країні? Про все це і не тільки ми розповідаємо в межах спецпроєкту «Українки в світі».

Серед учасниць спецпроєкту – власниці мережі Dobro.dobro.cafe у Польщі, видавництва Lit­tle Bee­tle Press в Ірландії, магазину вишиванок Vyshyvanka4u в Литві, салону краси Beau­ty Hub Eva у Португалії та інші підприємиці. Всі матеріали з цього спецпроєкту можна знайти за тегом «Українки в світі» на сайті та в соцмережах.