Без индика, але на «и»: нові й старі слова українською, що починаються з цієї літери

Однією з особливостей українського правопису 2019 року, який після п’ятирічного перехідного періоду набув остаточної чинності наприкінці травня, є норма про варіативність вживання літер «і» та «и» на початку низки слів. Ми поцікавились, що з цього приводу говорять мовознавці та які дані наводять словники.

Від початку упорядники оновленого правопису пропонували доволі широкий перелік слів, які варіативно могли б починатися з літери «и» замість «і». Так, тоді вважали, що правильними мали би бути форми, наприклад, «індик» та «индик» тощо. Та зрештою цей перелік звузили.

За словами мовознавця Олександра Авраменка, нині є чотири слова, які точно починаються або можуть починатися з літери «и»:

• «ич» – це слово виступає вигуком (за умови, якщо вживається окремо, наприклад, у вислові «ич!») або часткою в сполученні слів (як-от «ич який хитрий»);
• «икання» (також «икавка» та інші похідні від цього слова лексеми) – те ж саме, що й гикавка;
• «ирій» (теж саме, що «вирій») має дві форми та може починатися також із літери «і» – «ірій»;
• нарешті, «ирод» у значенні «дуже жорстка людина» також може бути «іродом».

Літера «и» вживається і в деяких власних чи іншомовних назвах: Индюр (це багатомільйонне місто в Індії), Ич-оба (група курганів біля Керчі в українському Криму), ир (загальна назва пісень у низки тюркських народів) ким чен ин (ім’я північнокорейського диктатора) тощо.

Читайте також: Етер, гостел і не тільки: 30 головних змін нового правопису, які потрібно знати

Додамо, що у випадку з іншомовними словами вживання літери «и» на початку слів – спірне питання. Зазвичай, щоби вимовляти та передавати їх на письмі правильно, потрібно знати, як вони звучать у мові-джерелі.

Отже, в абсолютній більшості слів ми, як і раніше, на початку пишемо літеру «і»: індик, іноді, Іван, ім’я, іржа, ідол, істина, ікона, іменувати тощо.

Слова на «и» зі стародавньої української

Якщо в сучасній українській слова на «и» – це радше рідкість, то наші пращури використовували їх набагато активніше. Здебільшого тому, що так простіше у вимові, тобто вони не вкладали багато енергії в побутове спілкування. До речі, чимало поширених слів із цієї ж причини були ще й дуже короткими, як-от:

• иде, идеже – де;
• иж – що;
• иже – який, яка, яке;
• иле – стільки, настільки;
• имати – брати в полон;
• ино – так.

Також із літери «и» нерідко починалися і деякі запозичені з інших мов слова: интенція (намір), интрата (прибуток), искусити (спробувати) тощо.

Читайте також: Чому говорити «по-українськи» можна, а «на українській» – ні

У «Словнику української мови Грінченка» також міститься багато слів на «и», здебільшого застарілих та діалектичних, які, з усім тим, знайшли своє застосування в українській літературі:

• ива, ивина – верба;
• илкий – такий, що має гіркуватий присмак;
• имбрик – чайник;
• инкол – різновид жаби ((Bombinator igneus, Bombina bombina);
• ирстенин – християнин;
• импет – натиск, нестримність;
• та навіть Иля – скорочення для жіночого імені Олена.

Отже, повернення слів на «и» в український правопис ще раз свідчить про те, що часто нове – це забуте старе. До речі, викорінювати їх з ужитку почали за радянських часів. До того слова на «и» були значно розповсюдженішими.

• Раніше директор Інституту української мови НАН України, доктор філологічних наук, професор Павло Гриценко зауважив, що чинний правопис містить багато помилок та неточностей, тож уже наприкінці 2024 року українцям можуть презентувати нову версію документа.