«Наша психіка ніколи не буде такою, як до війни»: чому сирени більше не лякають і як зберегти себе

Людина показала, що добре вміє захищати своє існування та пристосовуватись до довкілля. Деякі супротивники еволюційної теорії кажуть, що вона не вірна. Мовляв, уже достатньо давно не відбувається суттєвих фізіологічних трансформацій на кшталт зміни форми черепа або появи нових органів.

KYIV, UKRAINE - Feb. 25, 2022: War of Russia against Ukraine. Subway station serves as a shelter for thousands of people during a rocket and bomb attack

На це можна відповісти тезою про те, що еволюція змістилась з фізіологічної у психологічну площину і надалі відбувається в ній. Справді, ми можемо бачити, як відповідно до розвитку техніки та соціуму змінюються і шаблони людської поведінки. 

Чому обстріли та сирени більше не лякають

Якщо подивитись на сьогоднішню війну в Україні, то ми можемо побачити захисну реакцію психіки в дії.

В’ячеслав Загороднюк

Так, у перші дні війни будь-яка новина про обстріл, сирена або фотографії тіл викликали надзвичайно сильну емоційну реакцію: сльози, апатію, істерику та паніку. Але після майже двох місяців подібної інформації, аби викликати таку реакцію, людям потрібний надзвичайно сильний інформаційний привід. Наприклад, звірства в Бучі.

Це можна порівняти з практикою «набивання» вразливих місць організму в бойових мистецтвах. Коли завдяки постійним ударам вони перестають бути чутливими до болю. Так само і наша психіка вже не здатна гостро реагувати на подразники. Вона набула свого роду «броню» від стресу.

Людина ніколи не стане такою, як до війни

Внутрішні органи боксерів, які втратили чутливість унаслідок великої кількості ударів, зазнають незворотних змін, які потім виливаються у хронічні проблеми зі здоров’ям. Із психікою, на жаль, відбувається абсолютно те саме. Вона вже ніколи не повернеться в довоєнний стан.

Багато психологів пророкують, що в Україні будуть великі проблеми, пов’язані саме з посттравматичним синдромом.

Про захисні механізми й об’єднання нації

Хотілось би поговорити про один зі специфічних захисних механізмів організму, роль якого може бути значною. Цей механізм – сублімація. Цей термін відносно новий. Він набув розповсюдження наприкінці XIX – початку XX століття.

Одним з піонерів його використання був Зігмунд Фрейд. Він пояснював його як механізм перетворення пригніченої сексуальної енергії на джерело досягнення соціально вагомих звершень. Послідовники Фрейда, зокрема Карл Юнг, надали терміну ширшого значення. Надалі термін використовували в основному для описання того, як негативна енергія перетворюється на джерело творчої енергії.

Прикладом цього може бути знаменита робота Пабло Пікассо «Герніка», де біль і жах від знищення мирного міста художник перетворив на шедевр світового мистецтва.  Або Віктора Франкла, який перетворив кошмар концентраційних таборів на одну з найбільш життєствердних книг «Сказати життю “так”. Психолог у концентраційному таборі».

Сублімацію здебільшого розуміють як індивідуальне явище, однак існують думки стосовно того, що вона може бути колективною. Коли велика група людей чи ціла нація зазнають тривалого і стійкого стресу, негативного впливу, у них може виробитись колективна сублімаційна реакція на такі події.

Як приклад – швидка відбудова Німеччини після Другої світової війни на ґрунті колективного приниження та провини. Або трансформація Японії з мілітаристської та реакційної держави на технологічну та гуманістичну. Або блискавичний підйом Ізраїлю, домівки стражденної та переслідуваної нації, що за короткий час стала впливовим і потужним гравцем на світовому політичному полі.

Усі ці економічні та політичні процеси стали можливими завдяки об’єднанню народу цих держав і самовідданій праці. А часто навіть завдяки нехтуванню персональними інтересами заради майбутнього блага всіх. Сподіваємось, що щось подібне чекає і післявоєнну Україну.

Як відновити сили під час війни

Як же механізм сублімації може допомогти пересічній людині під час війни, адже далеко не всі мають хист або можливість до творчості? Слід зазначити, що майже в кожній професії можна знайти творчу складову, потрібне лише бажання.

Наприклад, двірник може створити клумбу квітів, яка буде прикрашати двір і підіймати настрій йому та оточенню.

Релевантнішим, звичайно, буде приклад волонтерів, які творять дива, коли дістають військовим необхідне спорядження та надають всю можливу допомогу.

Очевидно, що енергія, яку вони витрачають, є набагато більшою, аніж власні ресурси людського організму. Тому мова йде саме про трансформацію негативу на свого роду акумулятор, що живить організм та надає імпульс до нових дій. 

Навіть просто сумлінне та вчасне виконання своєї роботи в умовах війни можна вважати творчістю. Однак для цього людині потрібен внутрішній поштовх: буквально встати з ліжка та перестати весь час приділяти читанню новин. Перетворити ненависть до ворога та розпач від жахів війни на імпульс до діяльності.

Психіка потребує лише цього першого імпульсу, адже далі за активністю та поставленими задачами вона буде у змозі відсунути травмувальні емоції та спогади на другий план і надасть людині можливість діяти та жити.