logo
14 Кві 2022

«Замість “стресостійкий” у резюме можна писати “українець”»: як пережити війну і не збожеволіти

Павел Обод

Основатель Sloboda Studio и Growth Factory, совладелец холдинга stepINVEST+

Ми всі зараз на війні і травмовані війною. Незалежно від того, де фізично перебуваємо. Харків, Київ, Чернівці чи за кордоном – усі у стані війни. І коли знайомі запитують: «Ти зараз у безпеці?» у мене є чітка відповідь: у безпеці на війні бути неможливо.

Нещодавно у  Sloboda Studio ми поговорили на цю тему з моєю психологинею Оленою Сазоновою. Поділюсь вижимкою.

Як змусити себе не читати весь час новини

Ми маємо орієнтуватися в усьому, що зараз відбувається в Україні та світі. Для себе моя психологиня вибрала три канали, які переглядає, а від решти відписалася. На її думку, інформація заряджає нас емоційно, впливає на наші переживання та думки. Тому вона має бути дозованою. 

Павло Обод

Олена пропонує встановити собі обмеження. Наприклад, тричі на день по 30 хвилин для прочитання новин. Важливо чітко й жорстко структурувати цей час, щоб зберегти свій розум та емоції в холодному стані. Не знаходьтесь у новинах постійно.

Отже: 

  • читати новини необхідно;
  • обмежуйте кількість разів читання новин;
  • чітко виділяйте на цей певний час.

Як перестати себе звинувачувати за те, що ви в безпеці

Олена розповіла мені, що у психології описаний синдром провини. І не «почуття», а саме «синдром». За її словами, він народжується в людях під час екстремальних ситуацій, коли хтось потрапив до епіцентру, а хтось перебуває на відстані. Такий синдром – нормальна реакція психіки на ненормальну ситуацію. 

Якщо виникла думка, що ви ніби в безпеці, це ілюзія. Нашому мозку потрібно відчути такий стан. І так само, як від читання новин, ми відмовляємось від нього. Відкладаємо та продовжуємо робити максимум з того, що можемо.

Кожен у своєму просторі робить максимум з можливого. Хтось у Харкові, коли спускається в бомбосховище, бере з собою їжу, воду та береже заряд на телефоні, а хтось продовжує працювати й надавати допомогу людям. І все це, щоб зберегти себе. 

Олена Сазонова – волонтерка на вокзалі у Львові, у штабі психологічної допомоги. І розповіла мені, як одна жінка кинула їй фразу: «Ви ж не були під обстрілами в Харкові». Це були різкі слова на її адресу. І Олена відповіла, що так, не була.

З психологічного погляду це про біль усередині людей. Це кажуть не так, щоб звинуватити когось, як щоб спробувати вилити свій біль. Не сприймайте такі фрази як закид. Просто розділіть біль.

З хорошого: тепер у резюме, у графі про стресостійкість, можна просто писати «я – українець».

Курс Проджект-менеджмент в IT.
Навчайся у найкращих, курс проводить Тарас Федорук, найкращий PM за версією Ukrainian IT Awards у 2019 році.
Вивчити курс

Через війну різко погіршилися стосунки з чоловіком/дружиною

Олена Сазонова розповіла мені, що всі ми живемо за двома принципами: ерос і танатос – життя і смерть. Фрейд говорив, що всі наші інстинкти базуються на них.

Наприклад, дитина плаче, коли хоче їсти, якщо вона не поїсть – може померти. Здорові люди у звичайних ситуаціях більше діють з бажання жити якісно, ​​повноцінно та краще. Але бувають ситуації, коли починаємо діяти з інстинкту смерті. 

Зараз, за ​​словами Олени, у більшості домінує, на жаль, інстинкт танатосу. Не тому, що ми хочемо померти, а тому, що ми не знаємо, що буде завтра. Ми маємо тільки сьогодні, і хочеться прожити його повноцінно. Коли в нас актуалізований інстинкт смерті, то комунікації з іншими різко обмежуються. Грубо кажучи, ми не маємо сил, щоб комунікувати з іншими. 

У кого є тварини, мабуть, краще зрозуміють. Коли тварина збирається вмирати, вона часто йде з дому, заповзає у квартирі в темний кут – будь-яке місце, де вона наодинці. Вона не хоче спілкуватися зі світом. Так і люди за активованого інстинкту танатосу починають зберігати себе для себе.

Ми обмежуємо наше коло та починаємо менше спілкуватися в принципі. З боку чоловіка/дружини складається враження, що ви псуєте стосунки з ним/нею. Але це не так. Просто психіка зараз працює на самозбереження.

Про синдром набутої безпорадності

Наразі нормально брати відповідальність на себе при розв’язанні складних питань. Багато хто не в змозі це зробити, як каже моя психологиня, і просто усуваються, перекладають відповідальність на рідних і близьких. Важливо розуміти, що коли ми ухвалюємо рішення, то думаємо насамперед про безпеку. Вийти чи не вийти, поїхати чи не поїхати – кожна відповідь має ґрунтуватися на інстинкті життя. 

За словами Олени, є й інша крайність, коли ми самі привчаємо людей бути безпорадними. Ми за них приймаємо всі рішення, вони звикають до цього. Звикають до власної бездіяльності. Набувають синдром набутої безпорадності.

