Чому зумери та міленіали дедалі частіше обирають життя цифрових кочівників

Для молоді власна квартира у великому місті дедалі частіше поступається за привабливістю можливості працювати віддалено й жити там, де витрати значно нижчі. За даними For­tune, 83% представників Gen Z і 87% міленіалів готові переїхати в дешевше місце, якщо роботодавець дозволяє працювати дистанційно.

Чому зумери та міленіали дедалі частіше обирають життя цифрових кочівників. Фото: Deposit­pho­tos

Молодь шукає не квартиру, а нижчі витрати

Цифровий кочовий спосіб життя вже не обмежується невеликою групою фрилансерів. За оцінкою MBO Part­ners, у США близько 18,5 млн цифрових кочівників — людей, які можуть працювати незалежно від конкретного міста чи країни. У 2019 році їх було 7,3 млн.

При цьому 75% цифрових кочівників припадає на Gen Z та міленіалів. Саме ці покоління водночас дедалі складніше вписуються у традиційну модель «отримати хорошу роботу — купити житло — осісти в одному місті».

Зростання вартості житла — одна з причин. Середній вік, у якому американці очікують придбати перше житло, уже становить 40 років проти 28 років на початку 1990‑х. Понад половина американців, які не мають власного житла, вважають його придбання недосяжним.

Тому для частини молодих працівників логіка змінилася: якщо зарплата залишається тією самою, можна не витрачати її більшу частину на життя в дорогому мегаполісі.

Читайте також: Зумери на ринку праці: чому покоління Z змінює правила гри

Як віддалена робота змінює ціну тієї самої зарплати

У For­tune наводять приклад подружжя Мередіт і Колбі Томасів. Вони залишили корпоративну кар’єру у США, продали частину майна та протягом двох років жили в орендованому житлі в 13 країнах Європи, Азії та Південної Америки.

Раніше лише іпотека, податки та страхування їхнього американського будинку обходилися майже у $4000 на місяць. У Болівії та В’єтнамі вони орендували квартири з двома спальнями та двома ванними кімнатами менш ніж за $700 на місяць.

Це приклад так званого геоарбітражу — стратегії, за якої людина отримує дохід у країні з вищими зарплатами, а витрачає його там, де повсякденне життя коштує дешевше.

За оцінкою представника eSIM-компанії Holafly, для молодих працівників зі США та Європи такий підхід стає способом збільшити купівельну спроможність свого доходу. Наприклад, замість приблизно $2500 за невелику квартиру в Нью-Йорку чи Лондоні витрати на життя в популярних серед цифрових кочівників містах можуть становити менш як $1200 на місяць.

Читайте також: Чи забере ШІ вашу роботу: тест на 4 квадранти від Lon­don Busi­ness School

Але життя з ноутбуком і валізою має свою ціну

Соцмережі часто показують цифрове кочівництво як нескінченну відпустку з роботою біля моря. У Tik­Tok хештег dig­i­tal nomad уже набрав понад 4,2 млрд переглядів.

На практиці постійні переїзди можуть означати самотність, мовний бар’єр і складнощі з формуванням тривалого кола друзів. Деякі кочівники зрештою пересуваються одним і тим самим маршрутом між кількома популярними містами, де регулярно зустрічають інших іноземців.

Є й практичніші проблеми. Американцям, які живуть за кордоном, доводиться розбиратися з податками та візовими правилами. Томаси, наприклад, користуються туристичними візами, тому постійно контролюють дозволений строк перебування в кожній країні.

За даними MBO Part­ners, лише 11% цифрових кочівників ведуть такий спосіб життя понад п’ять років.

Попри це, Мередіт і Колбі Томаси поки не планують повертатися до постійного життя у США. Для них віддалена робота стала можливістю не просто змінити країну проживання, а перебудувати співвідношення між доходами, витратами та вільним часом.