Чи справді корисно сміятися з себе? Відповідають науковці

Британські психологи розібралися, чому вміння сміятися над собою — один із найскладніших видів гумору, і водночас один із найкорисніших. Дослідниця Соня Гайнц із Плімутського університету, психолог Рене Проєр із Університету Галле-Віттенберга (Німеччина) та професорка Клер Фокс із Бристольського університету пояснили ВВС, коли самокритичний жарт зміцнює психіку, а коли — руйнує самооцінку, і як зарадити останньому.

Чоловік у сірій футболці стоїть перед дзеркалом на підставці й голосно сміється, дивлячись на своє відображення. Фото: Deposit­pho­tos

Головне

• Науковці остаточно підтвердили: людина здатна щиро сміятися над собою, а не лише стверджувати це про себе в опитуваннях — експеримент 2011 року з викривленими фото довів це на практиці.
• Психологиня Соня Гайнц (Плімутський університет) виявила, що «самокритичний» гумор, який десятиліттями вважали ознакою низької самооцінки, насправді часто корелює з протилежним — вищою впевненістю в собі та кращими стосунками.
• Є і темна сторона: гелотофобія — страх перед сміхом інших — пов’язана з нижчою життєвою задоволеністю, самотністю та депресією, а причини сягають суворого виховання чи травматичного досвіду в школі.
• Ключова різниця між здоровим і шкідливим самогумором — не в самому факті жарту про себе, а в тому, чи він єдиний стиль гумору людини, і чи йде він від прийняття своєї слабкості, а не від сорому.

Ще в 1990‑х психологи намагалися зрозуміти, чому одних дітей у класі відкидають, а інших — ні. З’ясувалося: серед аутсайдерів були два типи. Одні реагували на кпини агресією, інші — замикалися в собі. Спільним для обох була одна риса — цілковита нездатність сприймати жарт про себе. Діти, яких приймали однолітки, натомість або не реагували на кепкування, або й самі підсміювалися разом з усіма.

Схожа закономірність працює й у дорослому житті: чим легше людина ставиться до власних промахів, тим краще в неї зі стосунками, кар’єрою та психічним здоров’ям. Питання лише в тому, чи можливо це насправді — і як цього навчитися.

Чи можна взагалі сміятися над собою

Тема виявилася на диво суперечливою. Ще Платон вважав, що гумор виникає лише з відчуття переваги над іншими — особливо над тими, хто помилково вважає себе кращим чи мудрішим. Англійський філософ Томас Гоббс у 1651 році погоджувався: людина здатна посміятися над собою хіба що згадуючи власну колишню глупоту — і тим самим підкреслюючи, наскільки мудрішою вона стала відтоді.

Лише у XVIII столітті філософи допустили, що гумор не завжди живиться злістю: набула популярності «теорія неконгруентності» — ідея, що сміх виникає з несподіваного порушення соціальних норм. Але саму здатність людини щиро сміятися над собою наука довго не могла підтвердити емпірично: дослідники просто питали людей, чи вміють вони це робити, і вірили їм на слово.

Усе змінилося у 2011 році, коли європейські вчені провели експеримент: підглянули за реакціями учасників на приховану камеру, а потім показали їм спотворені, «кімнатносміхові» фото їхніх власних обличь. 80% людей щонайменше усміхнулися, а 40% — щиро засміялися вголос.

«Тепер наука досить чітко встановила: людина справді здатна сміятися над собою, і це має численні переваги», — каже Соня Гайнц, лекторка з психології у Плімутському університеті, яка досліджує гумор.

Читайте також: Чому українці жартують попри все, і які психологічні практики можуть підняти настрій

Гелотофобія як темний бік самоіронії: коли чужий сміх лякає

Уміння сміятися над собою психолог Пол Маггі у 2010 році назвав одним із найскладніших навичок у своїй семиступеневій програмі розвитку почуття гумору — на другому місці за складністю, поступаючись хіба вмінню жартувати в стресових ситуаціях.

Але не всім це вдається однаково легко. Людей із гострою чутливістю до чужого сміху називають гелотофобами.

«Ви можете сидіти в кафе, жартувати з друзями — і хтось підійде запитати, чому ви смієтеся саме над ним», — пояснює Рене Проєр, професор психології з Університету Галле-Віттенберга.

Для гелотофоба навіть звичайна усмішка співрозмовника читається як приниження.

Причин розвитку гелотофобії кілька: суворе, каральне виховання, травматичний досвід у школі («коли ти тижнями, а то й роками — об’єкт насмішок», за словами Проєра), а також аутизм як один із факторів ризику. Дослідники також фіксують культурну складову: у східноазійських країнах рівень гелотофобії вищий, ніж на Заході, — там гумор частіше вважають справою «професіоналів», а не звичайних людей.

Гелотофобія має конкретну ціну: нижчу задоволеність життям, уникання дружніх стосунків, самотність і депресію.

Самозахисний гумор проти саморуйнівного

У 2003 році канадські дослідники розробили опитувальник стилів гумору (Humor Styles Ques­tion­naire), який розділив людей на чотири типи: афіліативний, самопідтримувальний, агресивний і самокритичний гумор. Цей інструмент став надзвичайно впливовим.

«Це вперше хтось запропонував ідею, що гумор може бути як адаптивним, так і шкідливим», — каже Клер Фокс, професорка психології освіти в Бристольському університеті.

Самопідтримувальний гумор вважали корисним: він допомагає знаходити комічне навіть у важких ситуаціях і слугує механізмом подолання проблем. Самокритичний гумор натомість роками трактували як сигнал невпевненості та низької самооцінки.

Читайте також: Синдром самозванця. Як припинити сумніватися у своїх силах та рухатися вперед

Чому «самокритики» страждають менше, ніж здається

Коли Соня Гайнц у 2010‑х лише почала досліджувати тему, її здивувало, наскільки негативно наукова спільнота ставилася до самокритичного гумору — адже сама вона постійно жартує над собою. Виявилося, що за офіційною версією такі люди мали б бути в групі підвищеного ризику тривожності, депресії й навіть суїцидальних думок.

Гайнц зібрала групу «самокритиків» і порівняла їх з людьми інших стилів гумору. Жоден із них не страждав так, як передбачала теорія. Навпаки — вони показали вищу самооцінку та кращі стосунки з оточенням.

«Вони казали: “Ну, у мене справді є проблеми із самооцінкою, я трохи невпевнена людина. Але жарти над собою — це насправді хороший спосіб упоратися з труднощами, і він допомагає мені зближуватися з людьми”», — розповідає Гайнц.

Дослідниця Клер Фокс у 2014 році з’ясувала, що школярі, які стають жертвами булінгу, частіше вдаються до самокритичного гумору — і з часом ця схильність лише посилюється. Але наступне дослідження 2016 року додало важливий нюанс: серед школярів були і ті, хто жартував над собою навіть частіше за «жертв», але не мав такого негативного ефекту. Різниця була в тому, що ці діти — їх назвали «універсалами гумору» — використовували всі чотири стилі жартів одразу, а не лише самокритичний.

«Це показує: самокритичний гумор — це нормально, якщо він поєднується з іншими стилями», — підсумовує Фокс.

За словами Гайнц, справжня проблема виникає тоді, коли жарт над собою йде не від прийняття своєї слабкості, а з місця гіркоти й самозневаги. Дослідниця також підозрює методологічну проблему самого опитувальника: питання про самокритичний гумор часто містять оцінне судження — типу «я роблю це занадто часто, більше, ніж варто». Гайнц готує нову наукову роботу з переглядом цієї шкали.

Гумор і влада: коли сміх над собою працює найкраще

Здатність посміятися над власною помилкою — це «безпечний» спосіб проявити гумор у новій компанії, коли ще не знаєш, що там вважають смішним, каже Гайнц. Особливо цінним цей навик стає там, де є нерівність влади: дослідження Фокс показало, що викладачі, які жартували над власними дрібними помахами, отримували вищі оцінки студентів — за умови, що ці помилки нікому не завдавали шкоди.

Читайте також: Самокритика, що працює проти вас: 9 порад, як зупинити негативне самонавіювання

Як навчитися самоіронії без саморуйнування ц

Пол Маггі радив цілитися прямо у свої «болючі точки» — зріст, вагу, лисину, невправність — і жартувати про них відкрито. Спочатку це некомфортно, обіцяв дослідник, але згодом приходить «відчуття полегшення і свободи», коли ви звикаєте жартувати про те, що раніше лише злило чи бентежило.

Проєр перевіряв простішу вправу: щовечора протягом тижня записувати три найграйливіші моменти дня — думку, спостереження на шляху до роботи, будь-яку дрібницю. Учасники цього експерименту відчували себе грайливішими навіть три місяці по тому, а рівень депресивності в них знизився.

«Грайлива людина здатна перетворити навіть нудне завдання чи побутову рутину на щось цікаве», — каже Проєр.

Тож перше, що варто зробити сьогодні — записати, що смішного сталося за день. А сміятися над цим — уже справа техніки.

Читайте також: Треба бути «дитиною з табуретки». 7 причин, чому хвалити себе – корисно для здоров’я