Нотатник не поховати: чому записувати від руки досі має сенс в епоху ШІ
Штучний інтелект навчився писати тексти, генерувати ідеї та навіть заповнювати за нас нотатки. Але саме в цьому може бути проблема: коли машина думає замість людини, ми поступово втрачаємо одну з найпростіших звичок, яка допомагала формувати власні думки. Про це пише Fast Company.
Автор Fast Company переконаний: цифрові нотатки стали в епоху ШІ ще кориснішими, бо дають простір думати самому, а не замість себе. Фото: DepositphotosЗасновник компанії Ginger Labs, розробник застосунку для нотаток Notability, Фред Мітчелл пояснює, чому нотатник пережив кожну технологічну революцію і переживе й цю.
Блокнот, на перший погляд, — звичайна річ: кілька десятків аркушів паперу, ручка і хаотичні записи. Але протягом століть саме на таких сторінках з’являлися ідеї, розрахунки та спостереження, з яких згодом виростали наукові відкриття, винаходи й цілі дисципліни.
Нотатник, який змінив історію
Коли думаєш про один із найважливіших інструментів мислення в історії людства, на думку спадає саме нотатник — той самий паперовий записник, у якому найвидатніші уми фіксували ідеї, що згодом змінювали світ. Розрахунки й міркування, які привели Ейнштейна до нового розуміння гравітації, зберігалися в його знаменитому «цюрихському записнику». Бенджамін Франклін занотовував ідеї, коли винаходив біфокальні окуляри. Свої спостереження вів і Чарльз Дарвін.
Багато продуктів, інституцій і цілих наукових дисциплін, якими ми користуємося сьогодні, у якийсь момент пройшли через звичайний нотатник. Функція записника — фіксувати думку — залишилася незмінною. А от форма й спосіб створення записів змінювалися постійно.
Як штучний інтелект прийшов у нотатник
Спочатку інтернет і мобільні технології — смартфони й планшети — змінили те, як ми занотовуємо думки: замість паперових блокнотів дедалі частіше з’являлися мобільні застосунки. Але сьогодні ми переживаємо вже іншу революцію — штучного інтелекту. І якщо попередні технології лише змінювали інструмент для запису (папір, ручка, клавіатура, телефон), ШІ пропонує щось інше: він може просто заповнити нотатник думками за нас. І це, на думку Мітчелла, небезпечно.
ШІ настільки добре генерує контент, що людям узагалі не доводиться думати: вводиш запит, отримуєш відповідь і оформлюєш із неї щось схоже на готовий матеріал. Створення контенту перетворилося на культуру запитів, копіювання й вставляння.
Автор наводить власний приклад того, як ШІ може помилятися майже непомітно: коли він досліджував історію нерухомості, якою колись володіли його батьки, штучний інтелект впевнено повідомив, що його брат-близнюк 40 років тому змінив прізвище. Насправді цього не було.
Чому пасивність небезпечніша за самі помилки
Такі «галюцинації» ШІ потрібно відловлювати й виправляти, але, за словами Мітчелла, це не найгірший наслідок надмірного використання штучного інтелекту. Найгірше — схильність надто покладатися на ШІ, яка призводить до пасивності.
Коли людина перестає формулювати думки самостійно, вона перестає й тренувати критичне мислення — здатність оцінювати те, що їй кажуть. Автор посилається на реальні дослідницькі поняття: когнітивне розвантаження (cognitive offloading), когнітивний борг (cognitive debt) і когнітивна атрофія (cognitive atrophy) — і називає їх цілком реальними ризиками.
Водночас повне ігнорування ШІ, на думку автора, теж не вихід: технологія вже стала частиною реальності, і подолання розриву в навичках роботи з нею — один із пріоритетів для навчальних закладів, які готують студентів до майбутньої інтелектуальної праці. Мітчелл наводить дані Microsoft: 87% освітян і керівників освітніх установ та 79% студентів погоджуються, що вміння ефективно й відповідально користуватися ШІ важливе для майбутнього студентів.
Саме тому, вважає автор, цифрові нотатки стали в епоху ШІ ще кориснішими, а не менш потрібними — вони дають простір, щоб думати самому за допомогою технології, а не замість себе.
Як сам автор поєднує ШІ з веденням нотаток
Мітчелл описує власний робочий процес: для частини завдань він використовує ШІ для дослідження теми, збирає корисну інформацію в нотатку, а потім за допомогою ШІ створює автоматизовані підсумки. Далі він може «спілкуватися» зі своїми нотатками, просячи ШІ дослідити ключові моменти й розгорнути матеріал детальніше.
Порядок дій тут має значення: ШІ працює на службі мислення автора, а не замінює його. Саме людина вирішує, що варто зберегти, оцінює підсумок і перетворює дослідження на конкретний план. Вона не просто пасивно споживає те, що видав ШІ, а критично осмислює контент, перш ніж дійти власних висновків — активний учасник процесу, а не спостерігач.
Автор пропонує подивитися на це ширше — у контексті різних професій. Продавці роблять цифрові записи в полі, а потім переносять їх в офіс, щоб побудувати план роботи з клієнтом. HR-фахівці таким чином можуть будувати профілі співробітників, які підсилюють інституційні знання компанії. У всіх цих функціях і бізнес-процесах ШІ, на думку Мітчелла, лише посилює нотатки, а не замінює їх.
Головний висновок: продовжуйте записувати
Автор закликає не припиняти вести записи — не тому, що до них обов’язково доведеться повертатися, а тому, що сам процес занотовування, який включає рішення про те, що фіксувати і як це сформулювати, додає структури й чіткості будь-якій продуктивній роботі. І найголовніше — цей процес вимагає мислення.
Це, за словами Мітчелла, саме те, що не варто передоручати штучному інтелекту. Нотатник пережив кожну епоху комунікаційних технологій, і ця епоха, вважає автор, не стане винятком. Головне — свідомо підходити до того, як ви вбудовуєте ШІ у власне занотовування думок, адже це, по суті, відображення вашого процесу мислення. Без цілісної думки, підсумовує автор, залишається лише ще більше шуму, згенерованого ШІ, і зростання «когнітивного боргу».
Читайте також: Чи писатиме ШІ більшість коду? Розробники назвали навички, які залишаться винятково людськими
