Чому «успішний успіх» не лікує душевних ран: пояснює психіатр

Керівники, підприємці, лікарі, юристи — люди, на яких усі покладаються, коли щось іде не так. Зовні вони мають усе. Але, за спостереженнями австралійського психіатра Даррена Лі, саме серед найуспішніших він часто зустрічає тих, хто найбільше незадоволений життям. Бо для багатьох із них робота — не лише амбіції, а спосіб не помічати тривогу, депресію чи старі травми. Про це Лі пише в колонці для The Guardian.

Чому «успішний успіх» не лікує душевні рани, тривогу й депресію. Фото: Deposit­pho­tos

Головне

• Риси, які суспільство вважає стійкістю, іноді є лише способом впоратися з болем.
• Постійна зайнятість допомагає «не думати», але не вирішує проблем.
• Коли досягнення стає потребою, а не метою, людину може «накрити» після будь-якої зупинки.
• Мета терапії — не відібрати амбіції, а навчитися цінувати себе без нових досягнень.

«Коли я зайнята, мені не треба думати»

Свою думку Лі пояснює на прикладі пацієнтки, яку називає Голлі. Він уточнює, що всі описані клієнти — збірні образи.

Їй трохи за 40, вона обіймає керівну посаду у вимогливій компанії. Амбітна, шанована, відома неймовірною працездатністю. І виснажена. Роками вона мала симптоми депресії та дедалі частіше вдавалася до алкоголю, приховуючи це від рідних, друзів і колег.

Поза роботою все розпадалося: їй було важко заснути, вона пила, щоб «вимкнутися» ввечері, переживала періоди глибокого суму й заціпеніння. Але продовжувала працювати.

Насправді робота була єдиним місцем, де Голлі ще відчувала енергію. Вона могла сидіти в офісі по 12 годин на день.

«Коли я зайнята, мені не треба думати», — пояснювала вона. Завжди була ще одна нарада, дедлайн чи проблема, яку треба розв’язати. Досягнення давали відчуття контролю й на якийсь час — відчуття, що в житті все добре.

Читайте також: Чи можна бути профі в тому, чого не любиш: відповідь психолога

Звідки береться ця потреба

Під час терапії стало зрозуміло, чому успіх став для Голлі таким важливим. Її дитинство було непередбачуваним. Вона рано навчилася стежити за настроєм дорослих, не завдавати клопоту й бути надзвичайно самостійною. А хороші оцінки приносили похвалу і підвищували самооцінку.

Тож вона навчилася бути успішною, але водночас дедалі жорсткіше ставилася до себе за кожну невдачу.

«Якщо я буду достатньо успішною, достатньо корисною й достатньо зайнятою, я знаю, що почуватимуся краще», — сказала вона на одному з перших сеансів.

Лі наголошує: це не означає, що її амбіції були несправжніми. І це не означає, що за кожною амбітною людиною стоїть травма. Але саме такий прояв невирішених проблем найважче розпізнати, бо ззовні він виглядає дуже функціонально.

Коли сильні сторони маскують біль

За словами психіатра, звичні «сильні» риси часто мають зворотний бік:

• страх невдачі може перетворюватися на перфекціонізм;
• нездатність відпочити легко сплутати з цілеспрямованістю;
• звичка постійно зчитувати настрій інших робить людину схожою на дуже емоційно чутливу.

«Ніхто не влаштовує втручання, бо ви відповідаєте на листи о першій ночі чи берете на себе ще один проєкт. Навпаки, вас можуть підвищити саме за ту поведінку, яка вас виснажує», — пише Лі.

Проблеми починаються, коли досягнення перестають бути тим, до чого ви прагнете, і стають тим, без чого ви не можете. Для когось уповільнення створює некомфортну тишу. Без наступного дедлайну складні емоції отримують більше простору, і людина може почуватися спустошено чи пригнічено. Тому вона продовжує працювати.

Аж поки не закінчуються стосунки, не помирає хтось із батьків, не настає звільнення чи народження дитини. Або поки тіло просто не виснажиться. Або поки способи впоратися з емоціями — алкоголь, наркотики, компульсивні тренування чи безкінечна робота — не почнуть створювати нові проблеми.

Читайте також: HR-ів це дістало: чому 55% рекрутерів замислюються над зміною професії

Питання, на які важко відповісти

Лікувати депресію Голлі було важливо, але не менш важливо — зрозуміти, що стоїть за її безкінечною продуктивністю. Мета була не в тому, щоб відібрати в неї амбіції чи пояснювати кожне досягнення дитячим болем. Адже амбіції можуть живитися й цікавістю, і пристрастю, і бажанням змагатися, і щирим задоволенням.

Натомість Лі ставив запитання, на які Голлі було напрочуд складно відповісти:

• Що відбувається, коли ви зупиняєтеся?
• Чи можете ви відпочивати без почуття провини?
• Чи можете ви помилитися й не відчувати себе нікчемною?
• Чи можете сказати «ні», не боячись, що вас відкинуть?
• Чи відчуваєте ви свою цінність, коли нічого не досягаєте?

Поступово Голлі почала звільняти в житті простір, якого раніше майже не було. Вона навчилася проживати свої почуття, а не одразу «запрацьовувати» чи пригнічувати їх. Це допомогло їй відокремити власну цінність від посади й продуктивності. Вона залишилася успішною. Але її успіх тепер менше залежав від зовнішніх чинників.

«Іноді поведінка, яка допомогла нам вижити, настільки вкорінюється, що маскує минулі травми й негаразди. Завдання не обов’язково в тому, щоб від неї відмовитися. А в тому, щоб зрозуміти, що її рухає, і усвідомити, що ми більші за неї», — підсумовує психіатр.

Якщо ви впізнали себе в цій історії, варто поговорити з психологом чи психотерапевтом. Звернутися по допомогу — не ознака слабкості, навіть якщо ззовні у вас усе «під контролем».

Читайте також: Як топменеджер покинув Google і $300 тис. на рік, щоб відновлювати ліси в Камбоджі: історія Бруно Біанкіні