Це може йти ще з дитинства, коли мама поспішає на роботу і замість того, щоб чекати, поки дитина сама зав’яже собі шнурки, робить це за неї. Так і в першому класі хтось не може зав’язати собі шнурки.

Трапляються і дорослі такі розгублені люди. І нам здається, що потрібно розв’язати їхнє питання. Нам хочеться допомогти, але це ведмежа послуга. Нехай людина сама зробить. Може, перша спроба і буде не зовсім вдалою, як перший бантик на шнурках, але як інакше навчитися?   Давайте людям тренувати їхні нейронні зв’язки.

Про те, якщо кадри з новин більше не лякають

Ви, напевно, чули про «грубість» лікарів. Тих, які багато оперували або працюють з тяжкими хворими. Багато хто помічав, що вони говорять про хворих як про факт: є такий хворий, йому залишилося стільки, його треба забезпечити цим. Чому так?

Зовсім не тому, що вони безсердечні чи позбавлені емпатії. Навпаки, можливо, через ці почуття вони й стали лікарями. Але щоб добре виконувати свою роботу, як каже Олена, у них з’являється психологічний імунітет на чужий фізичний біль. Вони розуміють, що можуть зробити боляче через операцію, але через цей біль вони врятують людині життя.

Курс QA Manual.
успішна кар'єра в IT-сфері без необхідності глибоких знань програмування. Очікуйте заробітню плату в розмірі 600$ після завершення навчання.
Мені потрібен найкращий

В Україні зараз з’являється аналогічний імунітет на страшні кадри. Для того щоб психіка залишилася живою та здоровою, вона ставить своєрідну заслінку. 

За словами психологині, ми перестаємо з колишнім проникненням сприймати те, що відбувається. Це нормально. Але не треба забувати, що в кожному з нас залишаються болючі точки. Ви можете перестати реагувати на все, крім дітей чи тварин.

Нормально, що ми перестали реагувати на страхіття війни, як раніше. Це захисна реакція вашого організму, яка намагається вберегти психіку.

Якщо рідна людина воює в гарячій точці

У такі моменти, як каже Олена, потрібно постаратися відключати емоції та мислити грубими фактами, раціонально. Важливо зрозуміти, що ваші переживання не впливають на ситуацію. Переживання впливають лише на вас, причому деструктивно.

Бажано ці переживання переводити до конструктиву. Наприклад, віряни виливають свої переживання в молитву за людину. Психологи рекомендують знайти свій спосіб. Можливо, ви не можете допомогти конкретно своїй людині, але можете допомогти комусь іншому. Направте емоції у правильне річище.

З практичних порад: Олена порекомендувала домовитися з людиною в гарячій точці телефонувати стільки-то разів на день або відправляти повідомлення: «Мам, я в шапці, поїв, цілую».

Якщо вона не зможе в обумовлений час, то нехай виходить на зв’язок, щойно з’явиться можливість. Радять проговорити ці моменти.

Себе треба тримати у формі, щоб, коли людина повернеться з гарячої точки, вона побачила вас, а не вашу «розруху».

Як швидше адаптуватися у новому середовищі

Адаптація – це насамперед процес звикання. Саме процес, це завжди про якийсь час. Найшвидша адаптація, за словами Олени, відбувається за два-три місяці, а звичайна займає десь п’ять-шість місяців.

Насамперед, щоб адаптуватися, потрібно забезпечити собі побут: як я їм, сплю, миюсь, купую продукти. Може, він і не буде комфортним, але має бути задовільним, щоб покривати основні фізичні потреби.

Після цього йде друге коло адаптації, коли ми починаємо спілкуватися з людьми. Третє коло адаптації – це культурні норми та правила. У новій країні свої правила, які ми маємо прийняти і яким маємо відповідати. У чужу хату самі знаєте.

Як впоратися зі страхом втрати

Це питання пов’язане зі страхом смерті. Ми завжди живемо з інстинкту життя чи смерті. І зараз, коли багато хто почав жити, виходячи з другого інстинкту, виникають думки про втрату. Про те, що ми втрачаємо, і про те, що це дуже страшно.

У цьому стані говорити про втрати – збільшувати свій страх. У такі моменти, як радить психологиня, треба навчитися перемикатися на інстинкт життя. Думати, що ми можемо знайти та набути в майбутньому.

Скільки люди можуть жити окремо від соціального життя

Відомо, скільки максимум людина може не пити, не їсти і не спати. Те саме стосується і соціального життя.

У режимі завмирання соціального життя ми можемо перебувати два-три місяці. Якщо в цей період нічого не змінюється, ми повинні себе витягувати.

Без цього з’явиться повна замкнутість та апатія, яка переходить спочатку в невротичну депресію, коли немає бажань, а потім у клінічну. Лікується лише фармакологічно. Олена закликає дати собі час прийти до тями, а потім потрібно обов’язково виходити у світ.

Джерело: Facebook Павла Обода

Курс Стратегический маркетинг.
Від хаосу до системного маркетингу разом із Тетяною Лукинюк, B2C-директором у Kyivstar, колишнім CMO у Coca-Cola, Mars Ukraine та генеральною директоркою у Red Bull Ukraine.
Отримати інформацію про курс

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не поділяти цю думку.

По темі:

Надихаючі компанії-работодавці

Alfa

Ваша жалоба отправлена модератору

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: