UA RU
logo
29 Sep 2022

«Податкова система вдає, що збирає гроші, а підприємці – що сплачують». Як нова реформа рятує економіку: велике інтерв’ю Михайла Кухара

2015 року в Україні з’явилася податкова реформа, у народі – «реформа Южаніної», на честь народної депутатки. Ніна Южаніна була однією з ініціаторів перебудови фіскального органу. Реформа мала великий розголос. Згодом її затвердили, але зниження податків відбулося лише за деякими напрямами – наприклад, зменьшили ставку ЄСВєдиний соціальний внесок. Багато економістів вважають, що ця податкова система застаріла та неефективна.

Наразі економічне середовище бурлить: на горизонті з’явилася нова податкова реформа 10:10:10: 10% – податок на прибуток, 10% – ПДФОподаток на доходи фізичних осіб та 10% – ПДВподаток на додану вартість. Цікавий момент: пропонують зовсім скасувати ЄСВ та деякі пільги.

Два головних питання зараз: що принесуть нововведення та чому вони повинні працювати краще, ніж стара податкова система. Про це і не тільки редакція MC.today поспілкувалася з Михайлом Кухаром, старшим економістом Ukraine Economic Outlook.

Михайло Кухар

Михайло Кухар

Нові податки

Перш ніж говорити про нову податкову реформу, обговорімо, що являє собою нинішня податкова система.

Її вади добре відомі всім: і урядовцям, і підприємцям. Але є головна – це 31% тіньової економіки. Необхідність сплачувати на кожну гривню зарплати 51,5 копійки у вигляді податків звичайно заганяє фонд оплати праці в тінь.

Курс
UI/UX design
Навчайся в онлайн форматі. Створи своє портфоліо з 4 проєктів та отримай роботу в ІТ компанії
РЕЄСТРУЙТЕСЯ!

За опитуваннями, 91% компаній займаються «білою» оптимізацією при сплачуванні податків. Наприклад, оформлення працівників як ФОП, оптимізація податку на прибуток за допомогою інших ФОП та інші методи.

Яскравий показник – це відсутність фондового ринку в Україні. Кожен підприємець, аналізуючи ризики між тим, чи повністю сплачувати податки, чи продовжувати практику білої оптимізації, приймає для себе рішення, що недоплачувати податки є фінансово вигіднішим, ніж показувати білу звітність і залучати інвестиції.

Ще важлива річ: країна недоотримала десятки мільярдів доларів інвестицій за 30 рокіів нашої новітньої економічної історії внаслідок бажання якомога більше забрати в бюджет.

Це нерозуміння базових законів економіки – зі збільшенням ставок лише падають надходження. І навпаки: щоб добитися збільшення надходжень, треба ставки знижувати.

Раніше за всіма шаленими ставками податків вдавалося збирати з економіки 40% від того, що вона виробляє. Це називається фіскальний відсоток ВВП. Почалась війна, витрати зросли, доходи впали. Зараз здатні збирати понад 35% податками. А наступного року буде лише 30%. З цим терміново треба щось робити. Так і виник план ліберальної податкової реформи.

Я пам’ятаю уряд регіонала Миколи Азарова та досить великі податки. Це порочне коло: тіньова економіка – великі податки, але воно водночас показує ілюзорність податкової, що працює.

Так, податкова система вдає, що вона збирає податки, а всі підприємці країни – що вони їх чесно сплачують, хоча ставки давно є неприйнятними для всіх.

Українські підприємці не мають кримінального психотипу. Вони не злочинні від народження або з юності та не хочуть наново вигадувати, як обманути державу. Навпаки.

Статистика останнього десятиліття говорить про те, що понад 98% всіх податків підприємці України сплачуються добровільно – за декларативним принципом. Це один з найвищих відсотків з добровільної сплати податків на планеті. Наприклад, у США це лише 95%. У Європі це скрізь не вище від 90%.

І ось ми плодимо контрольно-каральні органи, щоб добирати ось ці 2% в бюджет ще якимись штрафами. Звичайно, це аномальна система, яка породжує тільки корупцію.

Михайло Кухар

Михайло Кухар

Є якійсь позитивний бік у цієї сучасної податкової системи?

Практика ФОП – одна з найуспішніших щодо оподаткування та збирання звітності малого бізнесу в континентальній Європі.

Йдуть спори між економістами: яку це зіграло роль? Упродовж п’яти років, коли була введена система спрощеного оподаткування, прослідковується економічне зростання.

Під час світових фінансових криз і воєн 2008, 2014 та 2020 років від масового безробіття нас врятувало те, що люди могли ставати самозайнятими і за спрощеною системою звітувати про економічну діяльність.

За часів президента Петра Порошенка намагалися трохи знизити податки.

Була спроба втілити ліберальний Податковий кодекс від народної депутатки Ніни Южаніної. Тоді пропонували зниження трьох важливих податків – податку на прибуток, ЄСВ, ПДВ – до рівня 15%, 20%, 15%.

Вели дискусії і знизили лише один податок – ЄСВ. Він був 42%, а його знизили до 22%. Але, оскільки залишили 18% + 1,5% ПДФО на додачу до цих 22%, то вийщла знову 51 копійка з кожної гривні зарплати. Це нікого не мотивувало.

Так, зниження податків – це добре. Але підприємці постійно кажуть про адміністративний тиск від Податкової служби. Що можна було б зробити, щоб його зменшити?

Це найкраще прописали в Податковому кодексі Южаніної, Податкова служба мала б почати працювати за сервісним принципом.

Якщо когось підозрюють у прихованні мільйонів доларів від бюджету, то звертаються до відповідного органу – Бюро економічної безпеки. Раніше його називали Податковою міліцією.

Я за декриміналізацію ненасильницьких злочинів. Тим, хто не вбивав людей, не наносив каліцтва, не місце в тюрмі. Можна спіймати підприємця і посадити в тюрму на 3–5 років за те, що він не доплатив мільйон доларів. Але що ми отримаємо? Тисячу його найманих працівників на вулиці та руйнування ще одного бізнесу для української економіки? Краще його оштрафувати і нехай працює.

Підприємці – це дуже цінна частина людського капіталу, їх не більше 2% в кожному суспільстві.

Щодо штрафів. Владі потрібно запропонувати бізнесу новий соціальний договір зі ставками податків нижчими, ніж співставними зі ставками «обналу», які вони зараз платять. Тобто запропонувати жити чесно та платити скільки вони реально можуть.

Спробуймо пояснити, чим нова реформа хороша чи погана та наскільки найближчим часом її впровадження можливе? З урахуванням того, що податків збирається лише третина від необхідного.

ПДВ знижуємо з 20% до 10%. Існує такий показник «ефективна ставка ПДВ». Це відношення тих, хто має платити, до того, скільки реально збираємо – у нас зараз це 8,5%.

Тому що є таке сумне явище, як «обнал». Підприємці, які не бажають платити ПДВ, відправляють на «одноденку»фірма з ознаками фіктивної роботи, яка зареєстрована в місці масової реєстрації, з нульовою звітністю або роблять «скрутку»відтворення ланцюга фіктивних фінансових операцій. Це все величезний чорний ринок. Ставки на ньому зараз складають близько 8%.

Як ви розумієте, ставка ПДВ 20% – це не 20% від суми платежу. Це 16,6% в періоді від суми платежу. Так само як ставка 10% – це 9,1% від суми платежу. Наша гіпотеза полягає в тому, що треба бути вже патологічно жадібним, щоб за оцей 1,1% різниці (до 8% ставки «обналу») потрапити в тюрму за порушення закону. Тому за річною ставкою сплачувати ПДВ буде вигідно. Скоріш за все, ефект збільшення сплати ПДВ ми отримаємо за один квартал. Не доведеться навіть чекати рік, щоб його побачити.

Добре. А що з податком на прибуток підприємств?

Зараз він 18%, а ми знижуємо його до 10%. Україна оточена поясом країн, де є подібна 10%-ва система – це Польща, Болгарія, інші. Таким чином ми зараз програємо міжнародну податкову конкуренцію навіть країнам ЄС.

Як зараз сплачують підприємці податок на прибуток? Усі в нас «збиткові» і намагаються вижити при цій корумпованій податковій системі.

Приходить податкова і каже: «Заплатіть наперед податок на прибуток 0,5% від обороту». Підприємство показує не реальний фінансовий дохід, а результат «договорняка» з податковою. Лише коли компанія іде на IPOперший публічний продаж акцій приватної компанії, то в останній квартал показує великий прибуток. Сплачує з нього 18% і забирає ще більші гроші, зібрані з IPO. Ми хочемо повернути податку на прибуток його економічну суть.

А податок на доходи фізичних осіб? Що він змінить?

Його розглядаємо в комплексі з податком ЄСВ – єдиним соціальним внеском. Зараз він 22%, а ПДФО 18%. І ще в нас є 1,5% військового збору. Разом виходить 51% навантаження на фонд зарплат – це головне джерело наших зарплат «в конвертах». Тому кожен хоче стати ФОП і сплачувати 5% плюс 1–1,5% за адміністрування. І так під 6–7,5% ви виходите в білу. Навіщо сплачувати 51%? Ми пропонуємо 10% ПДФО і 0% ЄСВ.

Наші шановні опоненти кажуть: «Хто ж наповнюватиме Пенсійний фонд?» А погляньмо, хто його наповнює зараз. Приватний сектор платить зарплати переважно в чорну, а державний  не займається оптимізацією. НАК «Нафтогаз», «Укрпошта» не мають зарплат у конвертах, тому бухгалтеру не треба нічого оптимізувати. Виходить, що до війни в нас 60% ЄСВ сплачували підприємства з державною формою власності, а це «бюджет сам у собі».

У війну з падінням приватного сектора і зростанням державного пішли великі зарплати військових, тому зараз вже 80% ЄСВ сплачує держава сама собі. Але навіщо ми такі фантастичні масиви грошей у сотні мільярдів гривень пускаємо по колу з одного карману бюджету в інший?

З 700 млрд грн Пенсійного фонду приватний сектор сплачує 120 млрд грн ЄСВ, з яких 50 млрд грн приходиться на ФОП. Усе інше ЄСВ та дотації сплачує в ПФ держава сама собі! Залишається в сухому залишку 70 млрд грн, які сплачує весь інший приватний сектор економіки.

Кажемо чесно: 70 млрд грн – це ціна того, щоб всі зарплати країни вийшли з тіні. За новим курсом це $1,6 млрд. Попросимо в наших шановних іноземних кредиторів на наступний рік не $40 млрд, а $41,6 млрд. Погодьтеся, це варто обілення 30% економіки тіньових зарплат.

Михайло Кухар

Михайло Кухар

Про новий бюджет

У проєкті бюджету на 2023 рік дефіцит 1,2 трлн грн. Про що це каже?

У Британії під час Другої світової війни не вижив жоден бізнес, тому з 1940 по 1946 роки 80% ВВП складав державний сектор. Британці сиділи на осадженому острові й випускали патрони, кораблі та пушки. А всі заводи переробили на ВПК. Який приватний бізнес міг вижити в Лондоні? Тільки якийсь паб.

В Україні в перший же рік війни видатки державного бюджету зросли до 73% ВВП. До речі, в Англії вони зросли до 80% тільки на шостий рік війни. У нашому випадку це означає, що ще 27%  ВВП нам треба залучати із зовнішніх запозичень. Вести масштабну континентальну війну можна лише шляхом зовнішнього фінансування.

Модель існування всієї системи державних фінансів на 2023–2025 роки – мілітарна економіка. У неї дефіцит бюджету дорівнює військовим витратам – приблизно третині ВВП.

Тому нам треба переробити основні податки так, щоб вони були прийнятними для бізнесу. І ці 10:10:10 є ще одним мотивом не вимивати додаткові обігові кошти, а залишити їх бізнесу та давати можливість переходити в білі зарплати. Це стимулювання, яке ми можемо придумати зсередини.

Якщо подивитися на проєкт держбюджету, то він здається оптимістичним.

Я не погоджуюсь. На рівні макроекономічного каркаса показник непоганий, бо він вказує на правду: третина бюджету може існувати коштом податкової системи, третина – це дефіцит бюджету, третина – приватний сектор, який годує це все.

Ось показники долара: з 36 до 50 гривень за долар до кінця року. А це не 100 грн, як нас лякали.

Курс у будь-якій країні є похідним від платіжного балансу держави. Це баланс попиту і пропозиції доларів. Якщо у вашу країну пруть десятками мільярдів долари західної допомоги, їх продають і кажуть: «Шановні власники гривні, купіть у нас долари, бо ми вам привезли ще 5 млрд траншу». У вас є стільки гривні, щоб викупити наші долари? То я не бачу, як курс може йти кудись у небо.

Розумна девальвація 5–7% навіть корисна для стимулювання експорту. Я бачу за макроекономічним прогнозом на наступний рік повністю позитивний платіжний баланс України.

Ви сказали, що процес відновлення української економіки може тривати і до 2025 року.

Військові витрати не впадуть до довійськового рівня в перший же день після перемоги. Ми не знаємо, коли закінчиться війна.

Але коли це станеться, ми не припинимо переозброювати й осучаснювати армію, адже країна-агресор нікуди не зникне.

Нам треба за 8–10 років добудувати за програмою модернізації одну з найпотужніших армій НАТО, щоб зняти питання зовнішньої безпеки.

Кажуть, що великі проблеми – виплати за зовнішнім боргом. Що з цим робити?

По-перше, там була сума $8 млрд, а залишилося $4 млрд. Я б не назвав це проблемою на фоні того, що нам $30–40 млрд надійде зовнішньої допомоги. Заплатимо всім вчасно. Я б навіть оце списання не робив $6 млрд за євробондами за два роки, а, навпаки, зберіг би кредитний рейтинг країни, показав би, що ми вчасно платимо.

Ми звільнили велику частину Харківської області. Там, як і в самому Харкові, працювало багато підприємств. Якимось чином це відіб’ється на стані української економіки?

Ця частина Харківської області не є суттєвою для цифри ВВП всієї країни. Тим паче ще знадобляться місяці, якщо не роки для відновлення економічної активності після деокупації.

З Харкова та Харківської області, з багатьох міст, які були під загрозою окупації чи обстрілу, відбулася релокація щонайменше 500 підприємств до п’яти західноукраїнських областей.

Наша економіка виявилася набагато стійкішою навіть під час такого шаленого трагічного випробування, як війна. 25% девальвації за пів року війни – це ще непоганий результат.

Що було з італійською лірою та німецькою маркою за перші пів року війни? Вони втрачали сотні й тисячі відсотків. Усі ми любимо критикувати адміністративні заходи щодо обмеження курсу, фіксації курсу, міжнародних платежів. Але, оглядаючись назад, треба віддати належне, що ці заходи були вправними і своєчасними.

Як ми знаємо з інтерв’ю керівника Нацбанку, вони ще за місяць чи два до війни розробили протоколи дій у військовий час. У країні, у якій були під бомбардуванням усі міста-мільйонники, продовжувала працювати банківська система, не лягла на жоден день система електронних платежів в НБУ тощо.

Зараз йде дискусія, чи пройшли ми економічне дно…

Я вважаю, на жаль, ще ні. У нас було локальне дно у квітні, але потім підприємства почали виживати в західних областях Україні. Війна продовжується, і нас чекають наступні квартали спаду та наступне падіння і зарплат, й усього іншого.

Коли говориш з експертами про економіку й умови для бізнесу, завжди звучить одне й те саме – верховенство права, прозорість влади, боротьба з корупцією. Спробуємо змоделювати кілька варіантів розвитку України після війни з урахуванням цих та інших факторів?

Ніколи не є поганий час, щоб робити правильні речі. Чому треба чекати закінчення війни для того, щоб дати дихнути на повні груди підприємцям України?

Центр Дубая, ОАЕ

Центр Дубая, ОАЕ

В Україні незабаром буде «Велике будивницство – 2» – такий новий «східноєвропейський Дубай». А чи хочемо ми, щоб сюди прийшли приватні інвестори? Вони дуже співчувають Україні, але сприйматимуть наступні 10 років нашу країну як державу з підвищеним військово-політичним ризиком. Тому компенсуватимуть цей ризик подвійною дохідністю.

Як ми можемо це компенсувати? Тут три шляхи. Або в нас є дешеві ресурси, наприклад, як в Іраку нафта й газ. Там під час війни ціна на бензин була $0,02 за літр, це конкурентна перевага. У нас немає нічого дешевого.

У 2014–2015 роки, коли середня зарплата в Україні в результаті трикратної девальвації впала з $430 до $170, виник величезний відтік робочої сили. Але одночасно ті підприємства, що залишилися в країні, отримали шалену перевагу завдяки вартості праці.

Зараз зарплата знову впаде. Але коли підуть шалені інвестиції й відновлення, то ми дуже швидко зіткнемося з дефіцитом робочої сили. Тому ця конкурентна перевага проіснує не більше ніж 2–2,5 року. І в нас будуть ціни на будівельників такі, як у Польщі.

Третя можлива перевага – податки. Якщо всі країни-сусіди переходять на зменшену систему податків, ми повинні запропонувати більш конкурентоздатну податкову систему.

Насамкінець, потреби оборони – шалена цифра, незрівнянна з розміром нашої економіки. Така сама ситуація була в Ізраїлі, де 1974 року після війни ВВП був близько $30 млрд. Це як зараз Київська область в економічному плані. США відкрили програму переозброєння – купляли найсучасніші ракети та літаки.

Програма ця складала $10 млрд на рік. Але це не залежало ані від дефіциту бюджету Ізраїлю, ані від якихось факторів податків. Стояло військово-геополітичне завдання: Ізраїль мав стати форпостом західного світу на Близькому Сході – у це завдання інвестували гроші.

Україна де-факто вже стала військовим щитом ЄС від східної навали. Обов’язок  колективного західного світу – фінансувати це. Але паралельно з цим влада повинна зберегти економічне середовище, яке попри військові витрати може розвиватися.

По теме:

Новости

Спецпроекты

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: