«Тепер я без роботи». Як не опустити руки після раптового звільнення – поради

Після раптового звільнення люди часто відчувають ступор, розгубленість чи злість на керівництво (або навіть на самих себе). В такі моменти легко втратити опору й інтерес до інших речей, які раніше були в задоволення. Як себе підтримати, які реакції є тривожними дзвіночками та як без тиску почати рухатися далі – на прохання MC: Money & Career пояснила клінічна психологиня, психотерапевтка Анастасія Самайчук.

Як взяти себе в руки після неочікуваної втрати роботи. Фото: Depositphotos

Неочікуване звільнення – це рідко лише про роботу. Найчастіше йдеться про раптовий злам: ще вчора ви були частиною системи, мали роль, статус і плани на майбутнє, а сьогодні все це зникло без жодного попередження. Неочікувані події травмують найбільш інтенсивно.

Манфред Кетс де Вріс, психоаналітик і дослідник організацій, описував роботу як одне з ключових дзеркал ідентичності дорослої людини. Через неї ми отримуємо часткову відповідь на питання «хто я?», «про що я?» і «з ким я?». Саме через це несподіване звільнення зазвичай виявляється значно болючішим, ніж ми здатні передбачити.

Перші кроки після раптового звільнення: що з вами відбувається і як не впасти у відчай

У перші дні після звільнення психіка часто реагує так, ніби сталося щось екзистенційно небезпечне. Люди дивуються: «Я ж дорослий, досвідчений, чому мене так накрило?».

Типові реакції, які є нормальними:

• ступор, «порожня голова», труднощі з концентрацією;
• хвилі тривоги, що з’являються без очевидної причини;
• злість на керівництво, компанію, систему або себе;
• різкі коливання самооцінки: від «я ще впораюся» до «зі мною щось не так»;
• бажання або постійно проговорювати ситуацію, або закритися на нетривалий час, щоб мовчки її осмислити.

З погляду психоаналізу це зрозуміло. Часом, у відповідь на раптову втрату, психіка може тимчасово переходити до примітивніших захисних механізмів: чорно-білого мислення, різкого самозвинувачення або тотального знецінення інших. Це не слабкість – це спосіб швидко втримати внутрішню рівновагу. На те вони й захисні механізми, щоб вмикатися в досить стресових подіях. 

Читайте також: Чи існує ідеальна робота – психотерапевтка про міфи та шляхи карʼєрного пошуку себе

Тривожні сигнали, коли варто звернутися по допомогу:

• відчуття внутрішньої пустки або відключеності, яке не минає понад тиждень;
• нав’язливі думки про власну нікчемність;
• зловживання алкоголем, заспокійливими чи іншими речовинами;
• переїдання, тривале зниження апетиту чи відмові від їжі;
• труднощі із засинанням, тривожний або поверхневий сон (понад тиждень);
• сильний сором говорити з близькими;
• думки про самопокарання або повну втрату сенсу;
• втрата інтересу не лише до роботи, а й до життя загалом;
• відчуття, що будь-які дії безглузді;
• параліч рішень.

У цих точках розмова з близькою людиною чи фахівцем – не драматизація, а спосіб не зациклюватися і відкрити собі шлях далі. І тут мовиться зазвичай не про лінощі і відсутність мотивації: це стан, у якому рух можливий лише після появи нового сенсу, а не навпаки.

Як підтримати себе далі та ввійти в режим пошуку нової роботи

Уявіть: ви прийшли додому після повідомлення про звільнення, і світ ніби зупинився. Звична історія про себе розсипалася: «Я компетентний», «Я потрібен», «Я на своєму місці» – нічого не працює. Усередині порожнеча, купа емоцій, які коливаються від злості і роздратування до розчарування то в собі, то в компанії. А потім ще й підключаються самозвинувачення та думки на зразок: «потрібно було ще два місяці тому звільнитись самому, очевидно було ж до чого все це йде…».

Саме такий стан психіатр Майкл Айґен називає the experience of the impossible / unthinkable, що можна пояснити як досвід того, що не вкладається у звичну логіку життя і не має готового рішення. Тобто коли старі опори більше не діють, а нові сенси ще не з’явилися.

У цей момент важливо не штовхати себе в активність насильно. Не треба відразу шукати вакансії, писати сотні резюме чи переконувати себе, що треба бути ефективним. Замість цього дайте собі право просто бути з цією втратою роботи, відчувати втому, злість або сум – це нормально, це психіка намагається адаптуватися.

Далі поступово можна починати повертати відчуття контролю і власної цінності через маленькі кроки:

• оновити резюме;
• перевірити одну-дві вакансії;
• написати коротке повідомлення про зацікавлену позицію.

Кожна така дія – маленька перемога. Важливо при цьому пам’ятати: компанія звільнила вас, але не забрала вашу цінність. Відокремлюючи себе від роботи, ви поступово повертаєте контроль над життям і самооцінку, не через драму і самозвинувачення, а через повторення маленьких дій, які насправді мають сенс.

Навіть проста прогулянка чи завершення дрібної справи вдома стає частиною цього процесу: психіка помічає, що світ не зупинився, а ви все ще здатні діяти.

Саме ці маленькі кроки, а не грандіозні плани, поступово дозволяють повернути внутрішню опору й перейти до впевненішого пошуку нової роботи.

Читайте також: Як зрозуміти, що вас хочуть звільнити з роботи – експертка назвала 6 ознак

Чому після звільнення опускаються руки в інших сферах життя і що з цим робити

Багатьох лякає, що разом із роботою зникає енергія взагалі: не хочеться вчитися, розвиватися, займатися хобі, навіть відпочинок не приносить задоволення. Це часто помилково називають лінню або втратою мотивації. Насправді ж робота для багатьох є центральною організуючою віссю життя: вона структурує час, підтримує відчуття руху і власної корисності.

Коли ця вісь зникає раптово, психіка переходить у режим економії ресурсу. Не через те, що людина здалася, просто система тимчасово втратила орієнтири.

На цьому етапі не варто вимагати від себе натхнення чи сенсів. Набагато ефективніше:

• свідомо повертати розпорядок дня/розклад життя;
• повертати базові ритми: сон, їжу, рух;
• планувати мінімум, але регулярно.

Сенс повертається пізніше. Спочатку повертається відчуття опори.

Якщо звільнили близьку людину: як підтримати, а не знецінити

Близькі часто хочуть допомогти й так можуть несвідомо шкодити.

Фрази, які зазвичай ранять, навіть якщо сказані з добрих намірів:

• все, що не робиться, – на краще;
• ти швидко знайдеш щось нове;
• головне не розкисати;
• іншим ще гірше;
• може, це знак?.

Для людини в кризі це звучить як знецінення її втрати. Що працює краще:

• просте визнання: «Я бачу, як тобі важко»;
• дозвіл на емоції без порад;
• запитання: «Чим я можу бути корисним/корисною зараз?».

Підтримка – це не мотиваційні промови, а присутність поруч, коли в близької людини хитається ґрунт під ногами.

Що варто памʼятати

Неочікуване звільнення це не кінець професійної історії, але часто – серйозна внутрішня подія. Вона оголює багато про нашу самооцінку, стосунки з контролем і право на помилку.

Іноді з цього місця справді починається щось нове. Але не тому, що так було задумано, а тому, що психіка має здатність відновлюватися, за умови бережного ставлення до себе.

І найголовніше: не знецінюйте та не придушуйте своїх емоцій, бо раптове звільнення – це справді не просто.

• Нагадаємо, раніше психотерапевтка пояснювала, чому ми боїмося кинути роботу, яка нас уже не влаштовує, і що вказує на необхідність змін.