Що заважає вам заробляти більше та блокує кар’єрне зростання – і як з цим впоратись. Поради психологині

Уявіть собі ситуацію: вам пропонують роботу мрії, ще й із зарплатою, яка вдвічі більша за вашу поточну. Але замість радіти оферу й перспективам, які він відкриває, ви… відмовляєтесь. За такими рішеннями часто стоять не лінь чи недостатня амбітність. Чому ми відповідаємо відмовами на високооплачувані пропозиції і як виправити цю ситуацію, розповіла клінічна психологиня, психотерапевтка Анастасія Самайчук.

Анастасія Самайчук розповіла, чому ми відмовляємось від високих зарплат і хороших оферів, та як з цим впоратись. Фото: Анастасія Самайчук

Відмовлятися від добре оплачуваної роботи нас змушує низка психологічних механізмів. Спершу я розповім про несвідомі й менш помітні.

Супротив

Насамперед розберімо механізм супротиву, який походить із психоаналітичної традиції. Це значить, що якісь процеси або рішення гальмує щось всередині нас. Частина нашої особистості внутрішньо блокує рух до чогось бажаного, тому що боїться наслідків або змін. Тобто відбувається боротьба між двома частинками особистості.

Наприклад, людина мріє про фінансову незалежність чи про вищу зарплату, про лідерську або керуючу позицію, але в результаті відмовляється від цього або хоче відмовитися. І на рівні логіки, скоріше за все, вона скаже, що її не влаштовує команда, графік, формат або будь-що інше, із чим насправді можна було б погодитись і, ймовірно, просто знайти розв’язання проблеми.

Але на рівні психіки може діяти абсолютно інший сценарій. І там буде звучати щось на зразок «що буде, якщо»:

• ви вийдете за межі звичної ролі;
• ви зароблятимете більше;
• друзі чи колишні колеги вам заздритимуть;
• ви не впораєтесь із відповідальністю чи ризиками або припускатиметесь помилок;
• ви зароблятимете більше, адже постане питання, що робити з грошима, куди їх інвестувати тощо.

Зазвичай ця внутрішня боротьба супроводжується досить високим рівнем тривоги. Причому природа цієї тривоги, на перший погляд, знову ж таки, незрозуміла. Часто цей механізм стримує розвиток, бо людина хоче цього розвитку, але боїться, адже за ним стоїть щось таке, що не можна осягнути чи прийняти.

Що з цим робити? Перш за все, потрібно визнати наявність цього супротиву. Не соромитися його, не засуджувати, не намагатися виправдати себе перед іншими й перед собою. А уважно розібратися.

Для цього можна порефлексувати над такими питаннями:

• чи справді ви не хочете приймати цю пропозицію чи ви боїтеся;
• що саме в цьому рішенні викликає вашу внутрішню напругу.

Відповівши чесно, ви зможете пояснити собі, що насправді відбувається, і свідомо увалити рішення.

Конфлікт між офером і внутрішньою ідентичністю

Другий механізм, що змушує вас відмовлятися від вигідного оферу з високою зарплатою, – це конфлікт між самою пропозицією роботи, посади, зарплати і внутрішньою ідентичністю. У своїй роботі я найчастіше зустрічаю його в людей 28-35 років – тобто серед тих, хто повною мірою відчув на собі пострадянське виховання.

У таких випадках часто активуються внутрішні установки на кшталт «це не для мене», «я на це не заслуговую», «я не той, хто може стільки заробляти», «я взагалі не така людина» тощо. Це можна описати як самосаботаж.

До прикладу, коли в когось у родині гроші асоціювалися із жорстокістю, або зі зневагою, або загалом із чимось на кшталт «великі гроші заробляють чи мають погані люди».

Коли людина з такими установками отримує хорошу пропозицію, в межах якої їй пропонують грошей у два рази, у три, у п’ять разів більше (і влади теж більше), то психіка може несвідомо відкидати її. Тому що бути багатим чи мати багато грошей – це стати такою ж людиною, як ті всі поганці. Або багатство може асоціюватися з небезпекою і викликати внутрішній конфлікт.

Ну й загалом, як-то кажуть, хороша людина має страждати. Це теж установка, яка дісталася нам із пострадянського виховання. І вона дуже пов’язана з однією з особливостей 1990-х.

Наприклад, батьки намагалися вижити в 1990-ті чи навіть на початку 2000-х. І це ті часи, коли успіх чи багатство потрібно було приховувати, або ж взагалі їх не мати. Бо якщо мати, то про це могли дізнатися, прийти й забрати. Або навіть вбити. На жаль, історій про рекет в 1990-х я зустрічаю дуже багато.

І коли ця людина вже доросла, прагне успіху, більше заробляти – то не може цього собі внутрішньо дозволити. Адже вона дуже добре пам’ятає, як, наприклад, потрібно було переховуватися десь у бабусі в селі або не виходити з дому кілька днів чи й тижнів поспіль навіть у двір, бо це було небезпечно. І все через успіх, гроші, бізнес, які мала її родина.

Є й інший момент, ще глибший – він стосується вже нашої колективної історії. Я говорю про людей, чиї родичі – дідусі й бабусі, прадідусі і прабабусі – жили в часи розкуркулення. Вони мали певні статки – більші чи менші – зароблені чесною, іноді важкою працею, і в якийсь момент просто хтось прийшов і все забрав. А на той час пручатися – це бути вбитим або виїхати на заслання.

Це також надсилає несвідомий сигнал: мати щось, як-от стабільний дохід чи певну владу, накопичувати – небезпечно. Тому що все може зникнути, ще й покарання доведеться відбути.

Що з цим робити? Спершу важливо дізнатися історію своєї родини – чи когось не розкуркулювали, чи не доводилось приховувати якісь статки або надбання, як-от автівки чи навіть килими в 1990-х. Навіщо це робити? Тому що коли ми усвідомлюємо такі речі, минуле стає минулим. Після цього ми можемо бачити цілісну картинку, і це дає таку змогу творити свою власну історію, яка буде кращою. У якій не треба нікого боятися, нічого приховувати, у якій можна користуватися тими благами, які ми маємо.

Читайте також: З якого віку давати дитині кишенькові гроші – психотерапевтка пояснила, як зробити це правильно

Фінансова підтримка інших

Є люди, які змушені фінансово допомагати іншим – наприклад, батькам, або навіть виплачувати кредит, який узяв хтось із родичів. Тобто людина працює, отримує зарплату, але ці гроші постійно хтось ніби забирає – не фізично, а маніпулятивно. Наприклад, викликаючи почуття провини або жалю. Як у ситуації, коли ви позичаєте чи даєте гроші, які вам не повернуть – комусь затримують зарплату й немає за що хліба купити, бабуся просить допомогти тітці розрахуватися за кредитом, щоб не «набігло» відсотків.

Звісно, ніхто з нас не хоче бути поганим – і ми даємо гроші. А з часом виникає несвідоме переконання в тому, що гроші вам не потрібні, як і високооплачувана посада, адже ви однаково не побачите тих коштів. Їх постійно потрібно віддавати комусь, не лишаючи собі практично нічого.

Що з цим робити? Я б рекомендувала дослідити цю тему й попрацювати з питаннями сепарації від інших – від усіх тих родичів, якщо це родичі, чи будь-кого. Іноді можна бути багатою людиною і нічого страшного не відбудеться.

Провина вцілілого

Цей механізм здебільшого притаманний людям, що нині в еміграції – його поширеність зросла з початком повномасштабного вторгнення. Українці, котрі перебувають за кордоном, можуть відчувати провину за те, що мають можливість жити добре, коли інші виживають, воюють, не сплять ночами під обстрілами або сидять без світла. І цей механізм, на перший погляд, теж дуже нелогічний. Здається, що якщо ви більше зароблятимете, то більше допомагатимете – рідним, армії тощо. Але він створює переконання в тому, що ви заслуговуєте тільки на певний рівень і все, далі – фінансова стеля.

А ще цей механізм іноді активується на етапі переходу з української компанії до іноземної. Наприклад, ви маєте хороший офер, а тут відбувається черговий масовий обстріл. Ви читаєте ранкові новини й підсвідомо відмовляєтесь від кращого для себе.

Що з цим робити? У такій ситуації йдеться вже не про рішення чи рефлексії, а про потребу звернутись по допомогу до психотерапевта чи хоча б до рідних, друзів, колег, які можуть підтримати. Це допомагає розширити уявлення про себе й дозволити собі більше.

Погане передчуття

Поговорімо про ситуацію, у якій ніби все добре, але тіло і психіка кажуть «ні» – і ви хочете відмовитись від хорошої пропозиції на несвідомому рівні. Цей стан часто описують як передчуття чогось поганого. Або як підказку від інтуїції, яка говорить про те, що вам не потрібна ця позиція, посада або зарплата.

