Люди By / 26.10.2018 / 14:13

«Збирав пачки сигарет через дизайн, а батьки їх викидали». Історія Олександра Трегуба, Projector

Олександр Трегуб в дитинстві збирав пачки від сигарет, в юності грав в рок-групі на розігріві Deep Purple, а потім через збіг обставин став дизайнером і встиг попрацювати у «Студії Лєбєдєва».

Сьогодні він є власником школи Projector, видає онлайн-журнал Telegraf.design та мріє створити власний університет. В інтерв’ю для МС Today Олександр розповів, як його нинішній бізнес пов′язаний з тим, що хлопець не міг знайти свого призначення в виші.


Дизайн у всіх починається по-різному

У дитинстві в мене було кілька хобі. Я збирав банки від пива, бо мені подобався їхній дизайн. І ще я колекціонував пачки від цигарок, хоча ніколи в житті не курив і особливо не пив.

Хобі з сигаретними пачками з’явилося, коли ми з другом випадково знайшли на вулиці мішок з чиєюсь колекцією. Вочевидь, хтось просто викинув. Ми взяли цей мішок, принесли додому.

Там було стільки крутого американського дизайну!

Після цього я почав просто підбирати пачки на вулиці й тягти додому. Хтось щось нормальне колекціонував, а мене тягнуло на такі речі. Батьки були безмежно щасливі, тому періодично мої колекції йшли в смітник.

Навіщо вчити те, що ти не розумієш

У моїй сім’ї та й узагалі в суспільстві не було прийнято думати, куди йти вчитися чи ким хочеш стати. Я з 9-го класу ходив на курси в КПІ, бо так вирішили мої батьки.

Александр Трегуб

Олександр Трегуб (зліва) з родиною

Вчив математику, щоби вступити на програмування. У школі мені здавалося, що за складом розуму я інженер, бо легко йшла і фізика, і математика. Але коли ти вчишся в школі, не знаєш напевно, ким хочеш бути і що в тебе вийде добре. Єдине, що я знав — мені подобається музика.

Однак це було як з художниками. Мовляв, будеш сидіти на Андріївському і картини продавати. У моїй голові кар’єра людини, яка пов’язана з мистецтвом, виглядала не дуже кльово.

Я сів і подумав: ну програмування, окей, чому ні. Але до програмування не дійшло, бо під час вступу мені забракло одного балу. І так врешті-решт я потрапив на факультет комунікацій.

Курсі на третьому стало очевидно, що це не моя історія. Школу я закінчував з золотою медаллю, старався. Зрештою, шкільний матеріал достатньо гумінітарно зрозумілий, він давався легко. Коли в університеті я почав отримувати інженерні знання, які неактуальні вже років тридцять, я втратив розуміння, навіщо мені це вчити і що взагалі відбувається.

Хоча зараз я розумію, що частина фундаментальних знань, які нам давали, насправді потрібна спеціалістам. Ми вчили вищу математику, вищу алгоритміку, побудову графіків — і це те, що ми сьогодні викладаємо в Projector.

Все було круто, просто ніхто не пояснив, навіщо це треба

Двічі мене ледь не вигнали з університету. На другому курсі в мене було багато рок-н-ролу, я закохався, тому не так багато часу надавав навчанню. А потім я вже себе відчував в іншій професії, тому був не надто вмотивований.

На третьому курсі я зацікавився звукорежисурою. Але знову передумав через нерозуміння: чим займаються звукорежисери і чим вони можуть заробляти?

Неясно, що робити з мішком знань

В університеті ніхто не робив проектів, всі писали реферати. А це не найкраща форма, щоби людина засвоювала знання і робила ці знання своїми. Для цього ти мусиш вирішити якусь проблему чи задачу.

Відповідно, маєш отримати проект, цінність і користь якого розумієш. А знання мають допомогти вирішити цю задачу. І тільки у такому разі знання допомагатимуть тобі рости.

Ось тобі мішок знань — тримай. Так виглядає університетське навчання. І ти не знаєш, що тобі з цим мішком робити. І я не знав, тому досить швидко собі знайшов заняття, в якому бачив сенс.

Бетховен и Deep Purple

З музикою у мене складні стосунки. Я був досить повільною дитиною. Є діти, у яких швидко все виходить, а я меланхолійно сприймав усе, що відбувається.

У першому класі мене відправили в музичну школу грати на піаніно. Через рік вчителька покликала батьків і сказала, що в мене виходить все так собі. Це правда, в шість років я не дуже розумів Бетховена і його краси. Окей, подумав я, музика не виходить, буде щось інше виходити. Зі школи я пішов. А вже близько 9-10 класу я попросив батьків купити гітару — і з цього все почалося заново.

Думаю, мені пощастило. Музика мене наздогнала, вже коли я був дорослим, не довелося вчитися на музичному спадку XVIII століття. У старших класах я слухав всю класику рок-н-ролу. Всі фанатіли від The Beatles, Queen, Deep Purple, Pink Floyd. Виявилося, що це навіть можна грати, на цьому можна вчитися, це набагато крутіше та цікавіше. Після 11-го класу ми створили групу і навіть розігрівали Deep Purple на концерті в Києві.

Зараз перший рік, коли ми активно не концертуємо. Дуже дивно, що я навіть без суму це говорю, просто етап закінчився. Інколи ми збираємося, але вже для себе.

Одну іконку можна узгоджувати сорок разів

Та все життя я заробляв тільки дизайном. Наприкінці третього курсу друзі підсунули мені журнал «Кореспондент». Там у маленькому квадратику було оголошення, що «КП-медіа» шукають молодшого дизайнера.

Оскільки мені в університеті було абсолютно нецікаво, а за рок-н-рол, який я грав у групі, грошей особливо не платили, я їм написав. Десь два місяці відповіді не було, а потім запросили поговорити. За цей час у мене навіть портфоліо з’явилося − я намалював сайт своїй групі.

Александр Трегуб

Джерело: prodesign.in.ua

Виявилося, щоби працювати дизайнером, треба багато знати і розбиратися в спеціальних програмах для друкованої верстки. Після першої співбесіди сказали прийти за тиждень − «будемо тебе тестувати».

Я за цей тиждень купив підручник по Adobe Design, прочитав стільки, скільки міг, з цієї 1000-сторінкової книжки. Мені пощастило — спитали якраз те, що я прочитав. І так несподівано для себе я став дизайнером.

За рік я пішов у веб-студію, пропрацював там три роки, а звідти потрапив до київського офісу Артема Лєбєдєва. Студійці там − це особливий народ. Вони всі «сидять» на супервиклику, який тобі ставить студія. Від тебе вимагають те, що ти взагалі не розумієш, як робити. Це постійний напівстресовий стан, під час якого дуже швидко розвиваєшся.

У студії Лєбєдєва є диктат арт-директора. Артдиректори − це люди, навколо яких все будується, і вони дуже вимогливі до дизайнерів. Якусь маленьку іконочку можуть затверджувати з сорокового разу.

У якийсь момент я відчув, що вже просто дуже добре знаю всі вимоги і можу майже кожен проект затверджувати з першого разу. У цей момент мені вже стало не дуже цікаво, і я пішов.

У Projector є чіткий план на 5 років

Дизайн у вузькому розумінні — це малювання картинок, а в широкому — створення корисних речей. У сенсі малювання картинок я вже майже не дизайнер, а в сенсі створення корисних речей я зараз дизайнер як ніколи.

У нас є бачення Projector через 5 років, і це стимулює. Коли бачиш великий розрив між тим, що є зараз, і тим, що в планах, треба підкотити рукава і працювати.

Брак ресурсів теж дуже мотивує. Зараз Projector cамоокупний, але для розвитку треба більше ресурсів. Коли маєш вирішувати складні задачі з обмеженим ресурсом, це вимагає креативних рішень.

Александр Трегуб

Ми починали з коротких тримісячних курсів. Це оптимальний термін для тих цілей, які ми ставили. Але ж ми будуємо університет, а це зовсім інакший формат. Тому зараз ми вже робимо річні курси, наступного року їх має бути близько восьми, і вже далі ми будемо думати про запуск стаціонару.

В Україні професійна вища освіта майже не функціонує, тому в людей є дуже великий запит на те, щоби отримати справжню професію. Я ще не визначився, чи хочемо ми робити класичний університет чи, може, центр, який буде виконувати його функції.

Класичний університет − це дипломи та визнання, але це набагато формальніші вимоги. Наприклад, щоби бути ректором, я маю бути кандидатом наук. Ще альтернативний формат дозволяє досить гнучко змінювати програму.

Якщо говорити про технології, то за рік все може кардинально змінитися. А в університеті план прописується на десять років уперед. Поки не знаю, що з цим робити, тому я зараз розглядаю обидва варіанти. У будь-якому разі це буде про високу якість.

Подписывайтесь на нас в Facebook!

Вдохновляющие истории и полезные кейсы в нашем Telegram-канале

Вам буде цікаво прочитати:

1. Projector відкриває школу в Лондоні. Компанія хоче вийти на міжнародний рівень

2. Державі потрібні фізики, а компаніям – маркетологи. Що думає бізнес про випускників ВНЗ

3. Точка зору: Як молодому фахівцеві знайти свій шлях, якщо в інституті нічому не вчать

«Уанет делится на две эпохи.
До MC Today и после. Читаю каждый
день вдохновляющие истории про
предпринимателей и вдохновляюсь сам»
Давид Браун, создатель TemplateMonster и Weblium

Подписывайтесь
на MC Today


Telegram-канал

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: