logo

Як зрозуміти, що стрес вмикає червону кнопку: тіло кричить, коли рот мовчить

Анна Кручиніна
Зaступник головного редактора MC: Money&Career
Розкажіть про статтю:

Зараз майже усі українці живуть майже в одному й тому самому стресі: ті, хто на фронті, і ті, хто тримає тил, просто з різними декораціями. Саме тому важливо не пропустити симптоми, якими не можна нехтувати, коли людина вже переживає не просто «складний період», а небезпечну зону. За словами арт-терепевтки Вікторії Єсауленко, у психіки є кілька «червоних прапорців».

Перший — емоційне плато, або повне знеструмлення. «Не сумно і не страшно, а просто ніяк. Ніби хтось вимкнув колір у вашому житті: улюблена їжа, друзі, навіть кава — усе однаково сіре. Це називається ангедонія, і це не лінь і не поганий характер», — зазначає вона.

Другий — тіло говорить замість вас. Скреготіння зубами вві сні (бруксизм), шия як бетонна плита, мігрені, шлунок у вузол, а лікарі розводять руками, бо аналізи прекрасні. Вікторія наполягає, що це те, що ми називаємо психосоматикою: тіло кричить, коли рот мовчить.

Третій — соціальне зникнення. Ви не відповідаєте на повідомлення, ухиляєтеся від дзвінків і вдаєте, що вас немає вдома. Тобто залягли в нірку.

«Якщо ці стани тривають кілька тижнів і заважають мінімально функціонувати, це не привід казати собі «я сильна, я впораюся». Це привід піти до фахівця: психотерапевта, а краще — психіатра чи невролога. І ні, це не соромно. Сучасна фармакологія справді вміє ефективно допомагати при депресивних і тривожних станах. Коли ви зламали ногу, ви ж не лікуєте її силою волі й афірмаціями? А якщо з’являються думки, що жити не хочеться, не чекайте ні дня», — підкреслює терапевтка.

Також вона відзначає «синдром відкладеного життя», коли здається, що радіти чи планувати майбутнє зараз недоречно. За її словами, це пастка, у яку потрапили мільйони. «От закінчиться війна, тоді почну жити», — кажуть вони. Або: «Тоді схудну, куплю гарну білизну, поїду на море, нарешті скажу керівнику все, що думаю».

А правда в тому, що іншого життя нам не видали. Це «потім» може мати зовсім інші правила, а може й узагалі не настати. Парадний сервіз у серванті — наш національний символ відкладеного життя: стоїть для гостей, які колись прийдуть, а ми їмо з буденної посуди.

«Звідки це береться? Я називаю це «вторинною вигодою». Якщо я нічого не планую, мене не можна розчарувати. Немає планів — немає й краху планів. Виглядає як безпека, але насправді це маленька тюремна камера, де тихо і нічого не відбувається. Ми не захищаємо себе, а позбавляємо себе життя наперед», — застерігає Вікторія Єсауленко.