Цей механізм часто називають somatic intelligence або body intelligence – така собі соматична розумність. Вона активується в ситуаціях, коли зовні все добре – зарплата, статус, офіс, умови, коли немає установок, що спиняють вас, немає почуття провини, страху тощо. Але ось є офер, та ви його не приймаєте. У тілі відчувається напруга, у горлі – ком, ви страждаєте від безсоння. Й одразу важко зрозуміти, що саме не дає ухвалити рішення.

Зазвичай це свідчить про те, що офер тригерить якийсь травматичний досвід. Наприклад, авторитарний чи суворий керівник нагадує тата, який вас сварив кожного дня. Або робота, офіс, керівник, люди нагадують одну з попередніх робіт, через яку ви зіштовхнулися з професійним вигоранням або й депресією. Або просто нервова система ніби відчуває, що ця структура небезпечна для вашого психічного здоров’я. І це тілесна відповідь, яку точно не потрібно ігнорувати, бо навіть якщо ви погодитесь на офер, нічого доброго з того не вийде.

Що з цим робити? Насамперед – усвідомити, що є якась тілесна реакція. Далі – поміркувати, що її може викликати. Одразу це може бути незрозумілим, і тоді потрібно в себе запитати, на що саме ваше тіло реагує в такий спосіб, чому воно каже «ні».

Другий момент – потрібно відчути різницю між страхом нового чи тривогою і сигналом небезпеки. Саме відчуття небезпеки – це не про страх і тривогу. Ви можете хотіти нового і знати, що раніше не боялися таких змін, але зараз маєте одне бажання – втекти, зникнути. У такому випадку варто звернутися до тілесних практик або психотерапії. Важливо усвідомити, що відбувається, на що реагує ваше тіло, адже в таких випадках воно діє в обхід психіки. Тобто є тригер. Але реагує на нього не психіка, а тіло.

Вторинні – і більш помітні – механізми

Тепер поговорімо про вторинні механізми, що спонукають вас відмовлятися від вигідних пропозицій. До речі, вони насправді очевидніші й помітніші ніж ті, що ми розглянули до цього.

• Страх втратити свободу. Йдеться про вільний час на хобі, друзів, стосунки, відпочинок – чи матимете ви його, коли погодитесь на нову пропозиції і великі гроші?
• Синдром самозванця. Це той випадок, коли ви впевнені, що компанія зробила помилку, запропонувавши хорошу роботу саме вам. І рано чи пізно всі дізнаються, що ви зовсім не такий класний. Я часто чую від клієнтів, що вони нічого не вміють, не знають і їм просто пощастило. Тому краще відмовитись відразу, ніж бути викритими пізніше.
• Несвоєчасний життєвий контекст. Буває так, що життя вимагає стабільності. Навіть коли є гарний офер, може бути така ситуація, що не хочеться нічого змінювати. Просто хочеться стабільності, зрозумілості й чогось дуже-дуже знайомого. І тоді ця відмова – вже не самосаботаж, це просто зріле рішення. Але важливо, щоб воно було усвідомлене, а не імпульсивне.

Висновки

Загалом можу сказати, що відмовлятися від вигідних можливостей – це не завжди слабкість, нелогічне чи нераціональне рішення. Насамперед це маркер глибших і, на перший погляд, непомітних внутрішніх процесів.

Тому перш ніж сварити, критикувати себе, потрібно розібратися, що це за ситуація. Чи присутні в ній тривога, страх, відчуття провини чи небезпеки? Що в ній резонує з досвідом чи болем? Що із цим робити далі – рефлексувати, підтримувати себе, дозволяти собі більше, знайти ментора, звернутись до психотерапії тощо?

Нарешті, яка ваша довгострокова життєва стратегія і чи вписується взагалі в неї той офер? Бо насправді іноді відмова від роботи, за яку платять великі гроші, – це теж акт турботи про себе.

Не завжди це – втеча від зростання. Найголовніше завдання в такому випадку – зрозуміти, чого ви зараз насправді, по-чесному, істинно хочете.

• Нагадаємо, раніше психологиня Тетяна Чиркова розповіла, чому запис витрат – це не просто нудна звичка, а психологічний інструмент, який може змінити ваше ставлення до грошей, допомогти уникнути емоційних покупок і навіть покращити емоційний стан.